УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа 0603/755/2012
Категорія 45
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2012 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
в складі: головуючої судді Косигіної Л.М.
суддів: Жигановської О.С., Матюшенка І.В.
при секретарі Крижанівській М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Бердичівської центральної міської лікарні, третя особа - ОСОБА_2 про скасування наказу, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за апеляційною скаргою Бердичівської центральної міської лікарні
на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 серпня 2012 року, -
в с т а н о в и л а :
У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнила, та остаточно просила скасувати наказ № 20-к від 16.01.2012 року про звільнення з роботи, поновити на роботі на посаді лікаря акушера-гінеколога з надання екстреної акушерської та гінекологічної допомоги з 16.01.2012 року, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення рішення суду. Зазначила, що наказом від 16.01.2012 року № 20-к її звільнено з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з систематичним невиконанням працівником без поважних причин трудових обов'язків. Вказаний наказ вважає незаконним, оскільки попередній наказ про притягнення її до дисциплінарної відповідальності № 215 від 21.07.2011 року винесено з порушенням строку та порядку застосування дисциплінарного стягнення. Крім того, з протоколу засідання профспілкового комітету вбачається, що за одне порушення до неї застосовано два види стягнення - товариське зауваження та звільнення з роботи. Також, звільнення з роботи проведено в період її хвороби, а в наказі не зазначено, яке порушення вона допустила.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 20 серпня 2012 року позов задоволено. Скасовано наказ № 20-к від 16.01.2012 року, ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді лікаря акушера-гінеколога Бердичівської центральної міської лікарні з 21.01.2012 року. Стягнуто з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.01.2012 року по 20.08.2012 року в сумі 18980, 50 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про відшкодування судових витрат, рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
В апеляційній скарзі Бердичівська центральна міська лікарня, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
З урахуванням положень ст. 47 КЗпП України звільнення за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами є заходом стягнення, що застосовується до працівника за порушення ним трудової дисципліни.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 22 постанови від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді лікаря акушер-гінеколога з надання екстреної акушерсько-гінекологічної допомоги Бердичівської центральної міської лікарні з 1990 року.
Наказом № 215 від 21.07.2011 року ОСОБА_1 оголошено догану за виявлені недоліки по веденню медичної документації та пологів (а.с. 24). Даний наказ винесено з дотриманням строку притягнення до дисциплінарної відповідальності та є чинним.
З метою проведення службового розслідування щодо неналежного надання медичної допомоги ОСОБА_3 у пологах в Бердичівській ЦМЛ, наказом управління охорони здоров'я Житомирської облдержадміністрації № 1294-К від 14.12.11 року створено комісію (а.с. 25). З висновку комісії вбачається, що даний випадок є умовно-попереджувальним, його розібрано на клінічній конференції лікарями акушер-гінекологами ЦМЛ (протокол № 7 від 02.12.2011 року). Вирішено покращити якість ведення медичної документації та при веденні пологів чітко дотримуватися наказів МОЗ України (а.с. 26-27).
05.01.2012 року головний лікар Бердичівської ЦМЛ звернулася до профспілкової організації з поданням про застосування до ОСОБА_1 громадського стягнення та надання згоди на її звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України. При цьому, в поданні зазначено, що "позивачка" допустила порушення п.п. 3.1.14, 3.1.17 Посадової інструкції, що має істотне значення для Бердичівської ЦМЛ (а.с. 28). Проте, на час звернення із поданням ОСОБА_1 не мала статусу позивача, оскільки не зверталася до суду з позовом.
З протоколу засідання профспілкового комітету Профспілки медичних працівників № 24 від 16.01.2012 року вбачається, що профспілка вирішила оголосити ОСОБА_1 товариське зауваження та надати згоду на її звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України (а.с. 31). Під час судового розгляду позивачка підтвердила факт проведення засідання профспілкового комітету.
Представником відповідача надано суду першої інстанції протокол засідання профспілкового комітету № 29 від 04.05.2012 року з якого вбачається, що на засіданні профспілки вирішено: анулювати слова "громадського стягнення у формі товариського зауваження та" у тексті та рішенні протоколу № 24 від 16.01.2012 року.
Оскільки внесення змін до рішення профспілкового комітету у такий спосіб та після звільнення працівника не передбачено чинним законодавством України, тому
суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги протокол засідання профспілкового комітету № 29 від 04.05.2012 року.
16.01.2012 року наказом головного лікаря Бердичівської центральної міської лікарні № 20-к ОСОБА_1 звільнено з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов'язків (а.с. 4). З наказом її ознайомлено в цей же день, від підпису вона відмовилася (а.с.33).
Вищевказаний наказ є неконкретним, носить декларативний характер, в ньому не вказано за яке порушення, допущене позивачкою вдруге, її було звільнено з роботи. З врахуванням цього та порушень, допущених під час проведення засідання профспілки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 звільнено з роботи з порушенням вимог трудового законодавства, у зв'язку з чим вона підлягає поновленню на роботі.
З поданого позивачкою листка непрацездатності вбачається, що вона з 16.01.2012 року по 20.01.2012 року хворіла (а.с. 5). У зв'язку з цим, відповідачем наказом № 205-к від 05.07.2012 року внесено зміни до наказу № 20-к від 16.01.2012 року в частині зміни дати звільнення працівника з 16.01.12 р. на 21.01.12 р.(а.с.177)
За таких обставин, суд першої інстанції правильно поновив ОСОБА_1 на роботі з 21.01.2012 року, та з врахуванням вимог ст. 235 КЗпП України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 року № 100, правильно стягнув на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Є безпідставними доводи апелянта про те, що судом порушено норми процесуального права, у зв'язку із прийняттям уточнення позовної заяви, в якій позивачка, на думку відповідача, змінила предмет і підстави позову. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, як в первісній позовній заяві, так і в уточненій, просила поновити її на роботі, а отже предметом позову є незаконне звільнення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування судового рішення немає.
Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Бердичівської центральної міської лікарні відхилити.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 серпня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуюча Судді