Номер провадження № 22-ц/1590/32/2012
Головуючий у першій інстанції Сегеда
Доповідач Артеменко І. А.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.12.2012 м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Артеменка І.А.,
суддів Суворова В.О.,
Черевка П.М.,
при секретарі Павлін О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 березня 2011 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «ПроКредитБанк»до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановила:
У липні 2010 року ПАТ «ПроКредитБанк»звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що між Закритим акціонерним товариством (далі ЗАТ) «ПроКредитБанк»та ОСОБА_3. (ОСОБА_3.) був укладений кредитний договір № 5.16303 від 12 лютого 2008 року, згідно якого вона отримала кредит у розмірі 10000 доларів США на строк 18 місяців зі сплатою 21 % річних.
12 лютого 2008 року в забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань по кредитному договору між ЗАТ «ПроКредитБанк»та ОСОБА_5 був укладений договір поруки № 5.16303-ДП1 від 12.02.2008 року, згідно якого ОСОБА_5 на добровільних засадах взяла на себе зобов'язання відповідати як солідарний боржник по зобов'язанням ОСОБА_3, відповідно до кредитного договору від 12.02.2008 року. Також 12.02.2008 року між ЗАТ «ПроКредитБанк»та ОСОБА_4 був укладений договір поруки № 5.16303-ДП2, відповідно до якого ОСОБА_4 відповідає як солідарний боржник за зобов'язання ОСОБА_3 по кредитному договору.
Відповідачі від виконання своїх зобов'язань ухиляються, тому позивач просив стягнути з відповідачів солідарно суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 47274,80 грн. та судові витрати у розмірі 475 грн., та ІТЗ у розмірі -120 грн..
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 березня 2011 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредитБанк»заборгованість за кредитним договором в розмірі 47274 грн., з яких:
- заборгованість за кредитом -15305,73 грн.;
- заборгованість за відсотками за користування кредитом -3390,17 грн.;
- пеня за несвоєчасну сплату щомісячних платежів -28578,90 грн..
Також з відповідачів стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредитБанк»судові витрати у розмірі -592,25 грн..
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, просить рішення суду скасувати та зробити перерахунок заборгованості за пенею відповідно до норм чинного законодавства, а саме ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «ПроКредитБанк», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не виконують взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та договором поруки, не сплачують заборгованість за кредитом, відсотками та пенею, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 47274 грн..
Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює.
Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що 12 лютого 2008 року між ЗАТ «ПроКредитБанк»та ОСОБА_3. був укладений кредитний договір № 5.16303, відповідно до якого остання отримала кредит у сумі 10000 доларів США на строк користування -18 місяців, зі сплатою 21 % річних.
28 березня 2008 року між ОСОБА_3. і ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб, після чого відповідачці було надане прізвище «Шуранова», що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.27).
У якості забезпечення виконання умов кредитного договору між ЗАТ «ПроКредитБанк»та ОСОБА_4 12 лютого 2008 року був укладений договір поруки, відповідно до якого останній зобов'язався у повному обсязі відповідати по зобов'язанням ОСОБА_3, також у цей день договір поруки був укладений з ОСОБА_5, яка також взяла на себе зобов'язання відповідати як солідарний боржник по зобов'язанням ОСОБА_3, що виникають з умов кредитного договору (а.с.7-8).
У подальшому ЗАТ «ПроКредитБанк»було перейменовано у ПАТ «ПроКредитБанк», відповідно до статуту (а.с.64).
У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору відповідачами, станом на 21.06.2010 року утворилася заборгованість у розмірі 47274,8 грн., що складається з:
- заборгованість за кредитом -15305, 73 грн.;
- заборгованість за відсотками за користування кредитом -3390,17 грн.;
- пеня за несвоєчасну сплату щомісячних платежів -28578,90 грн.;
Зазначені суми підтверджуються розрахунком заборгованості відповідно до умов кредитного договору (а.с.20).
За правилами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частина 1 ст. 1054 ЦК України встановлює, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець), зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 ЦК України.
Відповідно до положень 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Згідно ст.ст. 554, 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при якому настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки.
Відповідно до умов кредитного договору до обов'язків відповідача (позичальника) було покладено точно в строки, обумовлені в кредитному договорі повернути кредит, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, комісійні винагороди за банківські послуги та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов'язання за кредитним договором. У разі порушення умов договору достроково повернути кредит з одночасною сплатою процентів за фактичний час користування кредитними ресурсами, сплатити штрафні санкції та інші належні до сплати платежі тощо.
Проте ОСОБА_3 у порушення умов кредитного договору своєчасно і в повному обсязі не погашала кредит, та не сплачувала відсотки за користування коштами.
Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України, при порушенні боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що також зазначено у п. 2.1 договору поруки.
Відповідно до ст. 553 ЦК України поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого зобов'язання, а також відповідає перед кредитором за порушення зобов'язань боржником.
Причини невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором ніяким чином не можуть впливати на виконання поручителем зобов'язань по даному договору.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Посилання апелянта на те, що пеня не може перевищувати тіло кредиту, оскільки це суперечить ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідачі підписали договір кредиту та договори поруки добровільно, що свідчить про те, що всі умови кредитного договору та договору поруки сторонами визначено як обов'язковими для виконання та ніяких заперечень щодо них відповідачами не висловлювалось. Крім того, суб'єктами зазначених правовідносин, як визначено в Законі, є підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності, а не фізичні особи, якою у договорі була ОСОБА_3.
Також колегія суддів критично ставиться до посилання апелянта на те, що відповідачі не відмовляються сплачувати борг, оскільки як вбачається з матеріалів справи позивач пропонував у добровільному порядку сплатити заборгованість по кредитному договору, що було відповідачами проігноровано.
Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на відсутність у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, колегія суддів вважає необґрунтованим з наступних підстав.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року № 15-93 Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Посилання апелянта на те, що ПАТ «ПроКредитБанк»не мав права на здійснення операцій в іноземній валюті, оскільки не отримував індивідуальної ліцензії на право надання кредиту в іноземній валюті, не заслуговують на увагу, так як відповідно до ст. 5 Декрету КМУ України операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного Банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 вказаного Декрету.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову ПАТ «ПроКредитБанк», оскільки вони відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин і закон, який їх регулює.
Викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, відхилити.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області
/підпис/ І.А. Артеменко
/підпис/ В.О. Суворов
/підпис/ П.М. Черевко