КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.09.2008 № 38/105
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Зубець Л.П.
Лосєва А.М.
при секретарі: Єрьоменко О.В.
За участю представників:
від позивача - ОСОБА_1.;
від відповідача - Білецька Н.С. - дов. №461 від 16.01.2006р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.06.2008
у справі № 38/105 (Власов Ю.Л.)
за позовом ОСОБА_1
до ЗАТ "А.Е.С.Київобленерго"
про визнання права власності та стягнення 41500,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання права власності на частку в статутному фонді ВАТ 0,085317% станом на 10.01 2004р., стягнення 30 500 грн. вартості акцій, 26 000 грн. упущеної вигоди, 10 000 грн. моральної шкоди, 1 000 грн. невиплачених дивідендів за 1998-1999 роки з урахуванням індексації.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає про те, що відповідач порушив його права, як акціонера, не надав інформації щодо діяльності та зміни в статутному фонді товариства, не виплатив дивідендів, шахрайським способом зменшив долю позивача у 800 раз та виключив його з числа акціонерів товариства, не відшкодувавши вартості акцій.
Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи про їх необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами, оскільки позивач, стверджуючи про порушення його прав, як акціонера, не вказує, на підставі яких саме рішень відповідач здійснював протиправні дії відносно акцій позивача, тоді як діючим законодавством визначено, що всі питання, пов'язані з правами акціонерів, розглядаються та погоджуються акціонерами шляхом ухвалення рішення загальних зборів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2008р. у справі №38/105 в позові ОСОБА_1було відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2008р. у справі №38/105 скасувати, прийняти нове Рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального права, зокрема, ст. ст. 36, 38 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2008р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 03.09.2008р.
Позивач в судовому засіданні 03.09.2008р. підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2008р. у справі №38/105 скасувати, прийнявши нове Рішення про задоволення позовних вимог.
Представник відповідача заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийняте з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
15 грудня 1997 року було проведено сертифікатний аукціон, в результаті якого позивач став власником 61 акції акціонерного товариства ДАЕК «Київобленерго», код ЄДРПОУ НОМЕР_1 (витяг з протоколу про результати сертифікатного аукціону від 15.12.1997р. наявний в матеріалах справи).
Відповідно до протоколу аукціонної комісії №1-20К8 про підведення послуг спеціалізованого сертифікатного аукціону №20 встановлено коефіцієнт деномінації 200 та номінал акцій 0,05 грн. Рішення про деномінацію було затверджено протоколом загальних зборів акціонерів від 09.07.1998р.
Після того, як було встановлено номінальну вартість акцій 0,05 грн., номінальна вартість пакету акцій, належних позивачу, залишилась незмінною, а їх кількість стала дорівнювати 305 штук, що підтверджується протоколом №4 засідання лічильної комісії загальних зборів ДАЕК «Київобленерго» від 09.07.1998р., рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28.04.2006р. у справі №2-1001/06, листом Фонду державного майна України від 15.04.2004р.
Окрім того, право власності позивача на 305 акцій відповідача підтверджується зведеним обліковим реєстром власників цінних паперів відповідача станом на 23.10.2007р. та на 18.04.2008р., випискою про стан рахунку в цінних паперах ВАТ «Базис-Інвестмент» станом на 04.06.2008р. (вищевказані документи наявні в матеріалах справи).
У відповідності до Статуту відповідач (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) був створений шляхом реорганізації та є правонаступником всіх прав і обов'язків Відкритого акціонерного товариства «А.Е.С. Київобленерго», заснованого згідно з Указом Президента України №285/95 від 04.04.1995р. та наказу Міністерства енергетики та електрифікації України №141 від 02.08.1995р., шляхом перетворення Державного підприємства «Київоблнерго» у ДАЕК «Київобленерго» у формі відкритого акціонерного товариства, яка за рішенням загальних зборів акціонерів від 16.11.2001р. змінила назву на Відкрите акціонерне товариство «А.Е.С. Київобленерго».
В матеріалах справи наявні протоколи загальних зборів відповідача за 1999 рік, зокрема:
- згідно з протоколом №2 від 28.04.1999р. на голосування було поставлено питання: «Сформувати фонд виплати дивідендів у розмірі 5% від отриманого чистого прибутку за 1998 рік».
- відповідно до протоколу №3 від 15.12.1999р., згідно з рішенням зборів акціонерів компанії 28.04.1999р., 5% чистого прибутку по підсумкам роботи за 1998 рік направлено на виплату дивідендів. Балансовий прибуток за 1998 рік становить 22 069 тис. грн.., 5% складає 675 658 тис. грн., що в рахунку на одну акцію 0,0006 грн. Державна частина акцій в статутному фонді 76,06%. Дивіденди на державну частину акцій - 513 904 грн., для виплати фізичним особам - 25 351 грн., для виплати юридичним особам, резидентам України - 76 243 грн., для виплати юридичним особам, нерезидентам України - 60 160 грн.;
- згідно з протоколом №4 від 27.04.2000р. на голосування було поставлено питання: «Затвердити річний звіт правління та баланс Відповідача за 1999р. Затвердити сформування фонду виплати дивідендів в розмірі 50% віт отриманого чистого прибутку за 1999 рік».
Відповідно до реєстрів депонованих сум по виплаті дивідендів за 1998 та 1999 роки дивіденди, нараховані позивачу, у зв'язку з тим, що останній не звернувся за їх отриманням, були депоновані відповідачем.
Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача про усунення порушень майнових прав, стягнення матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди, за результатами розгляду якого було прийнято рішення у справі №2-1001/06 від 28.04.2006р. про відмову в задоволенні позову. При цьому, Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва було встановлено, що позивачем на 34 сертифікатному аукціоні, який проводився з 01.11.1997р. до 30.11.1997р., за приватизаційний сертифікат було придбано 61 акцію номінальною вартістю 0,25 грн. ДАЕК «Київобленерго» (правонаступником якого є відповідач) по курсу аукціону по новому номіналу, згідно з яким на 1 приватизаційний сертифікат номіналом в 500 грн. приходиться 61 акція вартістю 0,25 грн., що підтверджується також витягом з протоколу Регіонального центру сертифікатних аукціонів. Отже, номінальна вартість пакету акцій, придбаного позивачем на 34 сертифікатному аукціоні, складає 61 х 0,25 = 15,25 грн.
Після встановлення номінальної вартості акцій 0,05 грн., номінальна вартість пакету акцій, що належить позивачу залишилась незмінною, а кількість акцій, які йому належать, стала дорівнювати 305 штук (15,25 : 0,05 = 305). Згідно письмових пояснень відповідача, саме така кількість акцій обліковується позивачем, проти чого позивач не заперечує.
Щодо позовних вимог про визнання за позивачем права власності на частку в статутному фонді відповідача, судом було встановлено наступне.
Згідно з ч.1 ст. 24 Закону України «Про господарські товариства» акціонерним визнається товариство, яке має статутний (складений) капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.
До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі (ч.1 ст.25 Закону України «По господарські товариства»).
Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій (ч.2 ст. 80 Господарського кодексу України). Аналогічна норма наведена в ч.1 ст. 152 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п.1, п.2 ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Емітентом акцій є тільки акціонерне товариство.
Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, яке має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами (ст. 50 Закону України «Про господарські товариства»).
Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів (ч.3 ст. 80 Господарського кодексу України).
Згідно з ч.1 ст. 140 Цивільного кодексу України товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.
Отже, виходячи з вище перелічених норм права, акціонерними товариствами, до яких належать відкриті та закриті акціонерні товариства, є товариства, що мають статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій, які є іменними цінними паперами, посвідчують права акціонера (власника) та розподілені між акціонерами цього товариства. Емітентом таких цінних паперів (акцій) може бути тільки акціонерне товариство. При цьому товариством, яке має статутний капітал, розподілений на частки, може бути товариство з обмеженою відповідальністю, а не акціонерне товариство.
Як уже зазначалось вище, позивач є власником 305 акцій відповідача, який змінив назву з ДАЕК «Київобленерго» (має той самий код ЄДРПОУ НОМЕР_1), акції якого придбав позивач.
Відповідач є акціонерним товариством, статутний фонд якого поділений на визначену кількість акцій, а не часток. Позивач, як акціонер закритого акціонерного товариства, має право власності (володіння, користування та розпорядження) на придбану кількість цінних паперів (акцій) відповідача, але не має права власності на частку у статутному капіталі останнього. Право власності позивача на 305 акцій відповідач не оспорює та не заперечує.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на частку в статутному фонді відповідача у розмірі 0,085317% суперечить нормам діючого законодавства, а також недоведеністю факту порушення відповідачем прав позивача.
Щодо твердження позивача про те, що відповідач зобов'язаний сплатити йому вартість акцій у розмірі 30 500 грн., суд вважає за необхідне відзначити наступне.
Поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників визначені Законом України «Про господарські товариства» №1576-ХІІ від 19.09.1991р. (із змінами та доповненнями).
У відповідності до ст. 28 Закону України «Про господарські товариства», акція може бути придбана на підставі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб та з інших підстав, передбачених законодавством.
В ст. 32 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що акціонерне товариство має право викупити у акціонера оплачені ними акції тільки за рахунок сум, що перевищують статутний (складений) капітал, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання.
В частині 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу акцій позивача суду надано не було, а отже у відповідача відсутній обов'язок щодо сплати позивачу за належні йому акції відповідача.
Відносно позовних вимог про стягнення упущеної вигоди, а також моральної та матеріальної шкоди, судом було встановлено наступне.
В ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально отримати за звичайних обставин якби її право не було б порушено (упущена вигода).
Згідно зі ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ст. 1166 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.1168 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Таким чином, виходячи з вищенаведених норм, передумовами для відшкодування упущеної вигоди (збитків), моральної та матеріальної шкоди є, насамперед, наявність у потерпілої особи певних матеріальних втрат, витрат або моральних страждань внаслідок вчинення іншою особою певних протиправних дій або бездіяльності, та наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між діями, бездіяльністю особи та витратами, втратами потерпілого.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивач не обґрунтував та не зазначив, якими саме діями відповідач завдав йому збитків у вигляді упущеної вигоди та моральної шкоди, не довів (не підтвердив) безпосередньо факт понесення позивачем збитків у вигляді упущеної вигоди і моральної шкоди, а також не довів причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заявленими позивачем до стягнення упущеною вигодою і моральною шкодою.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до рішень загальних зборів відповідача було вирішено виплатити акціонерам, в т.ч. позивачу, у 1998 - 1999 роках дивіденди. Дані дивіденди були позивачу нараховані в сумі 0,52 грн. та депоновані відповідачем, у зв'язку з тим, що позивач не звернувся за їх отриманням.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів ані на підтвердження обов'язку відповідача сплатити йому дивіденди за 1998-1999 роки в сумі 1 000 грн., ані на підтвердження факту звернення до відповідача з вимогою виплатити нараховані дивіденди, тоді як відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Окрім того, діючим господарським процесуальним законодавством обов'язок доведення факту порушення прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.
Посилання позивача на те, що судом першої інстанції, в порушення вимог ст. ст. 36, 38 Господарського процесуального кодексу України, не було витребувано оригінали документів, натомість розглянуто справу на підставі наданих представником відповідача копій документів, при цьому позивач стверджує, що представник відповідача не мав належним чином оформленої довіреності, апеляційний судом не приймаються до уваги, з наступних підстав.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Згідно з вимогами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 34 Господарського кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
З вищенаведеної норми права випливає, що належними є докази, що стосуються предмета доказування. Суд зобов'язаний відібрати тільки ті докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, виключивши з процесу доказування докази, які не стосуються справи, наявність яких ускладнює процес доказування, встановлення дійсних обставин справи, затягує розгляд справи. При цьому сторони, щоб переконати суд у належності того чи іншого доказу, мають право обґрунтовувати його належність для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
В ст. 36 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Згідно з положеннями ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Судом було досліджено та надано оцінку доказам, які були надані кожною із сторін у справі, що знайшло своє відображення в оскаржуваному Рішенні суду у справі №38/105.
Зважаючи на вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд констатує, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Виходячи з системного аналізу норм діючого законодавства, дослідивши надані сторонами докази та заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, зазначених у позовній заяві, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд констатує, що оскаржуване Рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2008р. у справі №38/105 прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, правові підстави для скасування Рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2008р. у справі №38/105 та, відповідно, задоволення апеляційної скарги у суду відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 32-34, 36, 38, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2008р. у справі №38/105 - без змін.
2. Матеріали справи №38/105 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена протягом місяця до касаційної інстанції.
Головуючий суддя Мартюк А.І.
Судді Зубець Л.П.
Лосєв А.М.
08.09.08 (відправлено)