Копія
Постанову ухвалено під головуванням підполковника юстиції
ФЕДОРИШИНА Л. В.
Доповідач: підполковник юстиції ЛАШЕВИЧ В.М.
ПОСТАНОВА
ОЛЕНЕМ УКРАЇНИ
6 жовтня 2006 року м. Киш
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України у складі: Головуючого - полковника юстиції ГОВОРУХИ В.І.,
Суддів - полковника юстиції БРЕДЕЛЬОВА О.М. та підполковника юстиції ЛАШЕВИЧА В.М., з секретарем КУЛГЧЕНКО Н.І., з участю позивача ОСОБА_1, третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, представника від третьої особи, яка не заявила самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4 - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на постанову військового місцевого суду Вінницького гарнізону від 19 липня 2006 року у адміністративній справі за позовом останньої про визнання неправомірною бездіяльності начальника КЕВ міста Вінниці та голови Вінницької гарнізонної житлової комісії, стягнення з них солідарно 120000 гривень моральної шкоди та 17 гривень державного мита, а також за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_2 про скасування рішення Вінницької гарнізонної житлової комісії (п. І протоколу НОМЕР_1 засідання цієї комісії від 5 травня 2006 року) в частині розподілу квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та про зобов'язання вказаної житлової комісії і начальника Вінницького гарнізону розподілити спірну квартиру сім'ї ОСОБА_2, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою про визнання неправомірною бездіяльності начальника КЕВ міста Вінниці та голови Вінницької гарнізонної житлової комісії і просила стягнути з них в солідарному порядку 120000 гривень моральної шкоди та 17 гривень державного мита. В обґрунтування своїх позовних вимог юна вказала, що рішенням військового апеляційного суду Центрального регіону України від 24 березня 2004 року житлову комісію Вінницького гарнізону було зобов'язано поновити її у списку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та провести розподіл спірного житла згідно закону. Хоча дане рішення набрало чинності ще в квітні 2004 року, однак гарнізонна житлова комісія розглянула це питання лише 24 листопада 2004 року і ухвалила рішення про поновлення її на квартирному обліку та іпюгюзгодш її квартири АДРЕСА_1 (протокол НОМЕР_2, п. З засідання комісії). В свою чергу, як зазначила далі позивач, начальник КЕВ міста Вінниці не вжив жодних заходів на виконання рішення гарнізонної житлової комісії, в тому числі про виселення сім'ї ОСОБА_2 із самоправно зайнятої квартири АДРЕСА_1 та не передав до Вінницького виконкому документів для оформлення ордеру на розподілену їй квартиру. Така бездіяльність суб'єктів владних повноважень, як наголосила ОСОБА_1, призвела до погіршення у неї стану здоров'я та розладу стосунків в її сім'ї, внаслідок чого їй було спричинено моральну шкоду, розмір якої вона оцінює в 120000 гривень, тобто еквівалент вартості 2-х кімнатної квартири, які просить стягнути на її користь з відповідачів в солідарному порядку. Крім того, вона просить стягнути з відповідачів державне мито у розмірі 17 гривень.ОСОБА_2, як третя особа, в судовому засіданні суду першої інстанції заявив позов із самостійними вимогами на предмет спору, в якому просив скасувати рішення гарнізонної житлової комісії (п. 1 протоколу НОМЕР_1 засідання цієї комісії від 5 травня 2006 року) в частині розподілу ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та зобов'язати вказану житлову комісію і начальника Вінницького гарнізону розподілити спірну квартиру його сім'ї. В обґрунтування цього ОСОБА_2 зазначив, що спірна квартира АДРЕСА_1 була розподілена житловою комісією військової частини 35564 його сім'ї у відповідності до вимог чинного законодавства і наявної черги, однак 5 травня 2006 року без достатніх підстав це рішення було переглянуто житловою комісією Вінницького гарнізону і дану квартиру було вже розподілено сім'ї ОСОБА_1, яка не має права на отримання 2-х кімнатної квартири, так як забезпечена житлом, а саме має приватизовану однокімнатну квартиру. Він наполягає, що цим рішенням житлової комісії Вінницького гарнізону, затвердженим начальником гарнізону, були порушені його права на житло.Розглянувши заявлені позови, суд першої інстанції 19 липня 2006 року ухвалив постанову, якою в задоволенні вимог позивача ОСОБА_1 відмовив, а позовні вимоги ОСОБА_ 2 задовольнив, визнавши неправомірним рішення гарнізонної житлової комісії (п. 1 протоколу НОМЕР_1 засідання цієї комісії від 5 травня 2006 року) про розподіл ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та зобов'язавши гарнізонну житлову комісію і начальника Вінницького гарнізону розподілити зазначену квартиру ОСОБА_2 та його сім'ї.Не погоджуючись з цією постановою суду гарнізону, позивач ОСОБА_1 подала на неї апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану постанову та ухвалити нову постанову, якою задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, а ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обгрунтування цього вона в апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції було порушено норми
2
матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Зокрема, вона наполягає, що судом гарнізону були застосовані ст. 39 ЖК України та п. 18 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов..., що не піддягали застосуванню з наступних причин. Так, апелянт вважає, що рішення військового апеляційного суду Центрального регіону України від 24 березня 2004 року про покладення на гарнізонну житлову комісію обов'язку поновити її у списку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та розподілити спірне житло згідно закону піддягає виконанню не за правилами зазначених норм, а у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження», статті 18 та 19 якого визначають підставою для відкриття виконавчого провадження наявність виконавчого листа і не потребують будь-яких інших документів, в тому числі і документів, що стосуються квартирного обліку для виконання судового рішення. В підтвердження цьому автор апеляції приводить постанову від 26 червня 2004 року про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем ДВС Вінницького міського управління юстиції на підставі виконавчого листа НОМЕР_3 та постанову від 14 березня 2005 року про закриття виконавчого провадження на підставі рішення гарнізонної житлової комісії про розподіл їй житла, однак зазначеним постановам суд першої інстанції, на ії думку, не дав ніякої оцінки.Крім того, апелянт переконана, що судом гарнізону порушено ст. 58 ЖК України, виходячи з того, що суд визначив не самоправне вселення ОСОБА_2 у спірну квартиру, а наявність у нього підстав для вселення, а саме рішення житлової комісії військової частини 35564 та надання йому ключів від неї. Стаття ж 58 ЖК України, як наполягає ОСОБА_1, визнає єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення ордер, який виданий виконкомом відповідної Ради народних депутатів, але такого ордеру ОСОБА_2 до теперішнього часу не має. За відсутності ордеру, на думку автора апеляції, КЕЧ мала ініціювати звернення до суду про виселення ОСОБА_2 і членів його сім'ї із самоправно зайнятого жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення, як то передбачено ст. ст. 109, ч. 2 та 116, ч. З ЖК України.Одночасно в апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 не погоджується з висновками суду першої інстанції в частиш відсутності вини відповідачів в тому, що вона впродовж майже двох років після набрання чинності рішенням військового апеляційного суду Центрального регіону України від 24 березня 2004 року не отримала до теперішнього часу квартиру. При цьому вона наполягає, що відповідачі на виконання вказаного судового рішення повинні були вжита дієвих заходів щодо перерозподілу спірних квартир та звільнення самоправно зайнятого житла, але цього не зробили, чим порушили і продовжують порушувати її житлові права, спричиняючи душевні страждання, що і є завданою їй моральною шкодою, документи на підтвердження якої вона представила до суду.Також автор апеляції вважає, що судом першої інстанції було порушено ст. 19 Конституції України та п. 14 Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, яке затверджено наказом Міністра оборони України № 20 від 3 лютого 1995 року. Зокрема, вона вказує, що, згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади і їх посадові особи повинні діяти в межах повноважень, передбачених чинним законодавством, а п. 14 зазначеного вище Положення покладає розподіл житла на житлову комісію. Щодо начальника гарнізону, то на нього, як наголошує ОСОБА_1, покладається обов'язок лише затвердити списки розподіленого житла. Отже, за ствердженням апелянта, покладення судом гарнізону в постанові обов'язку на начальника Вінницького гарнізону розподілити спірну квартиру ОСОБА_2 та членам його сім'ї є незаконним.Щодо порушень норм процесуального права, то в апеляційній скарзі вказано на порушення судом першої інстанції ст. ст. 72, ч. 1 та 159 КАС України. Так, апелянт посилається на те, що встановлені чинним судовим рішенням у цивільній справі обставини не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Згідно чинного рішення військового апеляційного суду Центрального регіону України від 24 березня 2004 року, як стверджує апелянт, встановлено, що вона має право на одержання 2-х кімнатної квартири, а, відповідно до ст. 124 Конституції України, це рішення є обов'язковим для виконання. Тому вона вважає безпідставними висновки оскаржуваної постанови про те, що житлова комісія Вінницького гарнізону мала зважити на наявність у неї однокімнатної квартири і не розподіляти двохкімнатну. З огляду на вищевикладене, апелянт наполягає, що судом гарнізону допущені грубі порушення норм матеріального та процесуального права, які дають підстави вважати оскаржувану постанову незаконною та необгрунтованою.Заслухавши доповідача, виступ позивача ОСОБА_1 в підтримку апеляційної скарги, заперечення на неї третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи та обміркувавши доводи апеляційної скарги, військовий апеляційний суд регіону приходить до висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.Так, відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні її позову про визнання неправомірною бездіяльності голови Вінницької гарнізонної житлової комісії у затягуванні прийняття рішення про розподіл їй та членам її сім'ї квартири АДРЕСА_1 і начальника квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці у невжитті заходів до виселення сім'ї ОСОБА_2 із цієї квартири та неподанні відповідних документів до органів місцевого самоврядування міста Вінниці для видачі ордера на вказану квартиру її сім'ї, суд першої інстанції, хоча і правильно встановив фактичні обставини справи, але дійшов помилкового висновку про безпідставність цих вимог позивача та порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.Зокрема, суд гарнізону правильно послався на те, що рішенням військового апеляційного суду Центрального регіону України від 24 березня 2004 року, яке набрало чинності 26 квітня того ж року, рішення житлової комісії військової частини 35564 від 20 серпня 2002 року про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку та рішення цієї ж комісії від 27 серпня 2002 року (протокол НОМЕР_4 від того ж числа) були визнані неправомірними, а житлову комісію Вінницького гарнізону, як правонаступницю житлової комісії розформованої військової частини 35564, зобов'язано усунути порушені права ОСОБА_1, тобто поновити її у списках осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та провести розподіл спірного житла згідно закону. В той же час суд першої інстанції, хоча і вказав у своїй постанові, що саме на виконання зазначеного рішення військового апеляційного суду регіону житлова комісія Вінницького гарнізону 9 липня 2004 року прийняла рішення про поновлення ОСОБА_1 на квартирному обліку з 1 грудня 2000 року (протокол НОМЕР_5 від того ж числа), а 24 листопада 2004 року перерозподілила спірну квартиру, тобто розподілену ОСОБА_2 у 2002 році квартиру надала ОСОБА_1, а ОСОБА_2 розподілила квартиру АДРЕСА_2 (протокол НОМЕР_2 від того ж числа), однак дійшов помилкового висновку, що це не було єдиною підставою для поновлення її на квартирному обліку і розподілу їй житла згідно закону. В даному випадку, згідно рішення суду, яке набрало чинності, повинні були за будь-яких умов відновлені порушені права ОСОБА_1 і це повинна була зробити житлова комісія гарнізону, як правонаступниця житлової комісії, що порушила житлові права позивача, а покладання при цьому обов'язку на ОСОБА_1 проводити збір необхідних документів, що підтверджують підстави постановки її на квартирний облік, як виходив з того суд першої інстанції, є неприпустимим. До того ж, виконання рішення військового апеляційного суду регіону проводилося в примусовому порядку шляхом відкриття виконавчого провадження Державною виконавчою службою Вінницького міського управління юстиції на підставі виконавчого листа, виданого військовим апеляційним судом Центрального регіону України. Тільки після того, як гарнізонною житловою комісією було поновлено ОСОБА_1 на квартирному обліку та проведено розподіл житла, як то було визначено рішенням зазначеного суду, виконавче провадження постановою від 14 березня 2005 року було закрите державним виконавцем. Отже, суд гарнізону, всупереч вимог ст. 72, ч. 1 КАС України, при розгляді даної справи за участю тих же самих осіб вдався до доказування обставин, встановлених судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили. Причому, своєю постановою він фактично здійснив поворот виконання судового рішення військового апеляційного суду регіону, на що, відповідно до ст. 265 КАС України, не мав повноважень. Тому доводи апелянта в цій частині слід визнати обґрунтованими.Визнання судом неправомірними рішень житлової комісії військової частини 35564 від 20 та 27 серпня 2002 року, а головне відсутність у ОСОБА_2 ордеру на жиле приміщення, який, у відповідності до ст. 58 ЖК України, є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, тягне за собою наслідки, що дана особа самоправно зайняла жиле приміщення. В зв'язку з цим, висновок суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_2 підстав для законного вселення в спірну квартиру, причому з посиланням на визнане судом неправомірним рішення житлової комісії військової частини 35564 від 27 серпня 2002 року, а також на список про розподіл житла у цій військовій частині та видачу йому ключів від квартири для завершення оздоблювальних робіт, є помилковим, а доводи автора апеляції, що начальник квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці мав ініціювати звернення до суду про виселення ОСОБА_2 з членами його сім'ї із спірної квартири є переконливими.Що стосується питання наявності у ОСОБА_1 квартири загальною житловою площею 20,5 кв. м. з включенням 5 кв. м. загального коридору, що знаходиться поза межами кімнати, яка була приватизована на 4-х осіб 27 вересня 2001 року, то навіть за умови, що її сім'я на даний час складається із 3-х осіб, це не позбавляє її можливості перебувати на обліку потребуючих поліпшення житлових умов і отримати 2-х кімнатну квартиру житловою площею 28,5 кв. м., оскільки норма жилої площі в Україні, відповідно до ст. 47 ЖК України, встановлюється у розмірі 13,65 кв. м. на одну особу. Тому висновок суду гарнізону, що ОСОБА_1 не має права на спірну квартиру, виходячи з того, що рівень забезпеченості житловою площею у місті Вінниці складає 6,49 кв. м. (санітарна норма), а має право тільки на однокімнатну квартиру, слід визнати необгрунтованим.До того ж, не містить заборони у забезпеченні жилими приміщеннями військовослужбовців, які приватизували квартири, і Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, яке затверджено наказом Міністра оборони України № 20 від 3 лютого 1995 року. Причому, п. 37 цього Положення визначає, що військовослужбовці, які перебувають на квартирному обліку, при звільненні з військової служби у запас у зв'язку із скороченням штатів або організаційними заходами у разі неможливості використання на військовій службі, як то була 29 листопада 2002 року звільнена ОСОБА_1, залишаються на квартирному обліку до одержання житла у військовій частині і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом на позачергове отримання житла.Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 120000 гривень, то вони підлягають частковому задоволенню, виходячи із наступного.Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Як встановлено матеріалами справи, така бездіяльність відповідачів дійсно мала місце і, хоча її причинами були в деяких випадках відсутність кворуму на засіданнях житлової комісії та звернення до суду для роз'яснення порядку виконання рішення суду, але саме за вини відповідачів ОСОБА_1 протягом тривалого часу не була поновлена на квартирному обліку та не було проведено розподіл спірного житла згідно закону, як то було визначено рішенням військового апеляційного суду Центрального регіону України від 24 березня 2004 року. При цьому, начальник КЕВ міста Вінниці в будь-якому випадку мав ініціювати звернення до суду про виселення сім'ї ОСОБА_2 з квартири, оскільки вони вселилися в неї без ордеру, як єдиної підстави для вселення в надане жиле приміщення. Однак до теперішнього часу цього зроблено не було і ОСОБА_1 вимушена була сама звернутися до суду з таким позовом, який зараз знаходиться в провадженні військового місцевого суду Житомирського гарнізону. Внаслідок вищевказаної бездіяльності ОСОБА_1 було заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, пo вона протягом тривалого часу вимушена хвилюватися за житло, на яке має право, та переживає душевні страждання, пов'язані із незручностями, які їй створені відповідачами затягуванням вирішення її житлового питання. В той же час розмір моральної шкоди, який визначено позивачем, військовий апеляційний суд регіону вважає занадто завищеним, а тому знаходить можливим задовольнити її позовні вимоги за моральну шкоду тільки в сумі 2000 гривень, а в іншій частині цих позовних вимог на суму 118000 гривень
4
відмовити. При цьому військовий апеляційний суд регіону приходить до висновку, що зазначений розмір моральної шкоди повинен бути стягнутий тільки з квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці, як юридичної особи, яка безпосередньо готує та подає документи до органів місцевого самоврядування для видачі ордеру на вселення в надане житлове приміщення.
В свою чергу, виходячи із вищевикладеного, слід визнати помилковим рішення суду гарнізону в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправним рішення житлової комісії Вінницького гарнізону про розподіл квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та про покладення обов'язку на цю гарнізонну житлову комісію і начальника Вінницького гарнізону розподілити зазначену квартиру ОСОБА_2 та його сім'ї. Причому, як правильно вказано в апеляційній скарзі, на начальника гарнізону покладається обов'язок лише затвердити списки розподіленого житла, а не здійснити розподіл квартир, як то визначено в резолютивній частині оскаржуваної постанови, тому що розподіл квартир є компетенцією лише житлової комісії. Також військовий апеляційний суд регіону звертає увагу на те, що судом гарнізону в резолютивній частині постанови допущено помилку в імені та по-батькові ОСОБА_2, тобто замість ОСОБА_2 записано ОСОБА_5.
Таким чином, виходячи з того, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, але допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, військовий апеляційний суд регіону вважає необхідним постанову суду гарнізону скасувати і ухвалити нову постанову у справі, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 частково, а саме в частині визнання неправомірною бездіяльності голови гарнізонної житлової комісії та начальника КЕВ міста Вінниці і стягненні з КЕВ міста Вінниці 2000 гривень моральної шкоди, а в іншій частині її позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 118000 гривень відмовити із-за відсутності до того законних підстав. Крім того, військовий апеляційний суд регіону приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 за їх безпідставністю.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202 та 207 КАС України, військовий апеляційний суд регіону
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1задовольнити частково.
Постанову військового місцевого суду Вінницького гарнізону від 19 липня 2006 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності начальника КЕВ міста Вінниці та голови Вінницької гарнізонної житлової комісії, стягнення з них солідарно 120000 гривень моральної шкоди та 17 гривень державного мита, а також за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_2 про скасування рішення Вінницької гарнізонної житлової комісії в частині розподілу квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та про зобов'язання вказаної житлової комісії і начальника Вінницького гарнізону розподілити спірну квартиру сім'ї ОСОБА_2 - скасувати.
Прийняти нову постанову у справі.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність голови Вінницької гарнізонної житлової комісії у затягуванні прийняття рішення про розподіл сім'ї ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та начальника квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці у невжитті заходів до виселення сім'ї ОСОБА_2 із цієї квартири і неподанні відповідних документів до органів місцевого самоврядування міста Вінниці для видачі ордера на вказану квартиру її сім'ї.
Зобов'язати начальника квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці створити умови для заселення ОСОБА_1 і членів її сім'ї в квартиру АДРЕСА_1.
Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення 120000 гривень моральної шкоди задовольнити частково на суму 2000 (дві тисячі) гривень, які стягнути на її користь з КЕВ міста Вінниці.
ОСОБА_2 в задоволенні його позовних вимог про визнання протиправним рішення житлової комісії Вінницького гарнізону про розподіл квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та про покладення обов'язку на цю гарнізонну житлову комісію і начальника Вінницького гарнізону розподілити зазначену квартиру йому та його сім'ї - відмовити.
Судові витрати у справі, які складаються із державного мита, сплаченого позивачем ОСОБА_1 у розмірі 19 гривень 30 копійок, покласти на КЕВ міста Вінниці, з якого стягнути зазначену грошову суму на користь ОСОБА_1
Дана постанова, у відповідності до ст. 254, ч. 5 КАС України, набирає законної сили з моменту її проголошення.
В касаційному порядку ця постанова може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту її проголошення.