Копія Постанову ухвалено під головуванням підполковника юстиції ДЯЧУКА C.L Доповідач: підполковник юстиції
ЛАШЕВИЧ В.М.
УХВАЛА ІМ'ЯМ УКРАЇНИ
26 вересня 2006 року місто Київ
Військових апеляційний суд Центрального регіону України у складі: Головуючого - полковника юстиції ГОВОРУХИ В.І., Суддів - полковника юстиції ДИМАРЕЦЬКОГО В.М. та
підполковника юстиції ЛАШЕВИЧА В.М., з секретарем КУЛГЧЕНКО Н.І., з участю прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України підполковника юстиції БУДОВОГО СМ., представника від ОСОБА_1, як зацікавленої особи, прав якої може стосуватися судове рішення, -громадянки ОСОБА_2 та представника від заявниці ОСОБА_3 - громадянина ОСОБА_4, розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною громадянки ОСОБА_3 на постанову військового місцевого суду Київського гарнізону від 26 липня 2006 року, відповідно до якої залишено без задоволення скаргу ОСОБА_3 на постанову старшого помічника військового прокурора Київського гарнізону старшого лейтенанта юстиції ЛУЗАНА В.Л. від 5 липня 2006 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо військовослужбовців військової частини 3066 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та громадянина ОСОБА_8.
Згідно з постановою військового місцевого суду гарнізону, у військовій прокуратурі Київського гарнізону неодноразово проводилася перевірка скарги ОСОБА_3 від 25 квітня 2006 року по факту застосування насильства до її сина - військовослужбовця військової частини 3066 старшого прапорщика ОСОБА_1 з боку військовослужбовців тієї ж частини ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та громадянина ОСОБА_8. За результатами перевірки обставин, викладених у скарзі ОСОБА_3, старшим помічником прокурора 5 липня 2006 року була винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за відсутністю в їх діях складу злочинів, передбачених ст. ст. 121, 122, 296, 406 та 410 КК України, а також щодо ОСОБА_8 за відсутністю в його діях складу злочинів, передбачених ст. ст. 121, 122 та 296 КК України, тобто на підставі ст. 6, п. 2 КПК України. Одночасно, як вказано в постанові суду гарнізону, матеріали перевірки за заявою ОСОБА_3 були направлені прокурором до суду для вирішеній питання про притягнення вищезазначених осіб до кримінальної відповідальності в порядку приватного обвинувачення за ознаками в їх діях складу злочину, передбаченого ст. 125 КК України.
Далі в постанові суду першої інстанції вказується, що до суду надійшла скарга ОСОБА_3 на вказану постанову старшого помічника прокурора, в якій вона просить скасувати дану постанову, як незаконну, а матеріали за її скаргою направити в прокуратуру для проведення додаткової перевірки. В обґрунтування своєї скарги ОСОБА_3 посилалася на те, що прокурором не були взяті до уваги доведені, на її думку, факти насильницького нападу на потерпілого під час виконання ним службових обов'язків, погроз в адресу останнього з боку ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з приводу можливого розголошення ним обставин конфлікту, заволодіння ними гумовою палицею потерпілого, яка йому була видана, як спеціальний засіб для несення служби. Також ОСОБА_3 наполягала в скарзі до суду, що висновки прокурора, на її думку, ґрунтуються на неповно перевірених даних, а саме, що не було з'ясовано ступінь участі кожного учасника конфлікту, стосунки між ними, причини та умови конфлікту і не дано правової оцінки показам всіх учасників конфлікту та не проведено належного судово-медичного обстеження.
Залишаючи без задоволення зазначену скаргу ОСОБА_3, військовий місцевий суд гарнізону в постанові вказав, що, згідно з вимогами ст. 236-2 КПК України, суд, розглядаючи скаргу на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, перевіряє, чи були при відмові в порушенні кримінальної справи виконані вимоги ст. 99 КПК України. Зокрема, в постанові суду першої інстанції зазначається, що суд, дослідивши доводи скарги ОСОБА_3, її заяву про злочин від 25 квітня 2006 року, оскаржувану постанову старшого помічника військового прокурора від 5 липня 2006 року, всі матеріали перевірки, а також заслухавши пояснення учасників процесу, прийшов до переконання про відсутність у прокурора підстав для порушення кримінальної справи, а висновки останнього за результатами прокурорської перевірки, які викладеш у постанові від 5 липня 2006 року, визнав належно мотивованими і обґрунтованими.
Так, суд гарнізону в постанові відмітив, що всі учасники конфлікту, в тому числі і ОСОБА_1, неодноразово й послідовно, за винятком дрібних і несуттєвих неточностей, стверджували про виключно особисті неприязні стосунки, як причину конфлікту, який мав місце 19 квітня 2006 року. Не порушувався при цьому і громадський порядок, оскільки сторони для приховання факту даного конфлікту продовжили його в приміщенні за відсутності сторонніх осіб, а будь-яких даних, що ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 проникли на охоронюваний об'єкт всупереч існуючих правил пропускного режиму не
2 встановлено. За таких обставин, як вказано в постанові суду, прокурор дійшов обгрунтованого висновку про відсутність в діях учасників конфлікту ознак хуліганства та злочинів, які посягають на порядок проходження та несення військової служби.
Також в постанові суду першої інстанції приведено нормативно-правові акти порядку судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, в тому числі і на стадії, коли кримінальна справа не порушена. На підставі цього з урахуванням конкретних обставин конфлікту та наявних у ОСОБА_1 тілесних ушкоджень суд гарнізону відмічає, що будь-яких даних, які б могли поставити під сумнів висновок експерта про віднесення заподіяних ОСОБА_1 тілесних ушкоджень до категорії легких, матеріали справи не містять і не подані вони й зацікавленими сторонами процесу. Тому, як визначено в постанові суду першої інстанції, рішення старшого помічника прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи за ознаками злочинів проти здоров'я теж є обґрунтованим, враховуючи при цьому те, що наявність правових підстав для порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 125 КК України, знаходиться поза межами юрисдикційної діяльності прокурора.
Крім того, суд гарнізону в постанові прийшов до висновку, що прокурорська перевірка, всупереч ствердженням, викладеним у скарзі ОСОБА_3, була проведена детально, в тому числі спеціально з питань, порушених заявницею, були відібрані пояснення у всіх осіб, які могли бути носіями інформації, що мала значення для об'єктивного і повного розгляду заяви громадянки ОСОБА_3 Однак приведеш останньою в заяві про злочини дані свого підтвердження не знайшли, а старший помічник прокурора, як визнав це суд першої інстанції, дав виважену правову оцінку встановленим обставинам конфлікту і процесуальних порушень при винесенні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 5 липня 2006 року, які б могли стати законною і достатньою підставою для її скасування, не допустив.Не погоджуючись з даною постановою військового місцевого суду гарнізону, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить її скасувати, а матеріали за її заявою направити до військової прокуратури Київського гарнізону для вирішення питань, передбачених ст. ст. 94 - 98 КПК України.
В обґрунтування цього апелянт приводить наступні доводи.
Зокрема, вона вважає, що постанова суду гарнізону є незаконною та необгрунтованою, а також такою, що винесена з грубим порушенням вимог ст. ст. 94, 97, 99 та 236-2 КПК України. При цьому вона зазначає, що приводом для порушення кримінальної справи була її, тобто матері потерпілого, заява про злочин, в якій вказані безпосередні учасники протиправних дій. Факти, викладені в цій заяві, були підтверджені, на її думку, поясненнями потерпілого ОСОБА_1, медичними даними лікувального закладу та поясненнями ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8., які не заперечували наявність конфлікту між ними та ОСОБА_1 Однак, як стверджує автор апеляції, всупереч вищенаведених статей КПК України, органи досудового слідства замість порушення кримінальної справи призначили перевірку, яку, до того ж, проводили зацікавлено та з грубим порушенням ст. 97, ч. 4 КПК України. На це, як запевняє ОСОБА_3, суд гарнізону при винесенні оскаржуваної постанови не звернув уваги.
Не порушивши кримінальної справи, продовжує апелянт в скарзі, органи досудового слідства позбавили себе можливості провести певні слідчі дії, передбачені главою 11 КПК України, а ОСОБА_1, в свою чергу, не був визнаний потерпілим і не міг скористатися правами, визначеними ст. ст. 49 та 50 КПК України. Крім того, як зауважує автор апеляції, органи досудового слідства не оглянули місце події, не провели виїмку гумової палиці, якою наносилися удари потерпілому, не провели очні ставки, незважаючи на протиріччя в поясненнях потерпілого, нападників та інших осіб. З порушенням норм КПК України, як переконана ОСОБА_3, була проведена і судово-медична експертиза, а її висновки не може оспорювати ОСОБА_1, чим також порушені його права.
Що стосується безпосередньо самої постанови військового місцевого суду гарнізону, то вона, на думку автора апеляції, ухвалена з порушенням ст. ст. 94 та 236-2 КПК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України з цього приводу. Зокрема, вона вважає, що судом гарнізону не було перевірено наявність приводів і достатність підстав для порушення кримінальної справи. В той же час, хоча суд на цьому етапі не може оцінювати докази з позиції їх достовірності, однак, як запевняє апелянт, суд першої інстанції в оскаржуваній постанові вдався саме до оцінки доказів. Так, вона в апеляції посилається на те, що в оскаржуваній постанові оцінюються пояснення ОСОБА_1 та інших учасників конфлікту з приводу дрібних і несуттєвих неточностей, їх особисті стосунки, але в той же час не береться до уваги, що ОСОБА_1 під час вчинення щодо нього насильницьких дій перебував при виконанні службових обов'язків, тобто вона вважає, що дії ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8. підпадають під ознаки злочину, передбаченого ст. 406, ч. 2 КК України. Не мав права суд гарнізону на даному етапі, за переконанням апелянта, давати оцінку і висновку судово-медичної експертизи, який суд визнав таким, що відповідає всім вимогам, які пред'являються до даного документу. Таке право надано суду, на її думку, лише при розгляді справи по суті.Заслухавши доповідача, виступи представників в підтримку апеляції, думку прокурора, який вважав необхідним постанову суду гарнізону залишити без змін, а апеляцію без задоволення, перевіривши матеріали за заявою ОСОБА_3 щодо отримання тілесних ушкоджень старшим прапорщиком ОСОБА_1 та обміркувавши доводи апеляційної скарги, військовий апеляційний суд регіону вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.Військовий місцевий суд гарнізону, залишаючи без задоволення скаргу ОСОБА_3 на постанову старшого помічника військового прокурора Київського гарнізону старшого лейтенанта юстиції ЛУЗАНА В.Л. від 5 липня 2006 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо військовослужбовців військової частини 3066
з
ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та громадянина ОСОБА_8., на підставі матеріалів перевірки та пояснень в судовому засіданні учасників процесу прийшов до правильного висновку про те, що, всупереч доводам апелянта, у органу досудового слідства при винесенні зазначеної постанови приводів та підстав для порушення кримінальної справи, вичерпний перелік яких приведений в ст. ст. 94 та 98 КПК України, не було. До того ж, як видно із матеріалів перевірки за заявою ОСОБА_3, старшим помічником прокурора при проведенні цієї перевірки були виконані вимоги ст. ст. 97 та 99 КПК України, а питання щодо порушення кримінальної справи в триденний термін з часу надходження заяви про злочин чи необхідності спочатку провести перевірку такої заяви відноситься до компетенції органів досудового слідства. В останньому випадку при здійсненні перевірки заяви про злочин до порушення кримінальної справи вона проводиться шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів, як то визначено в ст. 97, ч. 4 КПК України. Зокрема, під час проведення перевірки за заявою ОСОБА_3 були відібрані пояснення у ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та інших осіб, пояснення яких мали значення для встановлення істини у справі, витребувані медичні документи та висновки судово-медичного дослідження щодо наявних у ОСОБА_1 тілесних ушкоджень. Коли ж після дослідження всіх обставин події було встановлено, що конфлікт, внаслідок якого ОСОБА_1 були заподіяні легкі тілесні ушкодження, між останнім та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 виник з мотивів особистих неприязних стосунків по відношенню до ОСОБА_1, про що і він неодноразово вказував в своїх поясненнях, а також стало очевидним, що грубого порушення громадського порядку при цьому не відбулося і на той час порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями також не мало місця, то тільки тоді органами досудового слідства було прийнято рішення про відмову в порушення кримінальної справи відносно зазначених осіб за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 121, 122, 296, 406 та 410 КК України. В свою чергу, суд першої інстанції при розгляді скарги ОСОБА_3 ретельно перевірив всі доводи цієї скарги і матеріали по даному факту та прийшов до виваженого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги останньої. Отже, доводи автора апеляції про порушення органами досудового слідства і судом першої інстанції норм КПК України, які регулюють порядок порушення кримінальної справи та розгляд скарг про відмову в порушенні кримінальної справи, а також її доводи щодо порушень прав ОСОБА_1 слід визнати безпідставними. Більш того, під час перевірки органами досудового слідства було встановлено, що в діях ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8. містяться ознаки злочину, передбаченого ст. 125 КК України, однак, враховуючи, що порушення справ такої категорії відноситься до компетенції суду, органами досудового слідства матеріали перевірки за заявою ОСОБА_3 були направлені до військового місцевого суду Київського гарнізону для прийняття правового рішення, тобто в цій частині права ОСОБА_1 були належним чином захищені навіть при тому, що він сам не скаржився на дії ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8. Оскільки ОСОБА_1 навіть і після цього не подав скаргу до суду, то постановою судді військового місцевого суду Київського гарнізону від 17 липня 2006 року в порушенні кримінальної справи за ст. 125 КК України щодо ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було відмовлено на підставі ст. 6, ч. 1, п. 7 КПК України, тобто за відсутністю скарги потерпілого.Помилковими слід визнати і доводи апелянта про те, що суд першої інстанції при розгляді скарги ОСОБА_3 здійснив оцінку доказів з позиції їх достовірності. Зокрема, з постанови суду гарнізону вбачається, що в ній маються лише посилання на пояснення вищезгаданих осіб, висновок судово-медичного дослідження і таке інше. Однак такі посилання не є оцінкою доказів, оскільки при цьому не кладуться в основу судового рішення одні докази і відхиляються інші, а приводиться тільки обґрунтування прийнятої судом постанови.Що стосується всіх інших доводів, викладених в апеляційній скарзі, то вони на правильність винесеної судом гарнізону постанови не впливають.Не вбачаючи із вивчених матеріалів будь-яких підстав для скасування чи зміни даної постанови суду гарнізону, військовий апеляційний суд регіону вважає, що оскаржувана постанова є законною і обгрунтованою.
Керуючись ст.ст. 362, 366, 377 та 382 КПК України, військовий апеляційний суд регіону
УХВАЛИВ:
Постанову військового місцевого суду Київського гарнізону від 26 липня 2006 року по матеріалам перевірки за скаргою ОСОБА_3 на постанову старшого помічника військового прокурора Київського гарнізону старшого лейтенанта юстиції ЛУЗАНА В.Л. від 5 липня 2006 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо військовослужбовців військової частини 3066 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та громадянина ОСОБА_8. - залишити без зміни, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 -без задоволення.