Вирок постановлено під головуванням полковника юстиції

ТОРОПЕНКАМ.В.

Доповідач: підполковник юстиції ЛАШЕВИЧ В.М.

УХВАЛА    

ЇМ ЯМ УКРАЇНИ

4 липня 2006 року місто Київ

Військовий апеляційний суд Центрального регіону України у складі: головуючого - генерал-лейтенанта юстиції ШЕВЧЕНКА В.П., суддів - полковника юстиції НОВОВА СО. та

підполковника юстиції ЛАШЕВИЧА В.М., з секретарем КУШЧЕНКО Н.І., з участю старшого прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України підполковника юстиції КУРАКША О.О., у відкритому судовому засіданні в приміщені суду розглянув кримінальну справу за апеляцією прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, а саме заступника військового прокурора Центрального регіону України підполковника юстиції ПАПУІШ І.О., на вирок військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 26 квітня 2006 року, відповідно до якого військовослужбовець військової частини А-2673 старший лейтенант

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт.  Драбів Черкаської області, українець,  громадянин України,  з вищою освітою, одружений, раніше не судимий, на військовій службі з липня 1999 року, в тому числі на офіцерських посадах з червня 2003 року, який проживає за АДРЕСА_1 засуджений за ст. 410, ч. 2  України до п'яти років позбавлення волі та за ст. 366, ч. 1 КК України до одного року обмеження волі,  з позбавленням права займати посади,  пов'язані з адміністративно-господарськими функціями, строком на один рік.

За сукупністю злочинів, у відповідності до ст. 70 КК України, покарання ОСОБА_1 призначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, тобто у вигляді позбавлення волі строком на п'ять років, і на підставі ст. 69 КК України йому визначено остаточне покарання у вигляді обмеження волі строком на п'ять років, з позбавленням права займати посади, пов'язані з адміністративно-господарськими функціями, строком на один рік Крім того, на підставі ст. 54 КК України, ОСОБА_1 позбавлено військового звання «старший лейтенант».

Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнаний винним в тому, що він в період з 16 грудня 2004 року до 22 січня 2005 року, будучи військовою службовою особою - начальником служби пального і мастильних матеріалів військової частини А-2673, шляхом зловживання своїм службовим становищем вчинив кожного наступного разу повторне викрадення спеціальної техніки, а саме перекачувальної станції ПСГ-160 (ЗІЛ-130), двох причепів НОМЕР_1, п'яти бензовозів АЦ-5,5 (УРАЛ-4320) та п'яти бензовозів АЦ-7 (КАМАЗ-4310), загальною вартістю 237891 гривня 81 копійка, що заподіяло істотну шкоду державі.

Крім того, ОСОБА_1 визнаний винним і у тому, що він в цей же період часу, як службова особа, з метою приховати викрадення ним спеціальної техніки вчинив службове підроблення, а саме склав та видав завідомо неправдиві документи - акти технічного стану причешв-цистерн та відомості визначення залишкової вартості цих причешв-цистерн, акти технічного стану перекачувальної станції пального ПСГ-160 (ЗІЛ-130) та відомість визначення залишкової вартості даної перекачувальної станції, акт технічного стану шасі НОМЕР_2 автомобіля ЗІЛ-130 з-під ПСГ-160, акти технічного стану причепів 2 ПН-6М з-під цистерн ПЦ-6,7-8925 та відомості визначення залишкової вартості зазначених причепів, акти технічного стану автоцистерн АЦ-5,5-4320 і АЦ-7-4310 та відомості визначення залишкової вартості цих цистерн, акти технічного стану шасі автомобілів КАМАЗ-4310 та УРАЛ-4320 і заявку на отримання спеціальної техніки служби пального, які направив до Автомобільного управління Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства оборони України для видачі наряду на направлення викраденої ним спеціальної техніки на капітальний ремонт.

В своїй апеляції заступник військового прокурора регіону, не оскаржуючи доведеність і кваліфікацію вчинених ОСОБА_1 злочинів, вважає, що судом першої інстанції при призначенні покарання засудженому неправильно був застосований кримінальний закон та істотно порушені вимоги кримінально-процесуального закону. Зокрема, він вказує, що суд гарнізону істотно порушив вимоги ч. 4 ст. 385 КПК України, визначивши засудженому міру покарання таким чином, що виникають сумніви щодо того, яке ж покарання призначено ОСОБА_1 - чи то обмеження волі, чи то позбавлення волі.

Крім того, як вказує апелянт, суд першої інстанції помилково застосував ст. ст. 69 та 54 КК України лише до сукупності злочинів, оскільки, відповідно до ст. 70, ч. 1 КК України, при сукупності злочинів суд зобов'язаний призначити покарання основне і додаткове за кожен злочин окремо і тільки після цього визначити остаточне покарання. Саме про це надано роз'яснення, за ствердженням автора апеляції, і в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання».

2

В зв'язку з вищевикладеним заступник військового прокурора регіону просить вирок суду гарнізону скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону і постановити новий вирок, за яким призначити ОСОБА_1 покарання за ст. 410, ч. 2 КК України у вигляді позбавлення волі строком на п'ять років, з позбавленням на підставі ст. 54 КК України військового звання «старший лейтенант», а за ст. 366, ч. 1 КК України призначити йому ж покарання у вигляді обмеження волі строком на один рік, з позбавленням права займати посади, пов'язані з адміністративно-господарськими функціями, строком на один рік. За сукупністю злочинів апелянт просить призначити остаточне покарання ОСОБА_1 відповідно до ст. 70 КК України, а саме шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, тобто визначити ОСОБА_1 остаточне покарання у вигляді позбавлення волі строком на п'ять років, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно господарських функцій, строком на один рік та з позбавленням його військового звання «старший лейтенант».

Заслухавши доповідача, думку прокурора в підтримку апеляції, перевіривши матеріали справи та обміркувавши доводи апеляції, військовий апеляційний суд регіону вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції достатньо повно, об'єктивно та всебічно дослідив всі обставини даної справи, проаналізував зібрані по справі докази з позиції їх достовірності та прийшов до правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 в інкримінованих йому злочинах, при цьому вірно кваліфікувавши дії останнього саме за ст. ст. 410, ч. 2 та 366, ч. 1 КК України.

Правильно враховані судом гарнізону при призначенні покарання ОСОБА_1 і такі пом'якшуючі його відповідальність обставини, як вчинення злочину вперше, позитивні характеристики по службі, знаходження його дружини у стані вагітності, молодий вік, його щире каяття у скоєному та добровільне відшкодування збитків. Ці обставини дійсно дають можливість застосування до ОСОБА_1 ст. 69 КК України при призначенні йому покарання за ст. 410, ч. 2 того ж КК, що фактично і було зроблено судом гарнізону, але при цьому була допущена помилка, яка полягає в тому, що ст. 69 КК України була застосована судом першої інстанції не при визначенні останньому міри покарання за ст. 410, ч. 2 КК України, а лише за сукупністю злочинів. Крім того, суд гарнізону, вірно прийнявши рішення щодо необхідності позбавлення ОСОБА_1 військового звання «старший лейтенант» за вчинення тяжкого злочину, тобто в даному випадку передбаченого ст. 410, ч. 2 КК України, допустився в резолютивній частині вироку помилки, яка полягає в тому, що саме у зв'язку із цим злочином засудженого позбавлено військового звання. Тому доводи апелянта в частині неправильного застосування судом першої інстанції вимог кримінального закону при застосуванні ст. ст. 69 та 54 КК України лише за сукупністю злочинів слід визнати обгрунтованими.

В той же час, виходячи із вищенаведених пом'якшуючих відповідальність ОСОБА_1 обставин, суд апеляційної інстанції не вбачає із матеріалів справи підстав для погіршення становища засудженого, тобто призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі, як на тому наполягає автор апеляції.

Щодо посилання апелянта на ч. 4 ст. 385 КПК України з його запевненням про те, міра покарання повинна бути визначена засудженому таким чином, щоб не виникало сумнівів стосовно виду покарання, то, по-перше, зазначена стаття взагалі не має частини 4 і в ній ведеться мова про суди, які розглядають справи в касаційному порядку, а, по-друге, зі змісту резолютивної частини вироку сумнівів щодо призначеного ОСОБА_1 остаточного покарання не виникає. До того ж, до тих випадків, коли, у відповідності до ст. 370, ч. 2 КПК України, вирок в усякому разі належить скасувати, це не відноситься.

Таким чином, хоча військовий місцевий суд гарнізону в резолютивній частині вироку призначив засудженому ОСОБА_1 остаточне покарання, яке за своїм видом та розміром відповідає тяжкості вчинених останнім злочинів, але при цьому допустився неправильного застосування вимог кримінального закону, то в зв'язку з цим даний вирок підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 362, 365, 366, 367, 373, 377 та 379 КПК України, військовий апеляційний суд регіону, -

УХВАЛИВ:

Апеляцію заступника військового прокурора Центрального регіону України задовольнити частково.

Вирок військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 26 квітня 2006 року відносно ОСОБА_1 змінити.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ст. 410, ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 того ж КК у вигляді обмеження волі строком на п'ять років, з позбавленням, на підставі ст. 54 КК України, військового звання «старший лейтенант».

За сукупністю злочинів (ст. ст. 410, ч. 2 та 366, ч. 1 КК України), у відповідності до ст. 70 КК України, вважати, що остаточне покарання ОСОБА_1 призначене шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим і його засуджено до п'яти років обмеження волі, з позбавленням права займати посади, пов'язані з адміністративно-господарськими функціями, строком на один рік і з позбавленням військового звання «старший лейтенант».

В іншій частині вирок залишити без змін, а апеляцію заступника військового прокурора Центрального регіону України - без задоволення.