Апеляційний суд міста Києва
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
15 листопада 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого - судді Тютюн Т.М.,
суддів Стрижко С.І., Юденко Т.М.,
при секретарі Голуб Ю.В.,
за участю прокурорів Мінакової Г.О., Карпука Ю.А., Петренко О.І.,
Отроша В.М., Ємця А.А.,
захисника ОСОБА_3,
засудженого ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_3 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 5 травня 2011 року,
у с т а н о в и л а :
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 5 травня 2011 року
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженець м. Харкова, громадянин України,
що зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1,
згідно з ст.89 КК України не судимий,
засуджений за ч.2 ст.286 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнений від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Постановлено стягнути з ОСОБА_4 судові витрати - вартість автотехнічних експертиз: 1 125 гривень 12 копійок на користь ДНДЕКЦ МВС України і 1 064 гривні 34 копійки на користь НДЕКЦ при ГУ МВС України в м. Києві.
__________________________________
Справа № 11/2690/25/2012
Категорія: ч.2 ст.286 КК України
Головуючий у першій інстанції: Дзюба О.А.
Доповідач: Тютюн Т.М.
Вироком суду ОСОБА_4 визнано винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_6, вчинених за наступних обставин.
30 грудня 2004 року близько 0 годин 10 хвилин ОСОБА_4, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, рухаючись у середній смузі по проїзній частині вул. Харківське шосе від пр-ту Возз'єднання в напрямку вул. Я. Гашека в м. Києві, наближаючись до будинку № 2, порушив вимоги п.п.2.3 "б", 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), які регламентують що:
п.2.3 "б" - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
п.12.2 - у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги;
п.12.3 - у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
Порушення ОСОБА_4 вказаних вимог ПДР виявилося в тому, що він при виникненні небезпеки для руху, якою являвся пішохід ОСОБА_6, що в непередбаченому для переходу місці на порушення вимог п.п.4.7, 4.10, 4.14 ПДР зліва направо відносно напрямку руху автомобіля пересікав проїзну частину, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін і здійснив наїзд на пішохода.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у вигляді: кровопідтікань м'яких тканин нижніх кінцівок, відкритого перелому кісток правої гомілки, крові у правому колінному суглобі; пошкоджень ключично-грудного зчленування справа; а також забитої рани в сукупності з кровопідтіканнями м'яких тканин - в ділянці волосяної частини голови, лінійний перелом правої скроневої кістки, основної кістки справа, субарахноїдальний крововилив, що покриває півкулі мозку і мозочку, в ділянці лівої скроневої долі в сукупності з осередком забиття тканини мозку, крововилив у ділянках мозолистого тіла, кров'янистий ліквор у бокових шлуночках мозку, які згідно з висновком судово-медичної експертизи № 305/121/2 від 11.11.2005 року у своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечні для життя і спричинили смерть потерпілого.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи фактичні обставини справи, встановлені судом, які викладені у вироку, доведеність винуватості засудженого і правильність кваліфікації його дій, просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного покарання та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Крім того, прокурор просить виключити з мотивувальної частини вироку, посилання як на обставину, що пом'якшує покарання, невизнання вини підсудним.
На думку апелянта, призначене ОСОБА_4 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі внаслідок м'якості, і суд неправильно застосував кримінальний закон, внаслідок чого необґрунтовано звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням. Прокурор звертає увагу, що суспільно небезпечним наслідком вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких, є смерть потерпілого. Стосовно особи засудженого вказує, то ОСОБА_4 неодноразово притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, не визнав вину у вчиненні злочину та не розкаявся, що свідчить про небажання стати на шлях виправлення. А тому призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки є надто м'яким, і застосування ст.75 КК України не сприятиме виправленню засудженого й не буде достатнім для запобігання вчиненню ним нових злочинів. До того ж, невизнання ОСОБА_4 вини є позицією захисту, і вказану обставину суд помилково визнав такою, що пом'якшує покарання.
В апеляції, поданій в інтересах засудженого, захисник ОСОБА_3 зазначає про однобічність судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Захист стверджує, що ні досудовим слідством, ні судом не доведено, що ОСОБА_4 порушив вимоги ПДР, і що це знаходиться в причинно наслідковому зв'язку з наїздом на пішохода ОСОБА_6, який перетинав проїзну частину у непередбаченому місці. Зокрема, суд не взяв до уваги дані, що містяться в поясненнях та показаннях свідка ОСОБА_7, а при проведенні судової автотехнічної експертизи № 584ат, висновок якої суд поклав в обґрунтування своїх висновків, використані вихідні дані, отримані при проведенні відтворення обстановки та обставин події 20.11.2009 року з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, що підтвердили поняті ОСОБА_8, ОСОБА_9, свідок ОСОБА_7 При цьому, на думку апелянта, суд безпідставно поставив під сумнів висновок судової автотехнічної експертизи № 284ат, згідно з яким ОСОБА_4 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода. Не погоджується захист і з висновком комісійної судової автотехнічної експертизи № 9-27, проведеної з використанням вихідних даних, отриманих при відтворенні обстановки та обставин події за участю свідка ОСОБА_7 16.11.2010 року, оскільки самі експерти звернули увагу суду на те, що показання свідка викликають сумніви стосовно їх об'єктивності.
Вказуючи, що суд першої інстанції мав тлумачити усі сумніви щодо доведеності вини засудженого на його користь, захисник зазначає, що суд у вироку не навів мотивів, чому приймає одні докази й відкидає інші, хоча під час судового розгляду встановлено порушення вимог кримінально-процесуального закону з боку досудового слідства, у зв'язку з чим винесено разом з вироком окрему постанову.
З огляду на викладене, захисник просить вирок скасувати і закрити справу щодо ОСОБА_4 на підставі п.2 ст.6 КПК України, тобто за відсутністю в його діях складу злочину.
Заслухавши доповідь судді, провівши судове слідство, заслухавши пояснення прокурора, який не підтримав апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, і заперечував проти задоволення апеляції захисника, при цьому просив вирок суду скасувати і повернути справу на додаткове розслідування з підстав неповноти досудового слідства, яку неможливо усунути в судовому засіданні, пояснення захисника ОСОБА_3 на підтримку своєї апеляції та проти апеляції прокурора, аналогічні пояснення засудженого, провівши судові дебати, надавши засудженому останнє слово, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора задоволенню не підлягає, а апеляцію захисника слід задовольнити частково з наступних підстав.
Із змісту ст.323 КПК України випливає, що вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим, тобто постановленим за умови повного, всебічного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи, правильного застосування матеріального закону та дотримання при провадженні у справі кримінально-процесуального закону. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні і належним чином оцінені, з наведенням мотивування причин переваги одних доказів над іншими в їх сукупності, керуючись законом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що вказаним вимогам закону вирок не відповідає.
Протягом провадження в справі засуджений ОСОБА_4 вину у вчиненні злочину не визнав та дав показання про те, що коли в нічний час керував автомобілем, рухався в середній смузі із швидкістю близько 60 км/год. і побачив, як зліва направо з-за передньої частини автомобіля, що рухався попереду нього в попутному напрямку у крайній лівій смузі, вибіг чоловік, він збив його передньою правою частиною автомобіля, після чого зупинився. Тобто засуджений не оспорював, що внаслідок наїзду керованого ним транспортного засобу на ОСОБА_6 сталася смерть потерпілого, однак категорично стверджував про те, що можливості уникнути наїзду на пішохода у нього не було.
Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочину суд обґрунтував показаннями потерпілого ОСОБА_10, якому про дорожньо-транспортну пригоду стало відомо від працівників міліції, показаннями свідка ОСОБА_7, який був очевидцем пригоди і бачив, як чоловіка, що переходив проїзну частину, збив автомобіль, даними висновку судово-медичної експертизи про характер та ступінь тяжкості виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень, а також причину його смерті.
До речі, фактичні дані, які підтверджують вказані докази, не заперечувалися і засудженим.
Крім того, суд поклав в основу вироку дані висновку судової автотехнічної експертизи № 584ат від 7.12.2009 року, згідно з яким показання ОСОБА_4, отримані під час проведення відтворення обстановки й обставин події, в частині параметрів руху автомобіля та параметрів зближення автомобіля з пішоходом з технічної точки зору неспроможні, а показання свідка ОСОБА_7, отримані при відтворенні обстановки та обставин події, в цій же частині з технічної точки зору спроможні. В ситуації, що склалася на дорозі безпосередньо перед дорожньо-транспортною пригодою, водій ОСОБА_4 повинен був керуватися вимогами п.п.12.2, 12.3 ПДР і мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки для його руху. В ситуації, що склалася на дорозі безпосередньо перед дорожньо-транспортною пригодою, в діях ОСОБА_4 з технічної точки зору вбачаються невідповідності вимогам п.12.3 ПДР.
Також суд визнав достовірним і висновок комплексної судової автотехнічної експертизи № 9-27 від 29.03.2011 року, згідно з яким у дорожній ситуації, яка виникла перед ДТП, водій ОСОБА_4 повинен був діяти відповідно до вимог п.п.12.2, 12.3 ПДР. Швидкість руху автомобіля НОМЕР_1 України, встановлена при проведенні відтворення обстановки та обставин події від 16.11.2010 року з свідком ОСОБА_7, становить 43 км/год. В даній дорожній обстановці водій ОСОБА_4 у обох варіантах, заданих судом, мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування екстреного гальмування. Показання ОСОБА_4 про параметри зближення пішохода з автомобілем технічно неспроможні. В діях ОСОБА_4 вбачаються невідповідності вимогам п.12.3 ПДР.
Між тим, висновок експерта № 584ат від 7.12.2009 року складений на підставі вихідних даних, отриманих при відтворенні обстановки та обставин події за участю свідка ОСОБА_7, яке проведене з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, що встановлено судом під час розгляду справи і відображено в окремій постанові від 5.05.2011 року.
Зокрема, в окремій постанові суд зазначив про те, що відповідно до показань свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9, які були понятими при відтворенні обстановки та обставин події, слідча дія відбувалася в присутності потерпілого, який надав свій особистий автомобіль для відтворення. Поняті були знайомі між собою та запрошені на відтворення потерпілим, і підписали протокол слідчої дії через кілька днів після її проведення. Також ОСОБА_9 показав, що після відтворення 20.11.2009 року підписав протокол, а ще через кілька днів - протокол і схему, які вже були перероблені і не відповідали зображенню на попередній схемі. З показань свідка ОСОБА_7 також вбачається, що схема до протоколу додаткового огляду місця події, взагалі, відрізняється від схеми ДТП від 20.11.2009 року, яку від підписав через кілька днів, навіть через тиждень, коли до нього на роботу приїжджав слідчий та просив підписати новий протокол.
В окремій постанові суд звернув увагу й на те, що в постанові про призначення зазначеної раніше експертизи була невірно зазначена швидкість руху автомобіля "Ауді 100" - 40-50 км/год., і з урахуванням саме таких вихідних даних проводилися розрахунки.
Крім того, суд першої інстанції не дав належної оцінки тому, що, знову ж таки, вихідні дані, використані експертами при складанні висновку комісійної експертизи № 9-27 від 29.03.2011 року, отримані під час відтворення обстановки та обставин події за участю свідка ОСОБА_7 16.11.2010 року. З цього приводу експерти в порядку, визначеному ст.200 КПК України, звернули увагу суду на те, що показання свідка викликають сумніви стосовно їх об'єктивності, оскільки при відтвореннях обстановки та обставин події від 20.11.2009 року та 16.11.2010 року мають місце досить суттєві розбіжності як у часі, за який пішохід подолав певну відстань, так і стосовно місця наїзду на нього. А при проведенні вказаного дослідження швидкість руху автомобіля, взагалі, встановлювалася з показань свідка більше ніж через 6 років після пригоди про те, що автомобіль подолав мірну ділянку 50 метрів за 4,2 секунди.
Що стосується відомостей, які містяться у протоколах огляду місця події та протоколах відтворення обстановки та обставин події, які суд першої інстанції поклав в основу обвинувального вироку, то у вироку не розкрито їх зміст і не дана оцінка. А тому незрозуміло, які фактичні обставини, що стосуються справи, вони підтверджують або спростовують.
При цьому суд не взяв до уваги доказ, який міг істотно вплинути на його висновки, і у вироку зазначив, що ставить під сумнів висновок експерта № 284ат від 4.08.2010 року, згідно з яким в даній дорожній ситуації водій ОСОБА_4 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки для його руху. Належного мотивування, чому відкидає вказаний доказ, суд фактично не наводить, а зазначає лише те, що висновок не знайшов свого підтвердження в ході розгляду справи та суперечить даним, здобутим у ході судового слідства.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується з доводами апеляції захисника і вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідно до вимог ст.ст.22, 64 КПК України прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також інші обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність. В числі обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді, є подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), винність обвинуваченого і мотиви злочину. При цьому зазначені посадові особи та суд не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.
Органом досудового слідства цих вимог закону дотримано не було.
Так, експерт ОСОБА_11 апеляційному суду показав, що підтримує обидва складені ним висновки № 584ат від 7.12.2009 року, №284 ат від 4.08.2010 року, оскільки дослідження проведені з використанням різних вихідних даних, у тому числі t1 - часу реакції водія, з урахуванням показань ОСОБА_4 про наявність на проїзній частині іншого автомобіля, що впливає на методику дослідження і, відповідно, її результати. До того ж, використовувалася величина j - усталене сповільнення під час екстреного гальмування автомобіля, дані про що бралися з таблиці, оскільки експериментальним шляхом відразу після пригоди встановлені не були.
При цьому ні органом досудового слідства, ні судом показанням ОСОБА_4 в цій частині, а також показанням свідка ОСОБА_7 в ході досудового слідства (т.1 а.с.30-31) про наявність на проїзній частині поруч з автомобілем "Ауді 100" інших транспортних засобів, оцінки надано не було, тобто залишилися недослідженими такі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи, чим допущено однобічність досудового та судового слідства.
Крім того, згідно з висновком повторної комісійної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 5175/5176/11-52 від 20.06.2012 року, проведення якої доручалося апеляційним судом експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, при вказаних у постанові обставинах виникнення небезпеки при першому варіанті - пішохід вийшов на проїзну частину дороги та в послідуючому потрапив у смугу руху автомобіля "Ауді 100" за 33,8 метри, ОСОБА_4 не мав технічної можливості попередити наїзд на пішохода ОСОБА_6 шляхом застосування екстреного гальмування, а при другому варіанті, що пішохід подолав відстань до місця наїзду 5,4 метри за 3-3,3 секунди, водій ОСОБА_4 мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом застосування екстреного гальмування і в його діях вбачаються невідповідності вимогам п.12.3 ПДР.
Допитом експерта ОСОБА_12 встановлено, що з технічної точки зору можливі обидва варіанти, зазначені у висновку, з урахуванням моменту виникнення небезпеки для водія. Разом з тим, експерт показав, що предметом дослідження була тільки технічна спроможність заданих параметрів, і за їх достовірність експерт відповідальності не несе, висловивши сумніви щодо об'єктивності даних про темп руху пішохода з огляду на суб'єктивне сприйняття кожною особою обстановки.
А тому під час відтворення обстановки та обставин події і при огляді місця події з метою отримання достовірних даних, які є вихідними для експертів, орган досудового слідства мав залучити експерта чи спеціаліста, чого зроблено не було, що свідчить про неповноту досудового слідства.
Згідно з ст.132 КПК України у постанові про притягнення як обвинуваченого, крім іншого, повинно бути зазначено, час, місце та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому, адже відповідно до вимог ст.ст.21, 43 КПК України обвинувачений має право знати, в чому його обвинувачують, і слідчий та прокурор зобов'язані надати йому можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення.
Згідно з ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Органом досудового слідства при пред'явленні ОСОБА_4 обвинувачення ці вимоги закону не дотримані.
Відповідно до пред'явленого обвинувачення, формулювання якого визнав доведеним суд першої інстанції, ОСОБА_4 як особа, яка керує транспортним засобом, порушив, серед іншого, вимоги п.12.2 ПДР, який регламентує, що у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги.
Однак, у чому саме виразилося порушення правил безпеки дорожнього руху в контексті вказаного пункту, ні в постанові про притягнення як обвинуваченого, ні у вироку суду першої інстанції, не зазначено.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що з висновків судових автотехнічних експертиз № 584ат від 7.12.2009 року, № 9-27 від 29.03.2011 року, що були в розпорядженні слідства й суду, прямо випливає, що в діях водія ОСОБА_4 з технічної точки зору невідповідностей вимогам пункту 12.2 ПДР не вбачається.
А тому, з яких даних виходив орган досудового слідства та суд, визнаючи доведеним порушення ОСОБА_4 вказаних вимог ПДР, матеріали справи не містять.
Таким чином, що органом досудового слідства ОСОБА_4 пред'явлено неконкретне обвинувачення, що ґрунтується на припущеннях, і, як наслідок, порушує його право на захист, чим допущено істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, що залишилося поза увагою прокурора при затвердженні обвинувального висновку і суду - під час розгляду справи.
Згідно з п.п.1, 4 ч.1 ст.374 КПК України апеляційний суд скасовує вирок і повертає справу на додаткове розслідування, коли під час дізнання чи досудового слідства були допущені такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які виключали можливість постановлення вироку, та якщо при апеляційному розгляді справи встановлено таку однобічність або неповноту дізнання чи досудового слідства, які не можуть бути усунені в судовому засіданні.
Наведені в ухвалі обставини, які свідчать про однобічність та неповноту досудового та судового слідства, істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону органом досудового слідства, які перешкодили суду дати належну юридичну оцінку діям ОСОБА_4 й постановити законний та обґрунтований вирок, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи відповідно до вимог ст.ст.368, 369, 370, 374 КПК України є підставами для скасування вироку суду першої інстанції з поверненням справи на додаткове розслідування.
Колегія суддів вважає, що підстави для закриття провадження в справі, як про це просить захисник, відсутні, і доводи апеляції також підлягають перевірці під час додаткового розслідування. А тому апеляція захисника підлягає задоволенню частково - щодо скасування вироку.
Під час додаткового розслідування необхідно:
- за участю спеціаліста або експерта повторно провести огляд місця події, відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_7 з метою встановлення моменту виникнення небезпеки для водія, наявності перешкод у вигляді інших транспортних засобів на проїзній частині;
- з урахуванням отриманих даних призначити судову автотехнічну експертизу для встановлення технічної можливості для ОСОБА_4 уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування екстреного гальмування;
- провести інші оперативно-розшукові заходи та слідчі дії, в яких виникне необхідність, у тому числі з метою перевірки доводів в апеляції захисника, і в залежності від встановленого та наявності відповідних підстав, дати діям ОСОБА_4 належну юридичну оцінку, пред'явивши конкретне обвинувачення відповідно до вимог ст.132 КПК України або прийнявши інше законне рішення.
Доводи в апеляції прокурора про м'якість призначеного засудженому покарання та неправильне застосування кримінального закону, не можуть бути задоволені, оскільки згідно з ч.3 ст.374 КПК України, скасовуючи вирок, апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого кримінального закону та покарання.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що зазначені у вступній частині вироку відомості про особу засудженого стосовно судимостей є невірними. За наявними в справі даними від покарання, призначеного вироком Дарницького районного суду м. Києва від 26.03.2003 року із застосуванням ст.75 КК України, ОСОБА_4 звільнений (т.2 а.с.53), і дані про те, що після постановлення вироку Дарницького районного суду м. Києва від 20.03.2009 року, яким ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням, він вчинив інший злочин або не виконав покладені на нього судом обов'язки також відсутні.
Однак твердження в апеляції прокурора про те, що суд визнав невизнання ОСОБА_4 вини обставиною, яка пом'якшує покарання, не відповідають дійсності, адже відношення засудженого до розглядуваних подій враховано разом з позитивними характеристиками, даними про наявність неповнолітніх дітей та хронічних захворювань, які і визнані обставинами, що пом'якшують покарання.
Тому підстави для задоволення апеляції прокурора відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення.
Апеляцію захисника ОСОБА_3 задовольнити частково.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 5 травня 2011 року щодо ОСОБА_4 скасувати, і повернути справу прокурору міста Києва на додаткове розслідування.
Запобіжний захід ОСОБА_4 залишити без зміни - підписку про невиїзд.
Судді:
Тютюн Т.М. Стрижко С.І. Юденко Т.М.