КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 03.09.2008                                                                                           № 17/95

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Гарник Л.Л.

 суддів:            Вербицької О.В.

          Євсікова О.О.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство "Автобуд"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 11.06.2008

 у справі № 17/95 (Кролевець О.А.)

 за позовом                               Відкрите акціонерне товариство Страхова компанія "Укргазпромполіс"

 до                                                   Приватне підприємство "Автобуд"

                                                  Акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  стягнення 9602,26 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги ВАТ страхова компанія “Укргазпромполіс” про стягнення з відповідача-1 збитків у розмірі 9602,26 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач-1 в порядку ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України “Про страхування” повинен відшкодувати позивачеві збитки, завдані працівником ПП “Автобуд” внаслідок ДТП.

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву зазначив, що завдані внаслідок ДТП збитки повинен відшкодування саме відповідач-2, який є страховиком за договором страхування, укладеним між відповідачами. У додаткових поясненнях по суті спору, відповідач-1 просив суд стягнути на користь позивача збитки в розмірі 9092,26 грн. з відповідача-2, а франшизу в розмірі 510,00 грн. – з відповідача-1.

Відповідач-2 проти позовних вимог до АТ “УПСК” заперечує повністю та зазначає, що у позивача виникло право регресної вимоги саме до винної особи, якою є відповідач-1.

Позивачем подані заперечення на відзив відповідача-2 та уточнена позовна заява №01/06 від 02.06.2008, в якій він просить суд стягнути завдані збитки з ПП “Автобуд”.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2008 у справі № 17/95 (далі – Рішення суду) позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного підприємства “Автобуд” (01013, м. Київ, вул. Інженерна,1, р/р 26003301084441 в Київській РД “Райффайзенбанк Аваль” м. Києва, МФО 322904, код 32374990), а у випадку відсутності коштів – з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, - на користь Відкритого акціонерного товариства страхова компанія “Укргазпромполіс” (01034, м. Київ, вул. О.Гончара, 41, р/р 2650000501 в АБ “Укргазпромбанк” м. Києва, МФО 320843, код 21664129) 9602,26 грн. збитків, 102 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з Рішенням суду, Приватне підприємство „Автобуд” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило Рішення суду скасувати та постановити нове, яким стягнути суму збитків у розмірі 9092,26 грн. з Акціонерного товариства „Українська пожежно-страхова компанія”, а з Приватного підприємства “Автобуд” франшизу у розмірі 510,00 грн.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Скаржник стверджує, що відповідно до укладеного між відповідачем-1 (страхувальник) та відповідачем-2 (страховик) договору страхування відповідач-2 взяв на себе обов’язок відшкодувати шкоду, заподіяну, зокрема, майну третіх осіб під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність відповідача-1.

А тому, на думку скаржника, спірна сума, за вирахуванням франшизи, підлягає стягненню саме з відповідача-2.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2008 розгляд апеляційної скарги був призначений на 03.09.2008, про що учасники усі судового процесу були повідомлені належним чином.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні 03.09.2008 заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення суду як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2007 на вул. Бажана в м. Києві сталося дорожньо-транспортна пригода (ДТП), винним у якій постановою Дарницького районного суду міста Києва від 15.05.2007 у адміністративній справі № 3-21533/2007 було визнано громадянина Дудника В.С.

Згідно з наявними в матеріалах справи документами громадянин Дудник В.С. під час ДТП виконував свої трудові обов’язки як працівник Приватного підприємства “Автобуд”, що також не заперечується представником відповідача-1.

Під час ДТП було завдано пошкоджень автомобілю Fiat Stilio (держ.номер АА 1757 АН), який належить громадянину Шкурупію О.В. (страхувальник) та застрахований за договором страхування наземного транспорту № С01630 від 21.06.2006, укладеним між страхувальником та ВАТ страхова компанія “Укргазпромполіс” (далі – позивач, страховик).

Розмір завданого застрахованому позивачем автомобілю матеріального збитку був встановлений Звітом № 2418 від 04.04.2007 про оцінку автомобіля Fiat Stilio 1.8 16V держномер АА 1757 АН (залучений до справи) та становить 9.436,14 грн.

Абзацом 1 статті 9 Закону України „Про страхування” визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Абзацом 16 статті 9 Закону України „Про страхування” визначено, що страхове відшкодування -  це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно з абзацом 18 статті 9 Закону України „Про страхування” франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Згідно зі статтею 27 Закону України „Про страхування” страховик має право вимоги в межах його фактичних затрат.

         Відповідно до Правил добровільного страхування транспортних засобів (КАСКО) № 19-1 (далі - Правила), які зареєстровані Міністерством фінансів України за № 0602903, а саме п. 7.1.4, Страховик зобов’язаний при  настанні  страхового  випадку  виплатити страхове відшкодування  Страхувальнику  у  порядку та на умовах, що передбачені цими Правилами та договором страхування.

          Відповідно до п. 2.2.1 Правил страховим випадком визнається  Пошкодження  чи знищення транспортного засобу або його частин (у т. ч. фар, дзеркал, стекол) внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

          Згідно з п.п. 9.1, 9.9.3, 9.22.2 Правил страхування до складу страхового відшкодування (збитків, що компенсуються страхувальнику) входять витрати на приведення транспортного засобу у порядок та витрати на проведення експертної оцінки пошкоджень застрахованого транспортного засобу.

Відповідно до приписів чинного законодавства та умов договору страхування, позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування на загальну суму 9.602,26 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером від 23.04.2007 (копія в матеріалах справи).

Статтею 27 Закону України “Про страхування” визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ст.1187 ЦК України).

Згідно зі ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 9.602,26 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, автомобіль МЗКТ (держ. Номер АА 7963СІ), який спричинив ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю Fiat Stilio, належить Відповідачу-1.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином за змістом вказаних норм у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем МЗКТ, що належить Відповідачу-1 та перебуває у його володінні, встановлена у судовому порядку, а саме постановою Дарницького районного суду м. Києва від 15.05.2007 у справі № 3-21533/2007р. Про накладення на дудника В.С. адміністративного стягнення у вигляді штрафу (т. с. 1, а. с. 15).

Відтак, Відповідач-1 є особою, відповідальною за збиток, заподіяний автомобілю Fiat Stilio в результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.

В апеляційній скарзі Відповідач-1 зазначив, що автомобіль МЗКТ був застрахований у Відповідача-2, а тому Відповідач-2 повинен сплатити спірну сума збитків, за вирахуванням франшизи.

З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля МЗКТ будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах була застрахована Відповідачем-1 у Відповідача-2 на підставі укладеного між ними договору обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів № ВВ/0060048 від 19.03.2007.

Відповідно до зазначеного договору Відповідач-2 взяв на себе обов’язок відшкодувати шкоду заподіяну, зокрема, майну третіх осіб під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу – автомобіля МЗКТ – і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність Відповідача-1.

Відповідно до преамбули Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Водночас, Закон України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” не містить посилань на умови, з настанням яких у страховика, що застрахував відповідальність, виникає зобов’язання відшкодувати в порядку регресу страховій організації, що застрахувала пошкоджене майно, її витрати на виплату страхового відшкодування потерпілій застрахованій особі.

Таким чином, апелянт невірно визначив особу відповідача-2 як таку, за рахунок якої мають бути задоволені регресні вимоги позивача, оскільки відповідач-2 не є особою, до якої можуть бути пред’явлені регресні вимоги позивача.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, а між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача-2 про те, що особою, яка має відшкодувати виплачені позивачем страхові виплати, є ПП “Автобуд”, оскільки саме його працівник був визнаний винним у ДТП.

Статтею 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Враховуючи викладене, позов про стягнення з Відповідача-1 розмір збитків у сумі 9.602,26 грн. є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню у повному розмірі.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідач-1  не спростував належними засобами доказування обставин на які посилається Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Крім того, суд також зазначає, що частиною п'ятою статті 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідач-1  не довів факту того, що шкоду автомобілю Fiat Stilio було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь власника зазначеного автомобіля.

Колегію суддів враховує посилання апелянта на те, що відповідно до укладеного між відповідачем-1 (страхувальник) та відповідачем-2 (страховик) договору страхування відповідач-2 взяв на себе обов’язок відшкодувати шкоду заподіяну, зокрема, майну третіх осіб під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність відповідача-1.

Разом з тим, як вказаним договором так і Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” не передбачений обов’язок сплати страхового відшкодування за договором обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів ані страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування автотранспортних засобів, ані страхувальнику, а лише третій особі, яка постраждала у ДТП з вини страхувальника.

Як встановлено колегією суддів, власник Fiat Stilio, особа яка постраждала у ДТП, до відповідача-2 з будь-яким вимогами не зверталась.

Беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджуються обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги ВАТ страхова компанія “Укргазпромполіс” про стягнення з ПП “Автобуд” в порядку регресу збитків у розмірі 9602,26 грн., суд вважає вимоги позивача до відповідача-1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як свідчать матеріали справи, позивачем в ході розгляду справи в суді першої інстанції було подано уточнена позовна заява № 01/06 від 02.06.2008, в якій він просить суд стягнути завдані збитки з виключно з ПП “Автобуд”.

Ухвалою суду першої інстанції від 02.0.2008 Акціонерне товариство „Українська пожежно-страхова компанія” було залучено до участі у справі в якості відповідача-2.

Відповідно до ст. 84 ГПК України якщо у справі беруть участь кілька позивачів і відповідачів, в рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них.

Оскільки позовних вимог до Акціонерного товариства „Українська пожежно-страхова компанія” не заявлено, позов задоволено судом першої інстанції повністю виключно за рахунок ПП „Автобуд” з фактичним встановленням того, що відповідач-2 не несе відповідальності в досліджуваних правовідносинах, то провадження у справі стосовно Акціонерного товариства „Українська пожежно-страхова компанія” підлягає припиненню відповідно до ст. 80 ГПК України (за відсутності предмету спору), а рішення  Господарського суду міста Києва від 11.06.2008 у справі № 17/95 в цій частині підлягає зміні (доповненню).

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинами справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга Приватного підприємства „Автобуд” задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги Приватного підприємства „Автобуд”, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені ним при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита не відшкодовуються та покладаються на ПП „Автобуд” (апелянта).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 33, 99, 101, 104-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1.          В задоволенні апеляційної скарги Приватного підприємства „Автобуд” відмовити.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2008 у справі № 17/95 змінити.

3.          Резолютивну частину Рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2008 у справі № 17/95 доповнити частиною третьою наступного змісту: „Провадження у справі стосовно Акціонерного товариства „Українська пожежно-страхова компанія” припинити”.

4.          Частину 3 резолютивної частини Рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2008 у справі № 17/95 вважати частиною 4.

5.          В решті Рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2008 у справі № 17/95 залишити без змін.

6.          Матеріали справи № 17/95 повернути до Господарського суду міста Києва.

7.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      Гарник Л.Л.

 Судді                                                                                          Вербицька О.В.

                                                                                          Євсіков О.О.