АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22а -1850 Головуючий по 1 -й інстанції
2006 р. суддя Тімошенко Н.В.
Суддя-доповідач:Петренко В.М.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006 року вересня місяця 18 дня м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого: судді Акопян В.І.
Суддів: ПетренкоВ.М., Чічіль В.А.
при секретарі Фадейкіній Н.Б.
з участю адвокатів: ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 24 травня 2006 року
по справі за позовом ОСОБА_3, яка діє також B інтересах неповнолітніх дітей :ОСОБА_4 та ОСОБА_5, до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про зміну договору найму житлового приміщення,
Зустрічного позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право на користування житловим приміщенням,
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду,-
ВСТАНОВИЛА:
В вересні 2004 року ОСОБА_3, яка діє також в інтересах неповнолітніх дітей:ОСОБА_4 - 1992 р.н. та ОСОБА_5-1999 р.н., звернулась до суду з позовом у якому вказала, що рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 17 липня 2003 року була вселена, разом з неповнолітніми дітьми, в квартиру АДРЕСА_1. Але відповідачі постійно перешкоджають їй та дітям користуватись житлом та допоміжними приміщеннями, створюють умови, що призводять до конфліктів. А тому вона просить суд постановити рішення, яким визначити порядок користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_1, виділивши їй та дітям кімнату 18 кв.м. з переобладнанням в окрему ізольовану кімнату та зобов"язати ГЖЕД-9 укласти з нею договір найму на виділену їй кімнату.
28 вересня 2005 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 подали до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 про визнання її та їх неповнолітніх дітей особами, що втратили право на користування житловим приміщенням.
Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 24 травня 2006 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_7, ОСОБА_6 задоволено. Визнано ОСОБА_3 та її неповнолітніх дітей такими, що втратили право на користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд, мотивуючи тим, що висновок суду не відповідає матеріалам справи, суд постановлюючи рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що беруть участь у справі в межах апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Згідно зі ст.307 ЩІК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
На підставі ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Як вбачається із матеріалів справи вересні 2004 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про зміну умов договору найму квартири, мотивуючи тим, що відповідачі перешкоджають їй в користуванні житлом, поскільки вона вселена в прохідну кімнату в якій знаходяться також і їх речі.
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання її та неповнолітніх дітей такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що вони не проживають у спірному житлі більш ніж шість місяців.
Вирішуючи як первинний позов ОСОБА_3 про зміну договору найму житлового приміщення, так і зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про втрату права на користування житлом, суд не вияснив характер взаємовідносин між ОСОБА_3. ОСОБА_6 та ОСОБА_7, не дав належної оцінки наявним у справі матеріалам та наданим сторонами доказам і задовільнив їх позовні вимоги, визнавши ОСОБА_3, разом з неповнолітніми дітьми, такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив із того, що не може бути самостійним предметом договору найму на жиле приміщення, яке хоч і ізольоване, проте менше від встановленого для надання одній особі, що укладенням окремого договору найму на жилу кімнату, яку вона просить згідно з варіантом №2 судово-технічної експертизи, будуть суттєво порушені її права на житло та права неповнолітніх дітей.
Однак із таким висновками суду не можна погодитись, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами. Які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Установлено, що сторони проживають в троьох кімнатній квартирі АДРЕСА_1, що розташована на 9 поверсі, 9-ти поверхового будинку, який знаходиться на балансі ГЖЕД-9 м.Полтаві. Квартира не приватизована, квартиронаймач ОСОБА_6 Загальна площа квартири 56.8 кв.м., жила площа складає 38.4 кв.м. Дві кімнати пл.10.4 кв.м. та 18.0 кв.м. суміжні, кімната площею 10.0 кв.м. - ізольована. ОСОБА_3 з неповнолітніми дітьми проживає в кімнаті 18.0 кв.м. яка є прохідною.
Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_3 12 жовтня 1991р . зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 і стала проживати у спірній квартирі в якості члена сім"ї наймача. Від шлюбу мають двоїх неповнолітніх дітей -сина ОСОБА_4 та сина ОСОБА_5. В зв"яку з тим, що відповідачка ОСОБА_6 перешкоджала ОСОБА_3 в користуванні квартирою, відповідно до рішення Октябрського районного суду від 11 січня 2002 року за ОСОБА_3 визнано право на користування квартирою АДРЕСА_1.
(а.с.117).
Згідно рішення суду від 6 травня 2003 року, яке ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області 17 липня 2003 року залишено без змін, 4 лютого 2004 року позивачка ОСОБА_3 разом з своїми неповнолітніми дітьми, була вселена, в примусовому порядку державним виконавцем Октябрського ВДВС Полтавського міського управління юстиції, в кв.АДРЕСА_1 в прохідну кімнату площею 18 кв.м.
(а.с.10,11).
9 вересня 2004 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про зміну умов договору найму квартири.
При вирішенні спору суд першої інстанції не враховував ті обставини, що між сторонами виник спір з приводу користування житловим приміщенням, який неможливо вирішити добровільно, те що ОСОБА_3 діє також в інтересах своїх неповнолітніх дітей, виходячи із вимог ст. 47 Конституції України.
Відповідно до ст.104 ЖК України та роз"яснень викладених у піїб постанови Пленуму Верховного суду України від 12 квітня 1985 року №2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", при поділі жилого приміщення за вимогою члена сім"ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром, меншим за жилу площу, що припадає на нього за умови, що це не призведе до штучного погіршення житлових умов позивача і викличе необхідність постановки його на облік як такого, що потребує поліпшення житлових умов.
Таких доказів, що позивачка умисно погіршує свої житлові умови не підтверджені матеріалами справи і судом не добуто.
Відповідно до чинного в Україні законодавства, яким гарантується зокрема право на належне житло кожній людині (члену сім"ї) яке закріплено ще в Загальній декларації прав людини ( 1948р.) і в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (1966р.) бажання матері, яка діє в інтересах малолітніх дітей, поселитись в одну кімнаті, хоча вона і менша за розміром для заселення однієї сім"ї, не може бути перешкодою для того, щоб укласти на це житлове приміщення самостійний договір найму.
Крім того при вирішенні питання колегія суддів виходить із вимог чинного в Україні законодавства, яке захищає майнові права дітей, зокрема ч. 2 та 3 ст.18 Закону України "Про охорону дитинства" де вказано, що діти - члени сім"ї наймача або власника жилого приміщення мають право користування займаним приміщенням на рівні з власником або наймачем.
Відповідно до висновку судово-технічної експертизи позивачці ОСОБА_3 може бути виділено окреме житлове приміщення шляхом перебладннання житлової кімнати площею 18 кв.м. в ізольоване. Оскільки таке перепланування квартири не передбачає порушення основних конструктивних елементів будинку, Октябрський райвиконком не заперечує у можливості влаштування перегородок згідно висновку експертизи, звернувся до суду з клопотанням захистити право дітей на житло.
(а.с.116,191).
Це приміщення відповідає необхідним санітарним та технічним вимогам.
Відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в користування залишаються кімната №7 пл.10.4 кв.м. з лоджією та кімната №5 пл.10.0 кв.м.. Такий порядк користування жилим приміщенням в квартирі відповідає санітарним та технічним нормам і не порушує прав сторін.
Згідно ч.З ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі вимог ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім"ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами по справі з 2001 року виник спір про право користування житлом. Рішенням Октябрського районного суду від 11 січня 2002 року за ОСОБА_3 визнано право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1. На підставі виконавчого листа, виданого згідно рішення суду від 6 травня 2003 року вона вселена у спірне житло 4 лютого 2004 року . З позовом до суду, в зв"язку з перешкодами в користуванні житлом, ОСОБА_3 звернулась 9 вересня 2004 року.
В судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтвердили, що після вселення в квартиру ОСОБА_3 вони разом з нею заходили в спірну квартиру, пили чай, відповідач ОСОБА_7 їх виганяв з квартири, а отже вона користувалась цим житлом.
(а.с.110). ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не надано суду жодних доказів, які б підтвердили їх позовні вимоги, що позивачка не проживала в спірному житлі, без поважних причин, більше шести місяців, а тому в позові їм необхідно відмовити.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга обгрунтована і підлягає задоволенню. Поскільки судове рішення постановлено з істотними порушеннями норм матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановлениям нового рішення по суті позовних вимог.
Керуючись ст.ст.303,304,307,309,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовільнити частково.
Рішення Октябрського районного суду Полтавської області від 24 травня 2006 року скасувати та постановити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_3 задовільнити. Визначити порядок користування житловим приміщенням в кв. АДРЕСА_1.
Виділити в користування ОСОБА_3 та її неповнолітніх дітей кімнату №6 площею 14,3 кв.м.,перебладнану в окрему, ізольовану кімнату, згідно з варіантом № 1 висновку судово-технічної експертизи №187 від 21 квітня 2005 року. Витрати які будуть понесені при переобладнанні кімнати покласти на ОСОБА_3
Зобов'язати ГЖЕД-9 м.Полтави змінити договір найму кв.АДРЕСА_1: відкривши окремий особовий рахунок на кімнату №6 площею 14,3 кв.м. на ім"я ОСОБА_3 та змінити договір найму на ім"я ОСОБА_6.
Виділити ОСОБА_6 та ОСОБА_7 кімнату №7 площею 10.4 кв.м. з лоджією та кімнату №5 площею 10.0 кв.м.. та змінити договір найму на ім"я ОСОБА_6.
Допоміжні приміщення - кухню площею 7.1 кв.м., вбиральню площею 1.3 кв.м., ванну кімнату пл.2.2 кв.м., коридор пл.7.3 кв.м. та коридор пл. 3.7 - залишити в спільному користуванні.
В позові ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про визнання її та неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.