Справа № 22 /1913                          Головуючий в суді 1-ї інстанції Зіневич І.В.

Доповідач Балашкевич С.В.

Рішення Іменем України

2 листопада 2006 року апеляційний суд Житомирської області в складі: головуючого судді Балашкевича С.В. суддів Рафальської І.М., Зарицької Г.В. при секретарі Сухоребрій Т.А. за участі представників відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Житомиргаз» про визнання незаконними дій в частині нарахування оплати за спожитий газ, про перерахунок плати за комунальні послуги та зобов'язання проведення нарахування платежів з урахуванням пільги за апеляційною скаргою відповідача на рішення Богунського районного суду м. Житомира від З серпня 2006 року, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом в якому зазначав, що він з 20 лютого 1996 року працює суддею Корольовського районного суду м. Житомира, а з 5.03.2004 року займає посаду голови цього ж суду, у зв'язку з чим згідно п. 9 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» йому надана 50% - а знижка в оплаті за послуги з газопостачання. Посилаючись на те, що з 1.01.2003 року відповідач здійснює нарахування плати за названі послуги без урахування цієї пільги, позивач просив визнати незаконними дії відповідача по нарахуванню йому 100 % оплати за послуги з газопостачання з 1 січня 2003 року да зобов'язати його провести перерахунок оплати за ці послуги з 1 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року з 100% на 50% вартості, зарахувати переплачені ним кошти в рахунок майбутніх платежів та зобов'язати відповідача з 1 січня 2006 року припинити нарахування йому оплати на послуги з газопостачання в 100% розмірі, а в подальшому проводити нарахування оплати в розмірі 50%.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 3 серпня 2006 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ВАТ «Житомиргаз» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на знижку плати на послуги з газопостачання на 50%, відповідно до Закону України «Про статус суддів». Відповідач зобов'язаний проводити нарахування оплати наданих ним послуг позивачу в розмірі 50% з 1 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року і на весь період дії ст. 44 Закону України «Про статус суддів», що ним не проводилося.

З такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін у даних правовідносинах, з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Статтею 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» установлено, що пільги, компенсації і гарантії, на які згідно із законами України мають право окремі працівники ( військовослужбовці) бюджетних установ (військових формувань) щодо знижки плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія) за безплатний проїзд всіма видами міського пасажирського транспорту ( за винятком таксі) та автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів надаються у разі, якщо грошові доходи цих працівників менше величини прожиткового мінімуму встановленої для працездатних осіб. Аналогічні норма міститься в статті 78 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», а в статті 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» право на названі пільги, компенсації і гарантії пов'язується з правом працівника на податкову соціальну пільгу.

Позивач працює головою суду, розмір його місячного грошового доходу у 2003 та 2004 роках перевищував величину прожиткового мінімуму, що діяла на той час. Крім того, позивач не надав доказів про те, що у 2006 році він мав право на податкову соціальну пільгу.

Згідно статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» витрати на безплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників ( крім медичних, фармацевтичних, педагогічних і культурно-освітніх працівників закладів комунальної власності, які проживають і працюють у сільській місцевості) , а також в частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення -члени сімей військовослужбовців і осіб рядового і начальницького складу, пенсіонерів з числа військовослужбовців і осіб рядового і начальницького складу та членів їх сімей, здійснюються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання цих бюджетних установ.

Пунктом 2 Порядку надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 року № 426, передбачено, що пільги, компенсації і гарантії, на які мають право пільговики, надаються шляхом відшкодування пільговику передбаченої законодавством частини витрат за користування житлом ( квартирної плати, паливом, телефоном, комунальними послугами та за проїзд. Вішкодування зазначених витрат провадиться щомісяця або раз на квартал за рішенням керівника установи.

Вирішуючи спір, суд зазначених вимог закону не врахував, не застосував матеріальний закон, що регуює спірні правовідносини, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,309,313,314,316 ЦПК України, апеляційний суд,-

вирішив:

Апеляційну скаргу ВАТ «Житомиргаз» задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 3 серпня 2006 року скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову за безпідставністю.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього

часу може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до

Верховного Суду України протягом двох місяців.