ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

  

21.03.08р.

Справа № 39/17-08

За позовом  Відкритого акціонерного товариства "Самарського рибгосп", с. Олександрівка, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область  

до  відповідача - 1: Держаного підприємства "Укрриба", м. Київ

до відповідача -2:  Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма ВВ", м.Дніпропетровськ

Третя особа -1: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ

Третя особа -2: Новомосковської районної державної адміністрації, м. Новомосковськ   

про визнання договору зберігання державного майна з правом користування недійсним

Суддя  Ліпинський О.В.

Представники:

  від позивача: Власенко М.О., голова правління, Шевченко Г.В., дов. від 14.01.2008

   від відповідача-1: не з'явився

    від відповідача-2: Корнилов О.О., дов. № 01/07 від 10.09.07р.

    від третьої особи-1: Батюк Д.В., дов. № 11 від 20.02.2008

   від третьої особи-2: не з'явився   

СУТЬ СПОРУ:

Відкрите акціонерне товариство „Самарський рибгосп” (надалі Позивач) звернулось з позовом до Державного підприємства „Укрриба” (наділі Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма ВВ” (надалі відповідач-2) про визнання недійсним укладеного між Відповідачами договору зберігання з правом користування № 13/07 від 16.07.2007 року. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначає, що майно, яке є предметом спірного договору   є власністю Позивача та держави з невизначеними частками кожного власника, тобто спільною сумісною власністю, при цьому Відповідачем-1, за межами його повноважень, оскільки єдиним орендодавцем нерухомого державного майна являється державний орган приватизації, із порушенням переважного права співвласника (Позивача) було укладено спірний договір, який містить елементи різних договорів, а саме договору зберігання та договору оренди, у зв’язку з чим він підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Виходячи з наведеного, Позивач вважає, що спірний договір є нікчемним та має бути визнаний судом недійсним з підстав передбачених ст.ст. 234, 235, 241, 368, 369 ЦК України.

Відповідач-1 проти позову заперечує, вважає спірний договір таким, що не суперечить законодавству України та не порушує законних прав та інтересів позивача або третіх осіб. Окрім того, обґрунтовуючи свої заперечення Відповідач-1 зазначає, що оскільки  Позивач не являється стороною за спірним договором він не має юридичного права на звернення до суд із вимогою про визнання його недійсним.

Відповідачем-2 позов не визнає вважає доводи позивача необґрунтованими, подав клопотання про припинення провадження у справі з підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, в зв’язку з тим, що рішеннями господарського суду Дніпропетровської області та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 14/388-07 та позовом ТОВ „УКРМЕТФЛЮСИ” до ДП „Укрриба” та ТОВ „Фірма ВВ” відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним договору зберігання з правом користування № 13/07 від 16.07.2007 року.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (надалі Треті особа-1), в своїх поясненнях наданих суду зазначає, що регіональне відділення не виступало стороною у спірних правовідносинах. Окрім того, Третя особа-1 зазначає, що майно, яке є предметом спірного договору має загальнодержавне значення та відповідно до діючого законодавства України не підлягає передачі в оренду.

За згодою представників сторін, в судовому засіданні 21.03 .2008 оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення, згідно ст. 85 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2, а також позивача-1, який був присутній у попередніх судових засіданнях, господарський суд, -                                                                         

ВСТАНОВИВ:

Наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області №12/13-ПП від 16.08.1999 було затверджено план приватизації державного майна Самарського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства.

На підставі Наказу регіонального відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській області № 12/391-АО від 27.08.1999 року було проведено приватизацію майна Самарського державного виробничого сількогосподарсько-рибоводного підприємства, шляхом перетворення його у ВАТ “Самарський рибгосп”, засновником якого виступило регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області.

Пунктом 5.4. плану приватизації були визначені водогосподарські об’єкти, які не підлягають приватизації, зокрема вирощувальні ставки, нагульні ставки, насосні станції, водовипускний канал, шляхи по дамбам, ремонтно-маточний ставок, водопостачальний ставок, роздільна дамба, цегляна насосна станція.

За змістом п. 7 плану приватизації зазначені об’єкти залишились в державній власності та утримувались на балансі та за рахунок підприємства і не підлягали відчуженню без рішення органу, уповноваженого управляти державним майном. Відповідальність за зберігання цього майна було покладено на керівництво підприємства.

Спільним Наказом Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України № 126/752 від 06.05.2003 року „Про передачу гідротехнічних споруд”, гідротехнічні споруди, в тому числі ставкові рибоводні споруди та інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутного фонду ВАТ “Самарський рибгосп” передано до сфери правління Міністерства аграрної політики України, та в подальшому передано на баланс ДП “Укрриба” із закріпленням зазначеного майна за останнім на праві повного господарського відання.

16.07.2007 року між Відповідачами у справі було укладено договір зберігання з правом користування № 13/07, відповідно до умов якого Відповідач-1 передав, а Відповідач-2 прийняв на відповідальне зберігання з правом користування нерухоме державне майно, що перебуває на балансі ДП „Укрриба”, та розташовано за адресою: Дніпропетровська обл, Дніпропетровський район, с. Олександрівка, та Новомосковський район с. Піщанка.

Позивач просить суд визнати недійсною зазначену угоду, посилаючись на те, що укладений між Відповідачами договір зберігання з правом користування по суті є скритим договором оренди, а отже Відповідач-1, укладаючи даний договір, перевищив свої повноваження, оскільки єдиним орендодавцем нерухомого державного майна являється держаний орган приватизації.

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцю у схоронності.

Статтею 944 ЦК України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншим особам.

Виходячи зі змісту наведеної статті слід дійти висновку, що право зберігача користуватися майном переданим йому за договором зберігання, виникає в разі надання відповідної згоди поклажодавцєм.

За спірною угодою, волевиявленням сторін було передбачено право зберігача на користування майном переданим на зберігання, що по суті є згодою поклажодавця, про яку йде річ у ст. 944 ЦК України.

Таким чином, умова спірного договору щодо права користування річчю переданою на зберігання, є елементом  договору зберігання, наявність якої у договорі не змінює правової природи такого договору.

Виходячи з вищенаведеного, доводи позивача щодо укладення між сторонами удаваного правочину, який вчинено для приховування іншого правочину, а саме договору оренди, слід визнати необґрунтованими. За умов цього доводів позивача відносно того, що стороною за спірним договором зберігання (оренди) мало виступати Регіональне відділення Фонду державного майна України, як єдиний орган, який може бути орендодавцем державного нерухомого майна, є безпідставними.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Позивач також зазначає, що на момент укладення спірного договору, майно, що є його об’єктом, має чітке юридичне визначення –майно, що не увійшло до статутного фонду акціонерного товариства, у зв’язку з чим, згідно ст.ст. 4, 5, 6, 7, 9 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”,  Позивач має першочергове право на одержання цього майна в оренду.

Суд відхиляє зазначені доводи позивача з наступних підстав.

Враховуючи те що об’єкти, які є предметом спірного договору, відносяться до захисних гідротехнічних споруд та мають загальнодержавне значення, в силу вимог ст. 4 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст. 5 Закону України „Про приватизацію державного майна”  вони не підлягають приватизації та передачі в оренду.

Згідно Положення про управління майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого Наказом ФДМУ та Міністерства економіки України від 19.05.99 № 908/68 одним із способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств є передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади у порядку, затвердженому постановою КМУ від 21.09.1998 року № 1482.

За змістом п. 2.4.1. Положення № 908/68 від 19.05.1999 року, такий спосіб управління державним майном як передача його в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади, передусім застосовується у випадках, за яких майно не підлягає приватизації та не може бути передано в оренду.

Як вище встановлено судом, майно, яке являється об’єктом спірного договору не підлягає приватизації та передачі в оренду, а отже органом приватизації було обрано спосіб управляння цим майном шляхом передачі його до сфери управління Міністерства аграрної політики України (наказ № 126/752 від 06.05.2003), яке у свою чергу передало зазначене майно на баланс ДП „Укрриба”.

За змістом статуту ДП „Укрриба”, Відповідач-1 є державним комерційним підприємством.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 ГК України майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Право господарського відання  є  речовим  правом  суб'єкта підприємництва, який  володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з  обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами (ст. 136 ГК України).

Отже реалізовуючи своє право господарського відання Відповідачем-1 було укладено спірний договір зберігання з правом користування, що не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Окрім наведеного, Позивач  вважає, що спірний договір було укладено з порушенням вимог ст.ст. 368, 369 ЦК України, при цьому Позивач зазначає, що майно, яке є предметом спірного договору є спільною сумісною власністю Позивача та Держави.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем в порушення наведеної процесуальної норми не доведено належними та допустимими доказами виникнення права спільної сумісної власності Позивача та Держави на майно, яке є предметом спірного договору, в зв’язку з чим із наведених підстав позов задоволенню не підлягає.

Суд відхиляє клопотання Відповідача-2 про припинення провадження у справі, з підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, в зв’язку з тим, що за визначенням наведеної норми підставою для припинення провадження у справі є наявність рішення суду, який вирішив спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Разом із тим, як убачається зі змісту постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 14/388-07 від 08.11.2007 року, на яку посилається Відповідач-2 в обґрунтування свого клопотання, суб’єктний склад сторін зазначеного спору не співпадає із суєтним складом сторін по справі № 39/17-08.    

На підставі викладеного з рахуванням встановлених обставин позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -  

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Суддя

О.В. Ліпинський

Рішення підписано 21.03.2008