2-43/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.12.2012 року Лисичанський міський суд луганської області

у складі: головуючої судді Чернобривко Л.Б.

при секретарі Дьоміновій О.М.

з участю представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача ОСОБА_2

ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Кременчуцького Штабу воєнізованої газорятувальної частини про стягнення невиплаченої заробітної плати за роботу в понадурочний час, недоплачену суму по тарифу та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся 20.10.2011 року із уточнюючим позовом до суду, посилаючись на те, що працював з 02.06.1997 року бійцем Лисичанського воєнізованого газорятувального загону по обслуговуванню Акціонерного товариства «Лисичанський НПЗ» та на нього поширювалась дія Закону України «Про аварійно рятувальні служби», 23.04.2010 року, перебуваючи на посаді командира відділення ВГЗ, подав заяву про звільнення з виходом на пенсію і 05.05.2010 року звільнився. В період роботи працював за добовим графіком ( 24 години чергування та три вихідних дні), кожне чергування йому не оплачували, один час перерви, які нібито йому надавались на перерву та не оплачували у повному обсязі за роботу у нічний час. Дії відповідача вважає незаконними та просить стягнути з відповідача недоплачену суму за роботу в понадурочний час та компенсацію втрати частини доходів у зв»язку з порушенням строків їх виплати ; недоплачені суми за годину кожного добового чергування та компенсацію втрати частини доходів у зв»язку з порушенням строків їх виплати станом на 01.10.2011 року . Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У подальшому, у судовому засіданні позивач зменшив та уточнив позовні вимоги, відповідно проведеної бухгалтерської експертизи та просив стягнути з відповідача на його користь недоплачену суму за роботу в понадурочний час за період з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2006 року включно в розмірі 1050грн.11 коп., недоплачену суму по оплаті тарифу за період з 01 травня 1998 року по 31 грудня 2001 року в сумі 1019грн.67 коп. , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02.10.2010 року по 15 грудня 2012 року та стягнути з відповідача витрати за проведення судової бухгалтерської експертизи в сумі 4502грн.40 коп. У своїх поясненнях посилався на обставини викладені у позовній заяві, про що надав суду відповідні докази. Просив поновити йому строк звернення до суду з даним позовом, посилаючись на те, що після проведення бухгалтерської експертизи дізнався про недоплачені йому суми.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 просила відмовити у задоволені позову позивачу у повному обсязі, подала до суду письмові заперечення на уточнений позов , усно пояснила, що розрахунок з позивачем при звільненні його з роботи був проведений 05 травня 2010 року и саме з цього часу починається перебіг тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України,який позивач бо позов до суду подав позов у липні 2011 року.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 також просив відмовити у задоволені позову , посилаючись на те, що всі необхідні виплати були виплачені позивачу при його звільнені у травні 2010 року. Заробітна плата нараховувалась за фактично відпрацьований час. При цьому подвійна плата за роботу понад нормований час враховувалась у тарифній годинній ставці робітника. Позивачу оплата за переробку увійшла до тарифної ставки, що підтверджується наданою суду довідкою. Відповідно до галузевої угоди мінімальна заробітна плата повинна бути не менше мінімальної заробітної

плати, встановленої Законом «Про державний бюджет «на відповідний період, помножений на тарифний коефіцієнт згідно з встановленим розрядом. Фактична заробітна плата отримана позивачем майже у 1, 5 рази була вище мінімально встановленої, що підтверджує те, що в тарифній ставці врахована плата за переробок. З позивачем розрахунок був повністю проведений 05 травня 2010 року. У разі незгоди з остаточним розрахунком повинен бути звертатися у тримісячний строк, встановлений законом, що він не зробив, тому у задоволені позову просив відмовити у повному обсязі.

Суд досліджує надані докази:

Копія паспорта та ідентифікаційного номеру позивача, копія трудової книжки, розрахункові листки з січня 1999 року по грудень 2009 року, копії розшифровки нарахованої заробітної плати, копія листа штабу ВГРЧ № 72 від 16.08.2011 року, копія рішення Лисичанського міського суду від 01.10.2010 року, копія ухвали апеляційного суду Луганської області від 01.12.2010 року, заперечення на позов від 23.09 2011 року, копія Положення , копії штатних розкладів з 1999 року по 2001 роки, копія розпорядку дня чергового відділення Лисичанського ВГРЧ 2006-2007 роки, копія посадової інструкції ДІ-ЛС-05, копія наказу про прийняття на роботу , копія колективній договору на 2001 рік, копія Положення про оплату праці в Штабі ВГРЧ, висновок судово-бухгалтерської експертизи № 185/24-235/25 від 25.05.2012 року.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 на підставі наказу № 5-36 від 24 червня1997 року був прийнятий на роботу на посаду бійця 2-го класу Лисичанського воєнізованого газорятувального загону з 02 червня 1997 року.

23.04.2010 року, перебуваючи на посаді командира відділення ВГЗ, подав заяву про звільнення з виходом на пенсію і 05.05.2010 року звільнився.

Рішенням Лисичанського міського суду від 01.10.2010 року ( а.с.78-80) позивачу за роботу у понадурочний час роботи виплачено 1113грн., за час затримки розрахунку 5514грн.40 коп., а всього 6627грн.40 коп. Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 01.112.2010 року апеляційна скарга ОСОБА_4 відхилена( а.с. 81-82).

Із висновку судово-бухгалтерської експертизи № 185/24-235/25 від 25.05.2012 року (а.с. 142-156) вбачається. що : «согласно произведенному исследованию экспертом установлено, что в период с 01.01.1998 года по 31.12.2006 года за 344 часа сверхурочно отработанных часа необходимо произвести доплату в размере 1050,11 грн.

За период с 01.01.2007 года по 23.04.2010 года за 79 часов сверхурочно отработанных час необходимо произвести доплату в размере 650,60 грн.

За период з 01.01.1998 года по 23.04.2010 года размер недоплаты составляет 1700грн.71 коп.

П.3 Положения № 1427 и п.4 Порядка № 159 устанавливается, что, компенсации подлежат суммы начисленные (после удержания налогов и обязательных платежей), но не выплаченные. Сумма 1700грн.71 коп. как оплата за отработанные сверхурочно часы, бухгалтерией Штаба ВГСЧ, не начислялась и соответственно удержание налогов и платежей не производилось. По решению Лисичанского городского суда ОСОБА_5 выплачено за работу сверхурочно 1113грн. Бухгалтерия Штаба ВГСЧ при выплате оплаты за работу сверхурочно и компенсации за несвоевременность выплаты должна учитывать ранее выплаченную суму 1113грн.

Исходя из произведенных расчетом установлено, что за период с 01.05.1998 года по 31.12.2001 года ОСОБА_5 значится недоначисленно оплаты по тарифу в сумме 1019грн.67 коп.»

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні заявив клопотання про поновлення строку для звернення до суду з цими позовними вимогами, посилаючись на необізнаність в частині нарахування та оплати заробітної плати за місцем його роботи.

Суд вважає, що у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду слід відмовити виходячи з такого.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ним вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справах .

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004 забезпечення прав і свобод потребує, зокрема законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод.

Суд вважає, що представник позивача ОСОБА_1 не надав суду поважних причин пропуску строку позовної давності, заявив таке клопотання лише після того, як представники відповідача просили відмовити у задоволені позову, посилаючись на пропущення ним строку пред»явлення позову до суду у звя»зку з необізнаністю в бухгалтерії, теперішнім матеріальним становищем позивача та перебуванням на його утриманні неповнолітньої дитини. Позивач працював у відповідача з 1997 року по 2010 рік, отримуючи заробітну плату. Ніщо не позбавляло його право звернутися з заявою до керівників підприємства про проведення перевірки правильності нарахованої йому заробітної плати у зв»язку з роботою в понадурочний час та оплатою відповідно до встановлених на підприємстві тарифів. Подав таку заяву до суду 12.07.2011 року.

Суд приймає до уваги висновок судово-бухгалтерської експертизи , але вважає, що позивачем пропущений без поважних причин, встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з позовом за захистом своїх прав, щодо вимог про стягнення недоплаченої суми за роботу в понадурочний час за період з 01.01.1998 року по 31.12.2006 року та недоплаченої суми по оплаті тарифу за період з 01.05.1998 року по 31.12.2001 року.

Суд також вважає, що не підлягає задоволенню позов і в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 02 жовтня 2010 року по 15 грудня 2012 року .

Відповідно до рішення Конституційного Суду України по справі № 1-5/2012 від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 «за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень стаття 233 Кодексу законі про працю України у взаємозв»язку з положеннями статей 117, 237-1 Кодексу» за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов»язаний виплатити працівникові при звільнення всі сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки зазначені в статті Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред»явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строк є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу , тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи місьрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення ним свого права.»

Фактичний розрахунок з позивачем був по його заяві про звільнення був здійсненний відповідачем 05.05.2010 року, заява до суд надійшла 12.07.2011 року. Тому суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за пропуском строку звернення до суду в повному обсязі.

На підставі ст. 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212-215, 218, 233 ЦПК України,

в и р і ш и в

У задоволенні позову ОСОБА_4 до Кременчуцького Штабу воєнізованої газорятувальної частини про стягнення невиплаченої заробітної плати за роботу в понадурочний час, недоплачену суму по тарифу та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відмовити за пропуском строку звернення до суду.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області шляхом подання до Лисичанського міського суду апеляційної скарги у десятиденний строк з моменту його проголошення, а особами, що брали участь у справі але не були присутні на його проголошенні, в тому самому порядку та в той самий строк з моменту отримання копії рішення.

Суддя:                                                                      Л.Б.Чернобривко