Справа № 444/3793/12

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25.07.2012 Центрально-Міський районний суд м.Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Мазурчак В. М,

при секретарі при секретарі Малиця С.О.,

за участі:

первісного позивача (зустрічного відповідача) ОСОБА_1 та її представника адвоката ОСОБА_2 (договір про надання правової допомоги від 11 липня 2012 року, строк дії - два роки від дати підписання);

від первісного відповідача (зустрічного позивача) - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Кривого Рогу цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору позики № б/н від 1 жовтня 2009 року про надання 6000,00 доларів США позики недійсним, про визнання договору позики №б/н від 1 жовтня 2009 року про надання 3000,00 Євро позики недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення 108409,37 гривень України боргу з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми та про стягнення 95292,54 гривень України боргу з урахуванням трьох відсотків річних.

Позов обґрунтував фактичними обставинами, які склались між сторонами, а саме: наявністю розписки (а.с.29) та розписки (а.с.30). Обидві розписки підписав відповідач у справі. Згідно першої розписки відповідач отримав у борг від позивача 6000,00 доларів США під 5 відсотків місячних. Проценти зобов'язався виплачувати щомісячно до 10 числа наступного за попередній місяць. Основний борг у розмірі 6000,00 доларів США зобов'язався повернути на вимогу позивача протягом 30 днів. Розписка датована 01 жовтня 2009 року. Згідно другої розписки відповідач отримав у борг від позивача 3000,00 Євро під 5 відсотків місячних на строк один місяць. Зазначив, що неодноразово безуспішно у період часу з 01 жовтня 2010 року вимагав повернути гроші. На даний час відповідач борг та відсотки не повернув. Позов містить розрахунок ціни боргу.

Позов також обґрунтував посиланням на статті 526, 625, 1046-1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

В судове засідання 19 липня 2012 року позивач не з'явився.

Представник позивача в судовому засіданні 19 липня 2012 року позов підтримав у повному обсязі, пояснив суду, що оцінює правовідносини між сторонами спору як договір позики в усній формі між громадянами. На підтвердження укладання кожного з двох договорів та їх умов представлені розписки, які посвідчують передання позивачем як позикодавцем грошових сум відповідачеві як позичальнику. Зазначив, що це у повній мірі відповідає ч.2 ст.1047 ЦК України. Підтвердив суду обставину про факт укладання та виконання договорів позики у доларах США та Євро.

Представник позивача в судовому засіданні 19 липня 2012 року проти зустрічного позову заперечив, зазначив, що його вимоги є необґрунтованими, оскільки діюче цивільне законодавство не забороняє укладати та виконувати договори позики між громадянами у доларах США та Євро, а тому відсутні підстави для визнання договорів позики недійсними. Зазначив, що Закон України «Про захист прав споживачів» на правовідносини між сторонами не поширюється, оскільки ОСОБА_4 не є споживачем.

Відповідач в судовому засіданні 19 липня 2012 року проти позову заперечив, зустрічний позов підтримав у повному обсязі з тих підстав, що договори позики є недійсними. Вказане обґрунтовує посиланням на заборону укладання та виконання таких договорів між громадянами України в іноземній валюті. При цьому посилається на ч.1 ст.99 Конституції України, ст.ст. 192, 203, 215, 234, 524 ЦК України, ст.ст.11 та 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Фактичні обставини справи, а саме, наявність двох розписок та їх зміст, а також факт отримання грошових коштів на умовах, вказаних у розписках, визнає повністю. Правовідносини між сторонами оцінює як позикові, розписки вважає договорами позик. Додатково зазначив, що повернув усі грошові кошти, крім однієї тисячі доларів, доказів повернення у нього не має, але у разі необхідності це можуть підтвердити свідки. Свідків суду не назвав та клопотання про їх виклик та допит не заявив.

В судовому засіданні 25 липня 2012 року позивач (зустрічний відповідач) ОСОБА_1 позов підтримав, пояснив, що ОСОБА_4 та його дружину знає давно, неодноразово надавала у позику йому кошти, які він завжди повертав. Перед передачею доларів США та Євро, щодо який наявний спір, вона зателефонувала дружину ОСОБА_4, повідомила її та переконалась і її обізнаності та згоді на отримання її чоловіком коштів у позику. Пояснила суду, що дві розписки, оригінали яких додано до справи, написав особисто ОСОБА_4, добровільно без будь-якого психологічного чи фізичного тиску. Грошові кошти ОСОБА_4 взяв у борг для розвитку бази відпочинку. Пояснила, що вона неодноразово вимагала повернення даних коштів, телефонувала ОСОБА_4 та його дружині. На запитання суду пояснила, що долари США та Євро передала ОСОБА_4 особисто у розмірі та у валюті відповідно до змісту розписок - в іноземних валютах; будь-якої суми боргу ОСОБА_4 не повертав взагалі під різними приводами. Правовідносини сторін ОСОБА_1 оцінює як договір позики; пояснила що письмовий чи нотаріально посвідчений договір не укладався, наявні лише розписки.

В судовому засіданні 25 липня 2012 року відповідач (зустрічний позивач) ОСОБА_4 не з'явився, через канцелярію суду 23 липня 2012 року подав клопотання про проведення судового засідання без його участі у зв'язку з зайнятістю в іншій судовій справі Криничанського районного суду, вимоги зустрічного позову підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність як окремо так і взаємний їх зв'язок, суд приходить до висновку що у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу слід відмовити повністю, зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору позики № б/н від 1 жовтня 2009 року про надання 6000,00 доларів США позики недійсним та про визнання договору позики №б/н від 1 жовтня 2009 року про надання 3000,00 Євро позики недійсним слід задовольнити, виходячи з наступних підстав:

Щодо фактичних обставин у сторін спору не має, як позивач так і відповідач визнають розписки, та дії, які були вчиненні під час підписання ОСОБА_4 даних розписок, а саме, ОСОБА_4 згідно першої розписки отримав у борг від ОСОБА_1 6000,00 (шість тисяч) доларів США під 5 (п'ять) відсотків місячних, при цьому проценти зобов'язався виплачувати щомісячно до 10 (десятого) числа наступного за попередній місяць. Основний борг у розмірі 6000,00 (шість тисяч) доларів США зобов'язався повернути на вимогу позивача протягом 30 (тридцяти) днів. Розписка датована 01 жовтня 2009 року. Згідно другої розписки ОСОБА_4 отримав у борг від ОСОБА_1 3000,00 (три тисячі) Євро під 5 (п'ять) відсотків місячних на строк один місяць. На час слухання справи ОСОБА_4 борг та відсотки не повернув. Пояснення ОСОБА_4 про часткове погашення боргу суд до уваги не бере, оскільки жодним доказом ця обставина не підтверджена.

Здійснюючи правову оцінку фактичних обставин справи, суд виходить з такого:

Відповідно до ч.1 ст.1046 Параграфу 1. Позика Глави 71 Позика. Кредит. Банківський вклад Підрозділу 1 Договірні зобов'язання Розділу III Окремі види зобов'язань Книги п'ятої Зобов'язальне право Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин, суд вважає позиковими правовідносинами, оскільки за суб'єктним складом та змістом прав та обов'язків сторін договору вони підпадають під визначення ч.1 ст.1046 ЦК України. Форма договорів позики - усна. Договори укладені в момент передачі доларів США (01 жовтня 2009 року) та Євро (01 жовтня 2009 року), оскільки договори позики за своєю правовою природою є реальними договорами. На підтвердження укладення договорів позик та їх умов позичальником були представлені розписки у відповідності до ч.2 ст.1047 ЦК України.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.524 Валюта зобов'язання Глави 47 Поняття зобов'язання. Сторони у зобов'язанні Розділу I Загальні положення про зобов'язання Книги п'ятої Зобов'язальне право ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.1-3 ст.533 Валюта виконання грошового зобов'язання Глави 48 Виконання зобов'язання. Розділу I Загальні положення про зобов'язання Книги п'ятої Зобов'язальне право ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Статті 524 та 533 є складовими глав, які розміщенні в межах однієї книги ЦК України - Книга п'ята Зобов'язальне право, а тому поширюються на усі договірні зобов'язання, в тому числі на позикові.

У спірних правовідносинах іноземні валюти одночасно є валютами зобов'язання та валютами виконання зобов'язання, оскільки договір позики є укладеним з моменту передання грошей (реальний договір).

Системний аналіз ст.524 та 533 ЦК України свідчить про те, що норми перших частин даних статей є імперативними.

При цьому згідно ст.524 ЦК така імперативність щодо валюти зобов'язання не містить виключень. Ч.3 ст.524 ЦК України надає субсидіарне право визначити грошовий еквівалент валюти зобов'язання в іноземній валюті.

При цьому ч.3 ст.533 ЦК передбачає виключення у використанні іноземної валюти як валюти виконання грошового зобов'язання. Такі виключення допускаються у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Ч.3 ст.524 ЦК України (валюта зобов'язання) та ч.2 ст.533 (валюта виконання грошового зобов'язання) ЦК України є кореспондуючими. Дана кореспонденція розкриває суть поняття грошового еквівалента та необхідність його застосування. Грошовий еквівалент введено в цивільний обіг для можливості перекриття ризиків знецінення грошової одиниці гривні на момент виконання грошового зобов'язання по відношенню до моменту виникнення зобов'язання у формі договору. Зазначення іноземної валюти у договорі без встановлення співвідношення до національної грошової одиниці не є еквівалентом. Еквівалент - це певне співвідношення чогось по відношенню до іншого.

Суд констатує порушення сторонами договору імперативної норми ч.1 ст.524 ЦК України щодо визначення валюти зобов'язання.

Законом, який на виконання ч.3 ст.524 ЦК України регулює використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Даний декрет має силу закону.

Цей декрет поширює свою дію на спірні правовідносини як за суб'єктним складом так і за предметом регулювання. Відповідно до визначення термінів у ст.1 Декрету євро та долар США є іноземними валютами та одночасно валютними цінностями; договір позики підпадає під визначення терміну «валютна операція» (операція пов'язана з переходом права власності на валютні цінності); громадянка ОСОБА_1 та громадянин ОСОБА_4 є резидентами.

Відповідно до ч.2 ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» резиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Дана норма є відсилочною - потребує подальшого дослідження норм Декрету та інших актів валютного законодавства.

Пункт г) ч.4 ст.5 Декрету встановлює обов'язок резидентів отримати ліцензію на здійснення такої разової валютної операції - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 Загальні положення Положення про порядок видачі Національним банком України індивідувальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України 14.10.2004 року №483, положення регламентує порядок та умови видачі Національним банком України (далі - Національний банк) резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Спірні правовідносини спору стосуються готівкової іноземної валюти, тобто даний акт Національного банку України не поширює свою дію на них.

За цих умов у резидентів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відповідно до пункту г) ч.4 ст.5 Декрету наявний обов'язок отримати індивідуальну ліцензію на використання іноземних валюти як засобу платежу при виконанні договору позики в іноземній валюті готівкою, але в силу відсутності подібного підзаконного нормативно-правового акту Національного банку України, який регулює отримання індивідуальних ліцензій вони позбавлені юридичної можливості виконати свій обов'язок.

В той же час даний обов'язок існує, він не знятий, і є складовою цивільної дієздатності резидентів ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Суд констатує порушення сторонами норми ч.3 ст.533 ЦК України у сукупності з ч.2 ст.2 та пунктом г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Це порушення стосується як укладання договору з істотними умовами про іноземну валюту як валюту виконання зобов'язання так і власне факту виконання цього договору в іноземній валюті.

Відповідно до п.1.1 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 року № 200 ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

Відповідно до п.1.1 даних Правил готівкова іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот і монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави.

Відповідно до п.6.2 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами «а», «в» та «е» пункту 6.1 цієї глави. Це такі випадки: а) сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; в) сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; е) оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Інших норм, які б надавали резидентам України (фізичним особам) ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право використовувати іноземні валюти, у Правилах не має.

Суд констатує порушення сторонами норми ч.3 ст.533 ЦК України у сукупності з п.6.2 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 року № 200. Це порушення стосується як укладання договору з істотними умовами про іноземну валюту як валюту виконання зобов'язання так і власне факту виконання цього договору в іноземній валюті.

При вирішенні спору суд застосовує акти валютного законодавства України (Кабінету Міністрів України, Національного банку України) до цивільних правовідносин в силу ч.1, абз.2 ч.1, ч.5 ст.4 ЦК України. Оскільки валюта є неодмінним елементом усіх суспільних відносин, які регулюються усіма галузями законодавства, то в питанні обігу валюти, застосовані вище судом акти є одночасно актами усіх галузей, в тому числі актами цивільного законодавства України.

Інститут недійсності правочину пов'язаний із моментом вчинення правочину (укладання правочину), а не з моментом його виконання.

З цих підстав суд у подальшому при визначенні дійсності договорів аналізує їх істотні умови на момент укладання (умова про валюту зобов'язання і умова про валюту виконання зобов'язання) та дієздатність сторін договору на момент укладання договору.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Суд констатує, що зміст укладених договорів позик суперечить ч.1 ст.524 (щодо визначення у договорах позик істотної умови про іноземну валюту як валюту зобов'язання) та ч.3 ст.533 ЦК України (щодо визначення в договорах позик істотної умови про іноземну валюту як валюту виконання зобов'язання); зміст укладених договорів позик суперечить ч.2 ст.2 та пункту г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», пункту 6.2 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 року № 200, як нормам іншого акту цивільного законодавства.

Дані суперечності нормам законів одночасно суперечать інтересам держави та суспільства. Держава Україна в інтересах суспільства визначила гривню як єдину законну валюту без будь-яких обмежень на території України, встановивши обмежений обіг валют інших держав на території України з єдиною метою - забезпечення конкурентоздатності національної валюти по відношенню до інших валют та забезпечення її стабільності. Дана стабільність є гарантією незалежності держави Україна як суб'єкта міжнародного права. Емісія національної валюти - функція, яка належить виключно державі Україна. У зв'язку з цим, збільшення частки на валютному ринку України застосування валют іноземних держав (емісія якої належить національним банкам інших держав або приватним структурам (США)) та відповідно - зменшення частки застосування національної валюти України призводить до послаблення економічної незалежності України.

Відповідно до ч.2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. В силу викладеного вище суд констатує відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 при укладенні спірних договорів позик.

Вирішуючи питання про недійсність правочинів вцілому суд враховує те, що не можна припустити, що правочини були б вчинені без включення умов про валюту зобов'язання та про валюту виконання зобов'язання, оскільки дані умови є ціною договору, власне предметом договору позики. Перехід права власності на грошові кошти є предметом договору, без такої умови договір є неукладеним.

На основі викладеного вище, суд констатує недійсність укладених договорів позик між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на підставі ч.1 та 2 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України з моменту їх укладання.

На основі викладеного, суд вважає доводи позивача (зустрічного відповідача) та його представника щодо того, що цивільне законодавство дозволяє (не забороняє) укладати договори з істотними умовами про валюту зобов'язання та валюту виконання зобов'язання такими, що спростовані.

При цьому слід констатувати обмеженість принципу свободи договору у спорі, що вирішується.

Відповідно до ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Наведені судом норми ЦК України та норми актів валютного законодавства як актів цивільного законодавства є такими, що прямо вказують про випадки, у яких дозволяється застосовувати при укладенні договорів іноземну валюту договорів та іноземну валюту виконання зобов'язань; з їх змісту вбачається обов'язковість для усіх резидентів - фізичних осіб, громадян України.

За цих умов свобода договору є обмеженою нормами, порушення яких констатував суд.

Посилання відповідача (зустрічного позивача) на абз.3 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» суд вважає невірним та не застосовує при прийнятті рішення, оскільки відповідно до преамбули даного закону цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Договір позики не входить в предмет регулювання, визначений преамбулою як за правовим статусом суб'єктів правовідносин та і за змістом їх прав та обов'язків (змістом правовідносин).

Відповідно до абз.3 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Договір позики не є кредитом, у тому числі споживчим. Кредит є консенсуальним зобов'язанням, тобто вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всіх істотних умовах, а договір позики - реальним, тобто вважається укладеним з моменту його виконання (передачі коштів).

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Щодо фактичного отримання грошових коштів та їх розміру у сторін спору не має, ця обставина визначається як позивачем так і відповідачем.

Відмовляючи позивачу в стягненні основної суми боргу за договорами позик, суд виходить як з підстав недійсності правочинів так і з меж судового розгляду. Позов ОСОБА_1 пред'явлений з підстав неналежного виконання договірних зобов'язань відповідачем ОСОБА_4 Підстави та предмет позову позивач не міняв, що позбавляє суд в межах даної цивільної справи стягнути основний борг з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1

Визнаючи договори позик недійсними, суд кваліфікує отримані грошові кошти ОСОБА_4 від ОСОБА_1 як набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Ці правовідносини регулюються ст.1212-1215 ЦК України. ОСОБА_1 не позбавлена права подати позов про стягнення з ОСОБА_4 безпідставно отриманих грошових коштів.

На основі викладеного та керуючись ст.ст. 209, 212, 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України, ч.1 та 2 ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.524, ч.3 ст.533 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.2 та п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п.6.2 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 року № 200, суд, -

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу у розмірі 108409 (сто вісім тисяч чотириста дев'ять) гривень України 37 копійок, у тому числі три відсотки річних та про стягнення боргу у розмірі 95292 (дев'яносто п'ять тисяч двісті дев'яносто дві) гривні України 54 копійок, у тому числі три відсотки річних, відмовити повністю.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору позики № б/н від 1 жовтня 2009 року про надання 6000,00 доларів США позики недійсним та про визнання договору позики №б/н від 1 жовтня 2009 року про надання 3000,00 Євро позики недійсним задовольнити повністю.

Визнати недійсним з моменту укладення договір позики № б/н від 1 жовтня 2009 року про надання 6000,00 (шість тисяч) доларів США позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

Визнати недійсним з моменту укладення договір позики №б/н від 1 жовтня 2009 року про надання 3000,00 (три тисячі) Євро позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, 50019) на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер суду не відомий; проживає за адресою: АДРЕСА_2, 50072); проживає за адресою: АДРЕСА_3, АР Крим) 107 (сто сім) гривень України 00 копійок сплаченого судового збору.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: В. М. Мазурчак