Справа №22-ц-1674/06 Суддя першої інстанції Калараш А.А.
Категорія 14 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої Буренкової К.О.,
судців: Довжук Т.С., Козаченка В.І.,
при секретарі судового засідання Гапєєвій Т.В., за участю представника відповідача Кирієнко І.М.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні у місті Миколаєві апеляційну скаргу
представника Миколаївського обласного управління юстиції (далі - Миколаївське ОУЮ) на заочне рішення Веселинівського районного суду від 06 червня 2006 року
та апеляційну скаргу ОСОБА_1, Державного нотаріуса Весе-линівської районної державної нотаріальної контори (далі - Державний нотаріус) на окрему ухвалу того ж суду від 06 червня 2006 року,
ухвалених за позовом ОСОБА_2 до Миколаївського ОУЮ, Весе-линівської державної нотаріальної контори про визнання незаконною відмову нотаріуса у вчинені нотаріальної дії, спонукання до вчинення такої дії, відшкодування матеріальної та
моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
25 квітня 2006 року позивачка звернулась до суду з указаним позовом, в якому зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року в с.м.т. Кудрявцівка Веселинівського району на 78 році життя померла ОСОБА_3, залишивши після себе спадкове майно у вигляді земельної ділянки, розміром 7,61 га, розташованої в межах Воронівської сільської ради Вознесенського району.
Ще при житті покійна заповіла все належне їй майно позивачці. Такий заповіт був посвідчений 23 лютого 2004 року секретарем Кудрявцівської сільської ради Веселинівського району.
У встановлений законом строк позивачка подала до Веселинівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, а 23 березня 2006 року звернулась до тої ж контори за видачею свідоцтва про право власності на спадкове майно за заповітом. Однак Державний нотаріус в усній формі їй в цьому відмовила, пославшись на недійсність указаного заповіту.
Посилаючись на викладені обставини та вважаючи дії Державного нотаріуса незаконними, позивачка просила суд визнати неправомірною усну відмову Державного нотаріуса видати їй свідоцтво про право власності на спадкове майно за заповітом.
11 та 25 травня 2006 року позивачка доповнила свій позов вимогами про зобов'язання Державного нотаріуса видати їй свідоцтво про право власності на спадкове майно за вказаним заповітом, а також про відшкодування їй відповідачами 1000 грн. моральної шкоди та судових витрат.
Заочним рішенням Веселинівського районного суду від 06 червня 2006 року позов ОСОБА_2. задоволено частково.
Визнано неправомірною відмову Веселинівської державної нотаріальної контори у видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3.
Постановлено стягнути з Миколаївського обласного управління юстиції на користь ОСОБА_2. 277 грн. 90 коп. судових витрат та 600 грн. моральної шкоди.
Крім того, окремою ухвалою суду доведено до відома Миколаївського обласного управління юстиції про порушення Державним нотаріусом ОСОБА_1., положень Закону України "Про нотаріат" та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03 березня 2004 р.
Не погодившись з такими рішеннями суду, Миколаївське ОУЮ та Державний нотаріус подали апеляційні скарги, в яких просять рішення суду першої інстанції скасувати і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2. відмовити. При цьому апелянти посилаються на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального права.
Вислухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача та дослідивши надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 158 ЦПК України передбачено, що розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
До того ж, ч. 4 ст. 74 ЦПК України передбачено, що судова повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за 7 днів до судового засідання.
З матеріалів справи вбачається, що судове засідання по даній справі було проведено 06 червня 2006 року у відсутності відповідачів та їх представників, а по справі було ухвалене заочне рішення. Проте данні про направлення та вручення повістки ОСОБА_1. у матеріалах справи відсутні, повістка ж Миколаївському ОУЮ була направлена лише 30 травня 2006 року, а вручена представнику відповідача тільки 06 червня 2006 року, тобто в день судового засідання.
Згідно з п.1 ч. 1 ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї зі сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.
Отже, виходячи з таких обставин справи, заслуговують на увагу доводи апеляційних скарги про те, що районний суд, постановивши рішення, яке зачіпає права і обов'язки відповідачів, не дотримався вищезгаданих норм процесуального законодавства, що відповідно до п. З ст. 311 ЦПК України є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 311,313 - 315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги представника Миколаївського обласного управління юстиції та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення та окрему ухвалу Веселинівського районного суду від 06 червня 2006 року, ухвалені за позовом ОСОБА_2 до Миколаївського ОУЮ, Ве-селинівської державної нотаріальної контори про визнання незаконною відмову нотаріуса у вчинені нотаріальної дії, спонукання до вчинення такої дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.