Справа № 2-31/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2012 рокуКрасногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої: судді Ткаченко І.Ю.

при секретарі: Шаботинець С.В.

за участю представників позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_5 ДО ОСОБА_3, ОСОБА_6 в інтересах якої діє ОСОБА_4, КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ДНІПРОПЕТРОВСЬКЕ МІЖМІСЬКЕ БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ", ТРЕТЯ ОСОБА: ТРЕТЯ ДНІПРОПЕТРВСЬКА ДЕРЖАВНА НОТАРІАЛЬНА КОНТОРА про визнання такою, що не відповідає дійсності довідку -характеристику КП "ДМБТІ" від 31.01.1995 року, визнання недійсним та таким що не відповідає вимогам закону договір дарування від 07.02.1995 року та таким що не укладався, -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2006 року позивач ОСОБА_5 звернувся до Красногвардвйського районного суду м.Деіпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування від 07 лютого 1995 року на 47/100 домоволодіння АДРЕСА_2. Позивач неодноразово уточнював свої позовні вимоги. 12 листопада 2010 року позивач надав суду останню уточнену позовну заяву в якій просив суд поновити строк позовної давності, визнавши причини його пропуску поважними, визнати такою, що не відповідає дійсності довідку - характеристику МБТІ від 31.01.95 року, на 47/100 домоволодіння АДРЕСА_2 та недійсними відомості, які містяться в ній; визнати недійсним, та таким що не відповідає вимогам закону договір дарування 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_2 від 07.02.1995 року та таким, що не укладався. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач проживає у спірному домоволодінні АДРЕСА_2 з 1944 року, з моменту свого народження і по сьогоднішній день. До 07.02.1995 року власником спірного домоволодіння була мати позивача ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2. В 1967 році ОСОБА_9 придбала кооперативну квартиру АДРЕСА_1, куди прописалася та переїхала на постійне проживання разом з сестрою позивача ОСОБА_5, ОСОБА_10, а ОСОБА_5 залишився постійно проживати в буд..АДРЕСА_2. В 1970 році в дане домоволодіння вселилася дружина позивача ОСОБА_2, як член сім'ї, а в 1972 році вона, за згодою ОСОБА_8, була прописана у даному будинку. В цьому будинку народилися та були прописані їх діти. З 1990 року ОСОБА_8 стала проживати в спірному домоволодінні разом із сім'єю позивача , в зв'язку з чим виписалася із кооперативної квартири, в якій залишилася проживати сестра позивача ОСОБА_10 разом із сином ОСОБА_7. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла. Позивач вважав, що після її смерті залишився спадок, що складається з домоволодіння АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_2. Вказана нерухомість належала матері позивача на підставі права власності. Оскільки позивач зі своєю сім'єю проживав у спірному домоволодінню, з урахуванням того, що інших спадкоємців крім нього та сестри не має, ОСОБА_5 вважав, що спадок між ним та сестрою поділено і вони фактично прийняли спадщину кожний у своїй частині. Після смерті матері між позивачем та сестрою ніяких питань та спорів відносно спадку не виникало. Ніхто із них до суду з приводу розділу спадкової маси не звертався. ОСОБА_5 до нотаріальної контори за оформленням спадщини не звертався. 14.04.95 року виконком своїм рішенням № 98/2 узаконив збудовані позивачем сараї та літню кухню, що свідчить про те, що виконком вважав власником позивача, а дані про наявність іншого власника, а саме ОСОБА_7 були відсутні. На протязі 10 років після смерті матері позивач разом зі своєю сім'єю постійно проживав у спірному домоволодінні і проживає на даний час, сплачував необхідні платежі і комунальні послуги , постійно підтримував будинок в належному жилому стані та в відповідності з санітарними нормами , і вважав спірне домоволодіння своєю власністю і ніхто інший, як і відповідач, свої права власника на спірне домоволодіння не виявляв. В 2005 році позивач вирішив облаштувати своє домоволодіння елементарними побутовими зручностями та встановити газове опалення. Для цього він звернувся до відповідних комунальних служб для облаштування свого домоволодіння, від нього потребували документи, які підтверджують право власності на вказане домоволодіння. В березні 2005 року, ОСОБА_5 звернувся до МБТІ для виклику техніка і з подивом дізнався, що на домоволодіння мається інший власник , а саме ОСОБА_7, правонаступниками якого після його смерті, являються ОСОБА_3 та ОСОБА_6 Після чого позивач звернувся до суду з даним позовом і вже в судовому засіданні, зі слів ОСОБА_7 , стало відомо, що існує договір дарування від 07.02.1995 року на його ім'я. Але до осені 2006 року ніяких документів або їх копій до суду надано не було. Лише потім був наданий дублікат договору дарування та технічного паспорту на ім'я відповідача, які були датовані 2006 роком. Крім того, у технічному паспорті на спірну частку домоволодіння, виданого на ім'я ОСОБА_7, який був виготовлений 01 квітня 1995 року зроблена відмітка, що за станом на 31.03.1995 року тобто після укладення договору дарування, який оспорюється позивачем, маються самовільно вистроєні будівлі: переобладнано із сараю в літню кухню літ. Д.-1, сарай літ 3-1, сараї літ. Ж-1,Л-1,К-1 На аркуші технічного паспорту № 4 знаходиться характеристика будівель та споруд домоволодіння АДРЕСА_2, де вказано, що сараї літ. 3-1, Ж-1, Л-1Д-1, що значаться самовільно збудованими, збудовані ще в 1991 році. Рішення райвиконкому про їх узаконення було прийнято лише 14.04.95 року за № 98/2, тобто уже після укладення договору дарування. Таким чином на час укладення договору дарування вказані побутові будівлі, що знаходяться на присадибній земельній ділянці мали статус самовільно збудованих, не були узаконені та зареєстровані в установленому законом порядку, в зв'язку з чим , відповідно до вимог ст.. 105 ЦК України домоволодіння не підлягало відчуженню. Враховуючи викладене, позивач вважає, що договір дарування 47/100 частин жилого будинку з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 складений між дарувальником ОСОБА_8 та обдарованим ОСОБА_7 07.02.1995 року за № 2-424 здійснений на підставі, як вважає позивач, сфальсифікованої довідки - характеристики МБТІ від 31.01.95 року, оскільки відображає відомості, що не відповідають дійсності, а саме, в ній не зазначений факт наявності самовільно збудованих будівель, що являється перешкодою здійснення угоди дарування нерухомого майна, а тому договір є недійсним. Крім того, до березня 2005 року позивачу нічого не було відомо про наявність вказаного договору дарування від 07.02.1995 року. Між ним та відповідачем ОСОБА_7 давно склались неприязні відносини. На протязі всього часу після укладення договору дарування ОСОБА_7 ніколи нічого не говорив про наявність цього договору та про своє право власності на домоволодіння, не піклувався про його збереження і утримання. В позивача, який постійно проживав в даному будинку та утримував його в належному стані не виникало сумнівів в тому, що саме він являється власником домоволодіння. І лише коли виникла необхідність документального оформлення свого права власності, позивач звернувся до суду з позовом про фактичне прийняття спадщини та визнання за ним права власності і лише в суді стало відомо про наявність договору дарування. Тому позивач вважає, що причина пропуску строку позовної давності являється поважними і просить його поновити та звертається з позовом до суду.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали, просили його задовольнити в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_3 та представник відповідачки ОСОБА_6 -ОСОБА_4 у судовому засіданні позов не визнали, просили застосувати строк позовної давності до позовних вимог та відмовити в їх задоволенні.

Представник відповідача КП ДМБТІ у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений, в поданій суду заяві зазначив, що позовні вимоги не визнає, просив розглядати позов за його відсутності.

Вислухавши представників позивача, відповідача ОСОБА_3 та представника ОСОБА_6 -ОСОБА_4, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 243 Цивільного кодексу України (1963р), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Дарування громадянами майна державним, кооперативним або іншим громадським організаціям може бути обумовлено використанням цього майна для певної суспільно корисної мети. Згідно ст. 48 вищевказаного ЦК України, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Статтею 105 ч.1 зазначеного кодексу передбачено, що громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

В судовому засіданні встановлено, що згідно договору дарування від 07 лютого 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_11, зареєстрованого в реєстрі за № 4-1376, ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_7 47/100 частин жилого будинку з господарчими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с.8). 01 квітня 1995 року КП «ДМБТІ»було виданий технічний паспорт в якому також зазначено, що ОСОБА_7 є власником 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_2 (а.с.82-85). Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, номер витягу 12050475 від 04.10.2006 року, ОСОБА_7 є власником 47/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_2, а ОСОБА_12 є власником 53/100 частин вказаного домоволодіння (а.с.31). Рішенням Виконавчого комітету Красногвардійської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 20.01.1995 року № 21/1, в якому зазначено «Дозволити ОСОБА_8 провести відчуження належної їй частини домоволодіння онуку ОСОБА_7»(т.1 а.с. 81), та рішенням Виконавчого комітету Красногвардійської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 14.04.1995 року № 98/2, в якому зазначено «Рекомендувати заінтересованим особам для визначення права користування будівлями звернутися до районного суду»(т.1 а.с. 86). спеціалістом КП ДМБІ було проведено технічну інвентаризацію зазначеного об'єкту 30 січня 1995 року, що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи на вищевказане домоволодіння. За результатами проведеної інвентаризації домоволодіння №52 було встановлено, що в даному домоволодінні маються самовільно побудовані ОСОБА_9 будівлі, а саме сарай літ. Д та сіни літ. а', а також інші будівлі, які зі слів ОСОБА_9 належали ОСОБА_13, про що було складено акт від 30 січня 1995 року, в якому вказано, що після узгодження з ОСОБА_13 буде проведено обмір самовільно побудованих будівель. Рішенням виконавчого комітету Красногвардійської районної Ради народних депутатів від 20 січня 1995 року за ОСОБА_9 було узаконено сарай літ. Д та сіни літ. а', а також надано дозвіл на проведення відчуження належної ОСОБА_9 частини домоволодіння своєму внукові ОСОБА_7 3 березня 1995 року ОСОБА_13 звернувсь до КП ДМБТІ із замовленням про виготовлення копії технічного паспорта на домоволодіння АДРЕСА_2. Таким чином, після узгодження з ОСОБА_13 питання, щодо проведення необхідних замірів самовільно побудованих споруд, та надання ним відповідного дозволу, 31 березня 1995 року спеціалістом КП ДМБТІ зазначені споруди були нанесені на план, а також здійснено їх технічний опис. Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 14 березня 2005 року, ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.87). ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, від шлюбу народилася донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 (а.с.163). 19 липня 2006 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 був розірваний, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_3 (а.с.164). ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_4 (а.с.151).

Згідно ст.. 71 Цивільного кодексу України (1963р), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Відповідно до ст. 75 вищевказаного кодексу, позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. Статтею 80 зазначеного кодексу передбачено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

В своїй позовній заяві позивач зазначає та в судовому засіданні його представники вказують, що лише в 2006 році позивач дізнався про договір дарування від 07.02.1995 року, укладений між померлою ОСОБА_14 та ОСОБА_7, а тому просять поновити їм строк для звернення до суду, оскільки вважають причину пропуску поважною. Однак, ні позивач, ні його представники не вказують на докази, які б підтверджували, що він дізнався про існування спірного договору саме в 2006 році. Проте відповідачі зазначають, що позивач знав про існування договору дарування з самого початку, що підтверджується матеріалами справи, а саме: рішенням Виконавчого комітету Красногвардійської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 20.01.1995 року № 21/1, в якому зазначено «Дозволити ОСОБА_8 провести відчуження належної їй частини домоволодіння онуку ОСОБА_7» (т.1 а.с. 81), та рішенням Виконавчого комітету Красногвардійської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 14.04.1995 року № 98/2, в якому зазначено «Рекомендувати заінтересованим особам для визначення права користування будівлями звернутися до районного суду»(т.1 а.с. 86). Крім того, в тексті позовної заяви (т.1 а.с. 134) сам позивач зазначає, що ОСОБА_7 неодноразово йому погрожував виселенням з будинку.

Таким чином, судом встановлено, що позивач добре знав ще з першої половини 1995 року про спірний договір дарування, але до листопада 2006 року свідомо з позовом до суду не звертався, тому підстав для поновлення строку позовної давності немає, оскільки суд вважає, що він пропущений без поважних причин.

Крім того, як зазначив представник КП ДМБТІ, і що знайшло своє підтвердження в судовому засіданні, посилання позивача на те, що довідка-характеристика від 31.01.1995 року, що надавалася ОСОБА_9 для відчуження належної їй частини домоволодіння, а саме 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_2, нібито була видана ОСОБА_9 не на основі результатів технічної інвентаризації зазначеного об'єкта не відповідають дійсності, оскільки, в січні 1995 року ОСОБА_9 звернулась до КП ДМБТІ із замовленням, щодо отримання довідки-характеристики для відчуження належної їй частини домоволодіння, вихід спеціаліста за даним замовленням для здійснення необхідних замірів в домоволодінні АДРЕСА_2 спочатку був призначений на 03 лютого 1995 року, проте ОСОБА_9 подала заяву про виконання її замовлення по терміновому графіку. Таким чином, спеціалістом КП ДМБІ було проведено технічну інвентаризацію зазначеного об'єкту 30 січня 1995 року, що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи на вищевказане домоволодіння. За результатами проведеної інвентаризації домоволодіння №52 було встановлено, що в даному домоволодінні маються самовільно побудовані ОСОБА_9 будівлі, а саме сарай літ. Д та сіни літ. а', а також інші будівлі, які зі слів ОСОБА_9 належали ОСОБА_13, про що було складено акт від 30 січня 1995 року, в якому вказано, що після узгодження з ОСОБА_13 буде проведено обмір самовільно побудованих будівель. Рішенням виконавчого комітету Красногвардійської районної Ради народних депутатів від 20 січня 1995 року за ОСОБА_9 було узаконено сарай літ. Д та сіни літ. а', а також надано дозвіл на проведення відчуження належної ОСОБА_9 частини домоволодіння своєму внукові ОСОБА_7 3 березня 1995 року ОСОБА_13 звернувсь до КП ДМБТІ із замовленням про виготовлення копії технічного паспорта на домоволодіння АДРЕСА_2. Таким чином, після узгодження з ОСОБА_13 питання, щодо проведення необхідних замірів самовільно побудованих споруд, та надання ним відповідного дозволу, 31 березня 1995 року спеціалістом КП ДМБТІ зазначені споруди були нанесені на план, а також здійснено їх технічний опис. В квітні 1995 року ОСОБА_13 звернувся до Виконавчого комітету Красногвардійської районної Ради народних депутатів з проханням узаконити самовільно збудовані сараї JI-1, 3-1, Ж-1 та К-1, а також самовільно переобладнаний під літню кухню сарай Д-1 у домоволодінні АДРЕСА_2. Рішенням Виконавчого комітету Красногвардійської районної Ради народних депутатів від 14 квітня 1995 року самовільно збудовані сараї Л-1, 3-1, Ж-1 та К-1, а також літню кухню Д-1 було узаконено, проте, у зв'язку із наявністю між співвласниками домоволодіння суперечок, щодо користування зазначеними будівлями, пунктом 2 даного рішення заінтересованим особам було рекомендовано звернутися до суду для визнвання права користування цими будівлями. 17 серпня 2006 року співвласник домоволодіння №52, ОСОБА_12 звернувся до КП ДМБТІ для отримання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно для продажу належних йому 53/100 домоволодіння, подавши при цьому письмову заяву про те, що сараї Л-1, 3-1, Ж-1 та К-1, а також літня кухня Д-1 йому не належать. Це підтверджується самою заявою ОСОБА_12, а також актом від 25.09.2006 року, складеним спеціалістом КП ДМБТІ. Отже, спір щодо користування сараями Л-1, 3-1, Ж-1, К-1 та літньою кухнею Д-1 був вичерпаний лише у 2006 році, в наслідок чого було встановлено, що згадані будівлі належать ОСОБА_7 Таким чином, дані про наявність самовільно побудованих споруд у домоволодінні №52, а саме сараїв Л-1, 3-1, Ж-1 та К-1, а також літньої кухні Д-1, не були внесені до довідки-характеристики від 31 січня 1995р., що надавалась ОСОБА_9 з причини наявності щодо них спору між співвласниками та відсутністю фізичного доступу до цих споруд.

Враховуючи вище викладене, а також, що позивачем подано позовну заяву з пропущенням строку позовної давності, а суд не знайшов підстав для поновлення порушеного строку, то в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного і керуючись ст.. 48, 71, 75, 80, 105, 243 ЦК України (1963р), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, ст.ст. 10, 11, 60, 131, 209, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_5 ДО ОСОБА_3, ОСОБА_6 в інтересах якої діє ОСОБА_4, КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ДНІПРОПЕТРОВСЬКЕ МІЖМІСЬКЕ БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ", ТРЕТЯ ОСОБА: ТРЕТЯ ДНІПРОПЕТРВСЬКА ДЕРЖАВНА НОТАРІАЛЬНА КОНТОРА про визнання такою, що не відповідає дійсності довідку -характеристику КП "ДМБТІ" від 31.01.1995 року, визнання недійсним та таким що не відповідає вимогам закону договір дарування від 07.02.1995 року та таким що не укладався - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк апеляційної скарги. Якщо рішення було постановлено без виклику особи, які його оскаржують, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя І.Ю. Ткаченко