Справа № 22-Ц-1537 2006 р.           Головуючий у 1-й інстанції: Стеценко В.А.

Категорія: 12                               Судця-доповідач: Маслов В.О.

УХВАЛА ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

07 листопада 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області у складі:

Головуючого - Маслова В.О.

Суддів -         Сибільової Л.О.

Попруги С.В. з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.

Розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лебединського районного суду від 14 вересня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: виконком Лебединської міської ради Сумської області, Лебединське міське управління земельних ресурсів про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини приміщення магазину та переведення прав та обов'язків покупця,

ВСТАНОВИЛА:

Вказаним рішенням районного суду відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Оскаржуючи це рішення суду, ОСОБА_1. посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Зокрема зазначає, що справа розглянута за відсутності осіб, які приймають участь у справі, при відсутності належного їх повідомлення про час і місце судового засідання. Посилається на порушення судом вимог процесуального закону щодо змагальності сторін, оскільки були обмежені його права як позивача щодо подання доказів. Крім того не погоджується з висновком суду щодо належності земельної ділянки Лебединській міській раді на час укладення договору купівлі-продажу частини приміщення магазину. Ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи на новий судовий розгляд.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що договір купівлі-продажу частини приміщення магазину, укладений 24 грудня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідає вимогам чинного законодавства, право позивача порушено не було.

Розглянувши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, з'ясувавши правові позиції сторін, колегія суддів знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає відхиленню.

Судом встановлено, що 05 вересня 1997 року позивач придбав у Лебединській міській раді земельну ділянку площею 78 кв.м., розташовану в м. лебедині по АДРЕСА_1 для будівництва магазину. Після будівництва на цій ділянці магазину «Автозапчастини» позивачу належала 1/2 частина його приміщення, а відповідачу ОСОБА_2 теж 1/2 його частина.

Після розірвання шлюбу і поділу спільно нажитого майна відповідачка ОСОБА_3 отримала 1/4 частину зазначеного магазину, що підтверджується свідоцтвом про право власності на будинок, виданого Лебединською держнотконторою 16 грудня 1999 року (а.с. 44).

24 грудня 2003 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу 1/4 частини приміщення магазину (а.с. 5).

Згідно ч. 1 ст. 114 ЦК України (1963 року), який діяв на час укладення зазначеної угоди, при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі частки, що продається по ціні, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадків продажу з прилюдних торгів.

Ч. 2 зазначеної статті передбачає обов'язок продавця частки в спільній власності повідомити в письмовій формі решту учасників спільної часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснить цього права щодо будинків протягом одного місяця, а щодо іншого майна протягом десяти днів з дня одержання повідомлення, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі. Якщо кілька учасників спільної часткової власності виявили бажання придбати частку в спільній власності, право вибору покупця надається продавцю.

Таким чином висновок суду щодо правомірності вибору відповідачки ОСОБА_3 як продавця частки в спільній власності покупцем відповідача ОСОБА_2 є обгрунтованіим і відповідає нормам зазначеного закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Ч. 1 ст. 126 ЗК України передбачає посвідчення права власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою державними актами.

Враховуючи ту обставину, що позивач оформив право власності на земельну ділянку шляхом отримання Державного акту на право власності на земельну ділянку 07 грудня 2005 року, тобто пізніше часу укладення договору купівлі-продажу частини приміщення, суд обгрунтовано прийшов до висновку про відсутність порушень прав позивача.

Посилання апелянта на порушення судом принципу змагальності сторін колегією суддів не може бути прийнятим до уваги, оскільки не знайшло свого підтвердження в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним і обгрунтованим, оскільки постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу відповідачки слід відхилити.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Лебединського районного суду від 14 вересня 2006 року в даній справі залишити без зміни.

Рішення місцевого суду і ухвала апеляційного суду набрали законної сили, але можуть бути оскаржені в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.