Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 грудня 2012 р. Справа № 2а/0570/14734/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 11:30
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Хохленкова О. в.
при секретарі Леоновій І. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, третя особа ОСОБА_3, про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1,
від відповідача: Цупрік Л.С.
від третьої особи: ОСОБА_3,-
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі по тексту - позивачі) звернулися до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ворошиловського районного відділу у м.Донецьку Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, третя особа ОСОБА_3, про визнання дій щодо відмови в реєстрації місця проживання неправомірними та зобов'язання зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1
В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначили, що ОСОБА_3 є їх матір'ю та донькою відповідно та є власником 13/100 часток житлового домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 на підстави договору дарування від 02.06.2012 року.
У вересні 2012 року ОСОБА_3 відповідно до доручення, звернулася до відповідача із заявою про реєстрацію позивачів як членів її сім'ї на її частку в житловому домоволодінні за адресою АДРЕСА_1.
Листом від 02.10.2012 року позивачам було відмовлено в реєстрації за вказаною адресою з посиланням на норму ЖК України.
Посилаючись на норми Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір міста проживання в Україні», позивачі вважають дії відповідача щодо відмови в реєстрації місця проживання є неправомірними та просять зобов'язати відповідача зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1
Просять суд задовольнити позов у повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання з'явився. Позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Позивачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася. Про дату, час та місце судового розгляду справи була повідомлена належним чином. Надала суду заяву про розгляд справи в її відсутність.
Представник відповідача в судове засідання з'явився. Надав суду заперечення, в яких зазначив, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі у зв'язку із тим, що відмовляючи в реєстрації позивачів за адресою АДРЕСА_1 він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені нормативно- правовими актами з цих питань.
Третя особа - ОСОБА_3 в судове засідання з'явилася. Позов підтримала та просила його задовольнити.
Заслухавши представників сторін, дослідивши подані документи і матеріали, вивчивши письмові заперечення проти позову відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є фізичними особами та звернулися до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Ворошиловського районного відділу у м.Донецьку Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області.
Ухвалою суду від 25.12.2012 року в якості належного відповідача судом було долучено Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, яке є юридичною особою, код ЄДРПОУ 37841728.
Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області є юридичною особою, код ЄДРПОУ 37841728, уповноваженою законом на реєстрацію місця проживання та місця перебування фізичних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між сторонами склалися правовідносини, пов'язані з реєстрацією місця проживання позивачів.
Ці правовідносини регулюються нормами Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір міста проживання в Україні» № 1382 (далі Закон № 1382), нормами Житлового та Цивільного Кодексів України.
Відповідно до абзацу 7 ст.3 Закону № 1382 реєстрація місця проживання або місця перебування особи - внесення відомостей про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси одного житла особи чи адреси спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту, військової частини до визначених цим Законом документів та до реєстраційного обліку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб (далі - орган реєстрації).
Таким чином, відповідно до вимог закону, орган реєстрації повинен внести відомості про місце проживання із зазначенням адреси одного житла.
Згідно з абзацом 5 ч. 2 ст.6 Закону № 1382 для реєстрації особа або її представник подає, зокрема, документи, що підтверджують право на проживання в житлі.
Відповідно до Договору дарування 13/100 частин п'яти житлових будинків від 02.06.2012 року, третя особа ОСОБА_3 набула право власності на вказану частину житлового домоволодіння.
Згідно п.1 даного Договору, п'ять житлових будинків з двома житловими прибудовами складаються із: А-1 житловий будинок (саман) житловою площею 25,6 кв.м., загальною 52,4 кв.м.; Б-1 житловий будинок у стадії руйнування (саман); Б'-1 - житлова прибудова у стадії руйнування (саман); Б2-1 - житлова прибудова у стадії руйнування (цегла); В-1 - житловий будинок (саман), житловою площею 17,9 кв.м., загальною 35,3 кв.м.; Г-1- житловий будинок (саман) житловою площею 24,9 кв.м., загальною 52,0 кв.м.; Д-1 житловий будинок у стадії руйнування (дерево набивний каркас).
Таким чином, з п'яти будинків та двох житлових прибудов, для проживання придатні тільки житловий будинок А-1 (саман) житловою площею 25,6 кв.м., загальною 52,4 кв.м., житловий будинок В-1 (саман), житловою площею 17,9 кв.м., загальною 35,3 кв.м. та житловий будинок Г-1 (саман) житловою площею 24,9 кв.м., загальною 52,0 кв.м.
Третя особа ОСОБА_3, на підставі доручення, звернулася до відповідача із заявою про реєстрацію свого сина ОСОБА_1 та своєї матері ОСОБА_2 на належний їй частини в 13/100 домоволодіння розташованого за адресою АДРЕСА_1
Ворошиловським районним відділом у м.Донецьку Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області листом № 156 від 02.10.2012 року їй було відмовлено в реєстрації цих осіб на підставі ст..156 ЖК УССР та вказано що реєстрація можлива лише за згодою всіх співвласників житлового будинку (а.с.29).
КП БТІ в довідці № 01-3/8746 від 11.12.2012 року вказано що співвласниками житлового домоволодіння розташованого за адресою АДРЕСА_1 є: ОСОБА_5 10/100 часток домоволодіння, ОСОБА_6 10/100 часток домоволодіння, ОСОБА_7 6/100 часток домоволодіння, ОСОБА_8 11/100 часток домоволодіння, ОСОБА_9 10/100 часток домоволодіння, ОСОБА_10 8/100 часток домоволодіння та ОСОБА_3 13/100 часток домоволодіння. Право власності на 32/100 часток домоволодіння не зареєстровано (а.с.91).
Згідно ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Отже користування житлом є складовою права власності.
Відповідно до ч.1 ст.355 ЦК України, майно що є у власності двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Частиною 1 ст.356 ЦК України, визначено що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Отже, вищевказані особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_3 є співвласниками житлового приміщення і мають право на користування житловим приміщенням
Згідно ч.1 ст.358 ЦК України визначено, що право спільної власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Якщо ОСОБА_3 подала заяву та відповідні документи відповідачу про реєстрацію своїх членів сім'ї - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як користувачів житлового приміщення, то вона повинна була надати документ, що підтверджує право на проживанні в житлі цих осіб відповідно до абзацу 5 ч. 2 ст.6 Закону № 1382 та ч.1 ст.358 ЦК України.
Таким документом, в даному випадку, має бути згода інших співвласників на користування і реєстрацію в житлі інших осіб, яки не є співвласниками житла.
Ці норми Цивільного Кодексу України кореспондуються з нормами Житлового Кодексу УРСР.
Так, ч.2 ст.156 ЖК УРСР передбачено, що за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї.
Оскільки, в даному випадку, власників декілька і вони користуються даним житловим приміщенням на праві спільної часткової власності, то їх згода на вселення членів сім'ї власника є обов'язковою.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи рішення відповідача, щодо відповідності ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що вони були прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, з урахуванням усіх обставин, яки мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), та неупереджено.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивачів та відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.
Згідно із вимогами статті 94 КАС України витрати, що понесла сторона, не на користь якої ухвалено судове рішення, її не компенсуються.
Керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, третя особа ОСОБА_3, про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, відмовити повністю.
Постанова прийнята в нарадчій кімнаті та її вступну та резолютивну частину проголошено в судовому засіданні в присутності представників сторін 25 грудня 2012 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови складений 27 грудня 2012 року.
Суддя Хохленков О.В.