УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа 0618/2-47/11
Категорія 42
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Жигановської О.С.
суддів: Косигіної Л.М., Матюшенка І.В.
при секретарі судового
засідання Крижанівській М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - орган опіки і піклування Олевської міської ради Житомирської області про усунення перешкод в користуванні житловим будинком, визнання такими, що втратили право користування житловим будинком та виселення; за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права застави і звернення стягнення на заставлене майно
за апеляційною скаргою ОСОБА_4
на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 27.12.2011 року
в с т а н о в и л а :
В листопаді 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права застави і звернення стягнення на заставлене майно. В обґрунтування позову зазначив, що 18.01.2002 року уклав з ОСОБА_3 договір позики, за яким надав останньому 13000 грн. строком до 31.03.2002 року. Для забезпечення виконання вказаного договору позики відповідачі заклали йому як заставодержателю належний їм на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_1
Оскільки кошти за договором позики не повернуті, тому позивач на підставі ст.181 ЦК (в редакції закону від 1963 року) та ст.ст.16,20 Закону України «Про заставу» просив:
- поновити строк звернення до суду з даним позовом;
- визнати за ним право звернення на заставлене за договором
застави від 25.01.2002 року нерухоме майно: будинок АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 від імені заставодавців - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та ним /позивачем/ як заставодержателем в межах суми 13000 грн., через невиконання зобов'язань ОСОБА_3 за договором позики від 18.01.2002 року;
- звернути стягнення на належний заставодавцям ОСОБА_2
та ОСОБА_3 предмет застави, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 шляхом передачі у його власність.
Ухвалою Олевського районного суду житомирської області від 10.01.2011 року вищеназвана позовна заява об'єднана в одне провадження із позовною заявою ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - орган опіки і піклування Олевської міської ради Житомирської області про усунення перешкод в користуванні житловим будинком, визнання такими, що втратили право користування житловим будинком та виселення (а.с.32 т.1). Позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 зазначили, що відповідачі без законних підстав проживають у спірному будинку, добровільно виселитись не бажають, чим створюють їм перешкоди у користуванні їх власністю. Тому просили:
- визнати ОСОБА_5, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1;
- усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_5, ОСОБА_4 із названого житлового будинку без надання іншого жилого приміщення (а.с.38-39 т.1).
Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 27.12.2011 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено. ОСОБА_5, ОСОБА_4 визнано такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 Усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_2, ОСОБА_3 житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_5, ОСОБА_4 із названого житлового будинку без надання іншого житлового приміщення. В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права застави і звернення стягнення на заставлене майно відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Апелянт зазначає, що вона та її дочка є добросовісними набувачами спірного житла, яке зареєстроване за ними в органах БТІ, є чинним судове рішення за 2003 рік про виселення ОСОБА_3 з даного будинку. Крім того, в рішенні апеляційного суду від 04.02.2010 року не зазначено на якій правовій підставі визнано недійсним договір дарування житлового будинку, за яким ОСОБА_5 набула на нього право власності.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що згідно договору від 18.01.2002 року ОСОБА_6 надав ОСОБА_3 грошову позику в сумі 13000 грн. строком до 31 березня 2002 року. Для забезпечення виконання вказаного договору позики заставодавці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заклали заставодержателю ОСОБА_6 належний їм на праві спільної власності житловий будинок в цілому з усіма надвірними будівлями, що знаходиться по першому АДРЕСА_1 Пунктом 9 названого договору застави було передбачено, що у випадку невиконання заставодавцем зобов'язання, заставодержатель набуває право власності на заставлений будинок (а.с.6-7 т.1).
На підставі рішення виконкому Олевської селищної ради від 24.04.2002 року за №37 на ім'я ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок за №166 від 26.04.2002 року.
А 30.04.2004 року ОСОБА_6 подарував будинок АДРЕСА_1 неповнолітній ОСОБА_5, в інтересах якої за даним договором діяв ОСОБА_8.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 04.02.2010 року визнано недійсним пункт 9 договору застави від 25.01.2002 року в частині щодо набуття заставодержателем права власності на заставлений будинок. Також визнано незаконним рішення виконкому Олевської селищної ради Житомирської області №37 від 24.04.2002 року про оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та визнано недійсним свідоцтво про право власності на даний житловий будинок, видане на ім'я ОСОБА_6 Визнано недійсним договір дарування будинку, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_5 (а.с.8-10 т.1).
Таким чином, право власності на спірний житловий будинок знову перейшло до ОСОБА_2, ОСОБА_3 (а.с.45 т.1).
ОСОБА_4 з неповнолітньою ОСОБА_5 залишились проживати в будинку і, незважаючи на вимоги власників (а.с.50-53 т.1), в добровільному порядку не бажають звільнити зазначене житлове приміщення, чинять позивачам перешкоди в користуванні та розпорядженні їх житлом.
Відповідно до ст.41 Конституції України право власності є непорушним. Власники мають право вимагати усунення перешкод в здійсненні ними права користування і розпорядження своїм майном (ст.391 ЦК України), в тому числі шляхом виселення в судовому порядку осіб, які без достатніх правових підстав проживають в належній їм квартирі, будинку. Враховуючи наведене, суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 в названій частині. При цьому суд припустився помилки, визнавши відповідачів такими, що втратили право користування спірним житлом. Так, відповідно до вимог чинного законодавства особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням, у разі її відсутності у житловому приміщенні без поважних причин понад шість місяців (ст.71 ЖК) та у зв'язку з вибуттям на постійне проживання в інший населений пункт або в інше житлове приміщення в тому ж населеному пункті ст.107 ЖК), а також за ч.2 ст.405 ЦК України. Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають в спірному будинку з 2004 року, тому відсутні правові підстави для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Враховуючи наведене, рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позову щодо визнання ОСОБА_4, ОСОБА_5, такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Доводи апелянта, викладені в скарзі, не можна визнати обґрунтованими. ОСОБА_5 не може вважатися добросовісним набувачем, у якого не можна витребувати майно, оскільки в свій час вона набула право власності на спірне майно за безоплатним договором /ч.3 ст.388 ЦК/. Крім того, судове рішення, яким визнано недійсним договір дарування будинку, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_5, є чинним(а.с.108-110 т.1). А наявність невиконаного рішення суду про виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з будинку не має правового значення при вирішенні даного спору. Право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що підтверджується довідкою КП „Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 22.03.2012 р. за №855.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 не оскаржується, а тому не є предметом апеляційного перегляду.
Керуючись ст.ст.209, 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 27.12.2011 року скасувати в частині визнання ОСОБА_4, ОСОБА_5, такими, що втратили право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні даних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: