УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа 0621/2-505/11
Категорія 21
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Жигановської О.С.
суддів: Косигіної Л.М., Матюшенка І.В.
при секретарі судового
засідання ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа -ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний Банк" про визнання недійсним договору дарування та відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 31.07.2012 року,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування нежитлової будівлі, вказуючи на те, що 12 жовтня 2007 року його колишня дружина - ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 нежитлову будівлю „ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 540,7 кв.м., житловою площею 365,3 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Даний об'єкт є спільною сумісною власністю подружжя. У пункті 7 оспорюваного договору зазначено, що дарувальник гарантує, що готель відчужується за згодою чоловіка. Проте, він не міг надавати таку згоду, оскільки на момент вчинення договору хоча і був дієздатним, проте не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними внаслідок неадекватного психічного стану, викликаного зловживанням алкогольними напоями.
Посилаючись на ч.1 ст.225 ЦК України, просив визнати договір дарування недійсним та стягнути з відповідачів 4000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 31.07.2012 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове - про задоволення позову .
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, суд вважає, що скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
________________________________________________________________________________Справа №22ц/0690/3203/2012 Головуючий в 1 інстанції Кравчук В.П.
Категорія 21 Доповідач Жигановська О.С.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд 1-ї інстанції виходив з того, що висновок судово-психіатричної експертизи не містить висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_2 в момент укладення договору дарування від 12.10.2007 року розуміти значення своїх дій та керувати ними. Даний висновок є лише одним із доказів у справі, не підтверджений іншими доказами про зовнішні обставини та поведінку позивача, а тому суд оцінює його критично.
Однак, погодитися з такими висновками суду не можна, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 12 жовтня 2007 року між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування нежитлової будівлі „ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 540,7 кв.м., житловою - 365,3 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 (а.с.8).
Дане нерухоме майно придбано ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у період шлюбу, тобто є їх спільною сумісною власністю. Вказані обставини ніким не заперечуються.
У пункті 7 названого договору вказано, що дарувальник гарантує, що згадана нежитлова будівля, яка є спільною власністю, відчужується за згодою чоловіка ( а.с.8 зворот).
Згідно ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Як роз'яснено у п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
Відповідно до висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи №166-2012 від 21.02.2012 року наявні у позивача психічні розлади мали місце і в період часу, до якого відносяться події укладання договору дарування 12.10.2007 року та істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Тобто, психічні розлади, обумовлені змішаним органічним ураженням головного мозку, з легким інтелектуально-мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю та змінами особи за органічним типом обмежували здатність ОСОБА_2 на той час в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, через що потребує у визнанні його судом обмежено дієздатним станом на 12.10.2007 року (а.с.75-78). Даний висновок ніким не спростований.
Крім того, згідно довідки Романівської ЦРЛ (а.с.45) позивач з 2003 р. по 2008 р. перебував на „Д" обліку з діагнозом психічно-поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю. Синдром залежності. В 2011 році знятий з „Д" обліку в зв'язку зі стійкою ремісією.
Отже, встановлено, що позивач на час укладення оспорюваного договору виявляв ознаки стійкого психічного розладу і в повній мірі не міг усвідомлювати значення своїх дій, як-то надання згоди на відчуження власного майна, і керувати ними.
Та обставина, що спірне майно в подальшому було передано банку в іпотеку новим власником, не має правового значення для вирішення даного спору.
Враховуючи наведене, рішення суду підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового - про задоволення позову щодо визнання недійсним договору дарування нежитлової будівлі.
Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд 1-ї інстанції правильно відмовив у їх задоволенні. Так, в судовому засіданні позивачем не доведено, що відповідачі були обізнані про його стан у момент вчинення правочину, а тому відсутні правові підстави для відшкодування моральної шкоди за ч.3 ст.225 ЦК України.
Керуючись ст.ст.209, 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 31.07.2012 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування, ухваливши в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Визнати недійсним договір дарування нежитлової будівлі „ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 540,7 кв.м., житловою площею 365,3 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, укладений 12.10.2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3.
Стягнути на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 по 41 грн. 98 коп. з кожної, понесених судових витрат.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: