УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа 0614/1017/2012

Категорія 46

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Галацевич О.М.

суддів Матюшенка І.В.,Борисюка Р.М.

з участю секретаря судового засідання Ямкової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2012 року, -

встановила:

У березні 2012 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2, в якому просила визначити місце проживання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з нею та передати його їй на виховання.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що при розірванні шлюбу між нею та відповідачем, сина залишено на проживання з батьком, оскільки останній залякував її, погрожував фізичною розправою щодо неї та сина, обіцяв безперешкодне спілкування з дитиною. Проте, обіцяного не дотримався, перешкоджає їй у спілкуванні з сином, за дитиною належним чином не доглядає. На її прохання передати сина їй, відповідач відмовив. Натомість, вона має всі необхідні умови для виховання та утримання дитини, бажає віддавати їй свою материнську любов та ласку, вважає, що дитині буде краще та затишніше з нею.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2012 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю.

Скаргу обґрунтовує тим, що судом при ухваленні даного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, не надано належної оцінки всім наявним доказам по справі, порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Зокрема, вказав, що позивачка не цікавилась та не цікавиться життям сина, створила іншу сім'ю, при розірванні шлюбу добровільно залишила сина на його вихованні, відповідне судове рішення не оскаржувала. Позивачка неодноразово з'являлася у пізній час на підпитку до сина, у зв'язку з чим він звернувся до органу опіки і піклування, рішенням якого їй були встановлені дні та години для спілкування з дитиною. Вважає, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з метою уникнути обов'язку утримання сина, оскільки на час пред'явлення нею позову, у провадженні суду перебувала справа за його позовом про стягнення з неї аліментів. Він належним чином виконує батьківські обов'язки щодо виховання та утримання сина, піклується про нього, має всі умови для розвитку дитини: власне житло з окремою кімнатою для дитини, гарний заробіток, і вважає, що матір не зможе забезпечити належні умови для виховання та утримання їх сина. Крім того, просив врахувати, що суддя при вирішенні спору був побічно заінтересований у розгляді справи, безпідставно відмовив у задоволенні заяви про відвід.

Заслухавши доводи осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, мають спільну дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 89). Рішенням суду від 23.12.2011 року шлюб між сторонами розірвано, сина за заявою позивачки залишено на виховання батькові. Після цього між сторонами виник спір про визначення місця проживання дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції врахував рівні можливості батьків щодо утримання та виховання сина, вік дитини, з'ясував думку дитини щодо її прихильності до кожного з батьків та обґрунтовано виходив із інтересів дитини, необхідності материнської турботи та уваги для забезпечення її повноцінного виховання і розвитку.

Так, із матеріалів справи вбачається, що обидві сторони мають належні умови для утримання та виховання сина, що підтверджується довідками з місця роботи, актами обстеження житлово-побутових умов проживання батьків дитини (а.с. 10,11,26,24,85,86). Наявність у відповідача кращих соціально-побутових умов, на які він посилався в судовому засіданні та апеляційній скарзі, не можуть бути вирішальною умовою при визначенні місця проживання малолітньої дитини.

Суд першої інстанції правомірно, у відповідності до ч. 5 ст. 19 СК України, не погодився з висновком органу опіки і піклування (а.с.81), зазначивши, що він є недостатньо обґрунтованим. Такі доводи суду підтверджуються матеріалами справи, з яких вбачається, що висновок носить однобічний характер. При прийнятті такого рішення органом опіки і піклування досліджувались тільки умови проживання батька, характеризуючі дані на матір, зібрані лише зі слів сусідів. Крім того, висновок органу опіки і піклування носить рекомендаційний характер, є одним із доказів у справі, який оцінюється судом в сукупності з іншими, а тому не має для суду наперед встановленого значення.

Посилання апелянта на те, що позивачка веде аморальний спосіб життя та не приймає участі у вихованні та утриманні сина не підтверджені належними доказами. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, дані про притягнення останньої до адміністративної відповідальності за неналежне виконання обов'язків щодо виховання дитини у справі відсутні. Не приймає до уваги колегія суддів доводи про те, що поданням позову про визначення місця проживання дитини, ОСОБА_1 намагалася усунутись від обов'язку по утриманню дитини, оскільки такий позов та позов ОСОБА_2 про стягнення з неї аліментів надійшли до суду в один день, що не заперечувалось сторонами.

Враховуючи, що при ухваленні рішення суду про розірвання шлюбу між сторонами, питання про місце проживання дитини в порядку ст. 161 СК України вирішено не було, обраний позивачкою спосіб захисту свого права є правильним, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Відтак, суд не встановив обставин, передбачених ч. 2 ст. 161 СК України, за наявності яких не міг би передати дитину для проживання з матір'ю та правильно застосував положення ч. 1 ст. 161 СК України при вирішенні спору між матір'ю і батьком щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.

Висновки суду підтверджені належними, дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав оцінку відповідно до положень ЦПК України, відповідають нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а також узгоджуються з Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року.

Так, у принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Апелянт, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, не навів суду будь-яких виняткових обставин, за яких дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю.

Таким чином, рішення суду в частині залишення дитини на проживання з матір'ю постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування та ухвалення нового рішення в цій частині колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суддя при ухваленні рішення був побічно заінтересований в розгляді справи, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин апелянтом не надано.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в частині скасування судового рішення про передачу дитини на виховання матері, з наступних підстав.

Так, відповідно до ст.ст. 141, 157 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, той із батьків хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Ухваливши рішення про передачу дитини на виховання матері, суд першої інстанції порушив право відповідача та позбавив його обов'язку щодо участі у вихованні дитини.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2012 року в частині передачі ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 на виховання його матері ОСОБА_1 скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж часу може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: