Справа № 0916/2683/2012
Категорія 20
Головуючий у 1 інстанції Лущак Н.І.
Суддя-доповідач Васильковський В.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого: Васильковського В.М.
суддів: Проскурніцького П.І., Соколовського В.М.
секретаря: Бобика Ю.І.
з участю відповідачки ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тлумацького районного суду від 27 серпня 2012 року, -
в с т а н о в и л а:
в березні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 10.10.2008 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_2, в якому народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 Без його відома відповідачка переїхала на постійне місце проживання до матері в с. Остриня Тлумацького району, залишивши дочку проживати з ним, а з сином бачитися забороняє. Умови проживання ОСОБА_2 незадовільні, належного догляду за дитиною вона не здійснює, допомогу на дітей використовує на власні потреби. Переїхати на постійне місце проживання до нього відповідачка відмовляється. Просив шлюб між ними розірвати, визначити місце проживання малолітніх дітей за його місцем проживання.
Рішенням Тлумацького районного суду від 27 серпня 2012 року позов задоволено. Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зареєстрований 10.10.2008 року у Остринській сільській раді Тлумацького району, актовий запис № 6 розірвано. Місцем проживання малолітніх дітей: дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 визначено місце проживання їх батька ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1
________________________________________________________________________________
Справа № 2/0916/218/2012 Головуючий у І інстанції - Лущак Н.І.
Провадження № 22ц/0990/1998/2012 Суддя-доповідач - Васильковський В.М.
Категорія 20
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилається на порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що після народження першої дитини, отримавши соціальну допомогу на дочку, позивач більшу частину грошей віддав своїй матері, а решту витрачав на спиртні напої. Суд не врахував той факт, що позивач знаходиться на обліку в наркологічному кабінеті Галицької ЦРЛ, а також на психіатричному обліку. За час її лікування разом з дитиною в Галицькій ЦРЛ позивач їх не провідував, гроші на харчування та лікування не давав, був завжди в нетверезому стані. Після народження сина, отримання соціальної допомоги в розмірі 15 000 грн. позивач оформив на своє ім'я і витратив на власні потреби, грошей на створення належних умов для проживання дитини не давав, тому зимою 2012 року вона змушена була переїхати у кризовий центр смт. Верховина. При залишенні дітей проживати з батьком, судом не враховано, що позивач зловживає алкогольними напоями, на утриманні його батьків є ще неповнолітня сестра позивача, його мати працює в обласному центрі, і здійснювати належний догляд за дітьми немає кому, в той час як у неї умови проживання кращі. Суд не врахував вимоги Декларації прав дитини про те, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 є дитиною грудного віку. Суд при визначенні його місця проживання не допитав спеціалістів: лікарів, психологів, педагогів щодо захисту інтересів малолітніх дітей. Тому просить оскаржуване рішення в частині визначення місця проживання дітей скасувати або змінити. Місцем проживання малолітніх дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, визначити за її місцем проживання в АДРЕСА_2
В засіданні апеляційного суду відповідачка апеляційну скаргу підтримала. Позивач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, не з'явився, що згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи. Представник служби у справах дітей подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.10.2008 року. В шлюбі у них народилося двоє дітей - дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 Після народження сина відповідачка захворіла і разом з дитиною перебувала на лікуванні в Галицькій ЦРЛ. Пізніше переїхала на постійне місце проживання до матері в с. Остриня Тлумацького району. Дочка ОСОБА_4 залишилась проживати з позивачем.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач належно виконує свої батьківські обов'язки по вихованню малолітньої дочки ОСОБА_4, матеріально-побутові умови проживання добрі, позивач працює на роботі в ДП «Виробниче об'єднання «Карпати», крім того утримувати та виховувати дочку позивачу допомагають його батьки. ОСОБА_2 не працює, самостійного доходу немає, проживає з малолітнім сином у будинку своєї матері. Матеріально-побутові умови незадовільні, будинок не газифікований. Відповідачка здійснює неналежний догляд за малолітнім сином, що створює загрозу життю та здоров'ю дитини, не цікавиться життям дочки ОСОБА_4. Тому розриваючи шлюб між сторонами, суд визначив місце проживання малолітніх дітей з батьком ОСОБА_3
Однак, з таким висновком суду погодитись не можна.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на запитання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає не в повному обсязі.
Відповідно до п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" у випадку, коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного з подружжя, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір щодо місця проживання малолітніх дітей, положень глави 13 СК України, яка регулює ці правовідносини, не дотримався.
Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Згідно зі ст. 157, 160 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, а місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Вирішуючи спір в частині визначення місця проживання дітей, суд першої інстанції не дав належної оцінки положенням ст. ст. 141, 157, 160, 161 СК України, залишив поза увагою принцип 6 Декларації прав дитини та не врахував, що виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо дітей, суд ухвалює рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Позивач у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України зобов'язаний був довести вказані обставини, а суд згідно ст. 212 ЦПК України дати оцінку всім доказам та навести у рішенні мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Однак задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені вимоги закону та принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, в якій вказано, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Суд на порушення вимог статей 212-215 ЦПК України пояснень відповідачки належним чином не перевірив, у достатньому обсязі не визначився з наявністю чи відсутністю обставин, на які вона посилалася, не вмотивував свого висновку про неможливість забезпечення ОСОБА_2 виховання дітей, не дав оцінки обставинам справи та поясненням сторін у їх сукупності, без достатніх підстав визначив місце проживання малолітніх дітей з батьком.
Як вбачається з матеріалів справи, на час ухвалення рішення суду дітям сторін: дочці ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, виповнилося 3 роки, а сину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідно 1 рік 7 місяців.
У рішенні суду першої інстанції не наведено виключних обставин за змістом принципу 6 Декларації прав дитини, яким встановлено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Із висновку органу опіки та піклування Тлумацької районної державної адміністрації, актів обстеження матеріально-побутових умов сторін, інших матеріалів справи, також не вбачається виключних обставин для розлучення малолітніх дітей з матір'ю ОСОБА_2
Позивач не довів неможливість забезпечення відповідачкою виховання малолітнього сина. При цьому суд, порушивши положення ч. 1 ст. 161 СК, не врахував особистої прихильності дитини до матері та не взяв до уваги віку дитини, не дотримавшись принципу 6 Декларації прав дитини, не встановив та не зазначив у рішенні передбачених ч. 2 ст. 161 СК чи будь-яких інших виняткових обставин, які б зумовили необхідність розлучення малолітньої дитини з її матір'ю.
З матеріалів справи не вбачається достатніх підстав для висновку про те, що батько може створити кращі матеріальні умови та кращі умови для виховання й розвитку малолітніх дітей, а мати повинна бути розлучена з дитиною грудного віку. При цьому колегія суддів враховує, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
За таких обставин, ухвалене судове рішення в частині визначення місця проживання малолітніх дітей не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в цій частині.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
в и р і ш и л а:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Тлумацького районного суду від 27 серпня 2012 року в частині визначення місця проживання малолітніх дітей скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині визначення місця проживання малолітніх дітей: дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем проживання їх батька ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 відмовити.
В решті рішення Тлумацького районного суду від 27 серпня 2012 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на рішення може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Васильковський В.М.
Судді: Проскурніцький П.І.
Соколовський В.М.