Справа №2-1233/10 Головуючий у суді у 1 інстанції - Подопригора Л.І.

Номер провадження 22-а/1890/26260/12 Суддя-доповідач - Собина

Категорія - 99

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2012 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ адміністративного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Собина О. І.,

суддів - Попруги С. В., Литовченко Н. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині Сумської області

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 26 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині Сумської області

про зобов'язання нарахування та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 26 липня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині Сумської області (далі - Управління) здійснити перерахунок пенсії позивача з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 01 січня 2009 року по травень 2010 року включно з урахуванням здійснених виплат.

Стягнуто з Управління на користь позивача судові витрати: зі сплати судового збору в розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в розмірі 120 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Управління, посилаючись на необґрунтованість прийнятого рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводить, що поклавши на відповідача обов'язок виплати підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV, суд не прийняв до уваги положення ст.7 зазначеного Закону про те, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - частковій зміні.

Судом першої інстанції вірно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач має статус дитини війни.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% від мінімальної пенсії за віком.

У 2009 та 2010 роках дія норми ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не зупинялась.

Враховуючи пріоритетність Законів над підзаконним актами, відповідач у 2009 та 2010 роках мав проводити нарахування підвищення до пенсії позивачу у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни судом обґрунтовано до уваги не взято, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається.

Що стосується розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення до пенсії, то суд обґрунтовано визнав, що розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.

За таких обставин, правильними є висновок суду першої інстанції про те, що позивач має право на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01 січня 2009 року по травень 2010 року включно.

Колегія суддів не може погодитися з доводами Управління щодо пропуску позивачем строку звернення до суду відповідно до ст.99 КАС України, оскільки позов було вирішено в порядку цивільного судочинства, а цивільним законодавством передбачена загальна позовна давність тривалістю у три роки. В зв'язку з цим позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності.

Поряд з цим, вирішуючи питання розподілу судових витрат суд безпідставно вважав цей спір майновим та помилково стягнув з Управління у дохід держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн., а не у передбаченому Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1258 (у редакції на час ухвалення рішення) розмірі для вимог немайнового характеру - 37 грн.

За таких обставин з відповідача на користь позивача потрібно стягнути 37 грн. на відшкодування вказаних судових витрат.

Крім того, суд не врахував, що відповідно до п.п. «д» п.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», вимоги немайнового характеру позивачеві потрібно було оплачувати у розмірі 8,50 грн. Оскільки відповідач звільнений від оплати цих судових витрат, то в силу ст.88 ЦПК України їх слід компенсувати позивачеві за рахунок держави.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відшкодування судових витрат підлягає зміні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.195, 197, п.2 ч.1 ст.198, ст.ст.201, 205, 207 КАС України, Законом України "Про внесення змін до розділу ХІІ "Прикінцеві положення "Закону України "Про судоустрій та статус суддів" щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами", колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині Сумської області задовольнити частково.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 26 липня 2010 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині Сумської області на користь ОСОБА_2 37 грн. на відшкодування судових витрат, понесених у суді першої інстанції.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 8 грн. 50 коп. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий -

Судді -