АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД   ЧЕРКАСЬКОЇ   ОБЛАСТІ

Справа №22ц-1963-2006р.                                                         Головуючий по 1 інстанції

Категорія поновлення на роботі                                                                   - Льон О.М.

Доповідач в апеляційній інстанції   - Адаменко Л.В.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"З" листопада 2006 р. Судова палата в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого                           Кісіля М.О.

суддів                                      Адаменко Л.В., Захарова А.Ф.

при секретарі                          Бурдуковій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу генерального директора Шевченківського національного заповідника на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 6 вересня 2006р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського національного заповідника про поновлення на роботі стягнення зарплати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди вивчивши матеріали справи, заслухавши учасників процесу,-

встановила:

ОСОБА_1 на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 працювала з 2 серпня 2004 року на підставі наказу НОМЕР_1.

Відповідно до наказу НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 була звільнена з роботи в зв'язку із скороченням штату за п.1 ст.40 КЗпП України.

22 травня 2006 року позивачка звернулась до суду з позовом до Шевченківського національного заповідника про поновлення її на роботі на посаду ІНФОРМАЦІЯ_1 з 4 травня 2006 року, виплату зарплати за час вимушеного прогулу в сумі 7465 грн. та відшкодування моральної шкоди, пов'язаної із нервовим потрясінням, тривалим душевним хвилюванням та погіршенням її стану здоров'я, викликаних незаконним звільненням її з роботи, яку вона оцінює в 5000 грн.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що при звільненні її з роботи адміністрацією заповідника були допущені грубі порушення вимог трудового законодавства, що вона була звільнена з посади, яка фактично не скорочувалась, без згоди профспілкового комітету, що в разі скорочення штату вона мала переважне право на залишення на роботі, як працівник з більш високою кваліфікацією; продуктивністю праці, як особа в складі сім'ї якої немає інших працівників із самостійним заробітком та як особа, яка навчається у вищому учбовому закладі без відриву від виробництва.

Рішенням Канівського міськрайонного суду від 6 вересня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволений частково.

Ухвалено визнати неправомірним звільнення позивачки з посади ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із скороченням штату, поновити її на вказану посаду із 4 травня 2006 року, стягнути із Шевченківського національного заповідника на користь ОСОБА_1 зарплату за час вимушеного прогулу в сумі 7456 грн., моральну шкоду в сумі 1000 грн. та судові витрати за надання правової допомоги в сумі 200 грн.

Рішення суду першої інстанції допущене до негайного виконання в частині поновлення на роботі.

Генеральним директором Шевченківського національного заповідника на вказане рішення подана апеляційна скарга в якій він просить ухвалене по справі рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга генерального директора Шевченківського національного заповідника підлягає відхиленню як необгрунтована на доказах та вимогах закону.

З'ясувавши в достатньо повному обсязі обставини звільнення з роботи ОСОБА_1 за ініціативою адміністрації, перевіривши доводи та заперечення сторін, проаналізувавши зібрані докази по справі в їх сукупності та давши їм належну оцінку, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про необхідність поновлення позивачки на роботі в зв'язку з допущеними грубими порушеннями трудового законодавства, зазначеними в судовому рішенні, при звільненні працівника з роботи.

Як вбачається із матеріалів справи на час звільнення ОСОБА_1 з роботи з 4 травня 2006 року адміністрація Шевченківського національного заповідника мала штатний розпис на 2006 рік, затверджений 2 березня 2006 року першим заступником Міністра культури і мистецтв України, розділ П якого /штатного розпису/ передбачав посаду ІНФОРМАЦІЯ_1, яку займала позивачка до звільнення. Вказаний штатний розпис затверджений відповідно до вимог закону, і зокрема до змін, що вносяться до Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання . кошторисів бюджетних установ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 року №154 пунктом 28 якого передбачено , що штатний розпис . установ затверджується відповідним міністерством.

До звільнення ОСОБА_1 з роботи штатний розпис заповідника ніким не змінювався, а тому доводи апелянта про скорочення посади ІНФОРМАЦІЯ_1 у заповіднику безпідставні.

Не обгрунтовані на законі і вимоги апелянта про те, що законом не передбачено відшкодування моральної шкоди працівнику при звільненні з роботи так, як відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Пленум Верховного Суду України в п.13 постанови від 31 березня 1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) зазначив, що відповідно до ст.237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення тощо), яке призвело до вищезазначених наслідків обов'язок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Судом апеляційної інстанції не можуть бути прийнятими до уваги доводи апелянта про неправильність визначення розміру виплати за вимушений прогул так, як він визначений на підставі довідки про середню заробітну плату, виданої відповідачем та підтверджується виданою апелянтом довідкою НОМЕР_3 16 червня 2006 року Канівському міському центру зайнятості.

Порушень або неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено.

За таких обставин підстав для скасування судового рішення немає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу генерального директора Шевченківського національного заповідника відхилити.

Рішення Канівського міськрайонного суду від 6 вересня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.