ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2012 р. Справа № 2а/0470/14402/12

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛозицької І.О.

при секретаріВасиленко К.Е.

за участю:

представників позивача Литвиненка С.І., Водопян Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аульська хлорперелівна станція»до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000252340 від 20.11.2012 року та № 0000242340 від 20.11.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

30 листопада 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аульська хлорперелівна станція»звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому просить визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0000252340 від 20.11.2012 року та №0000242340 від 20.11.2012 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, зазначено, що на підставі Акту перевірки № 231/222/33075701 від 02 листопада 2012 року «Про результати позапланової документальної виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Аульська хлорперелівна станція» (код ЄДРПОУ 33075701) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 30.06.2012 р. Верхньодніпровською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби винесено податкові повідомлення-рішення № 0000252340 від 20.11.2012 року та № 0000242340 від 20.11.2012 року.

На підтвердження власної правової позиції, позивачем зазначено, що під час проведення перевірки відповідачем порушено вимоги Податкового кодексу України. Крім того, відповідачем порушено законодавчо - встановлений порядок оформлення результатів перевірки. Також висновки, викладені в Акті перевірки, не відповідають дійсним обставинам та протирічать нормам чинного законодавства, чим порушують права та законні інтереси позивача, що в свою чергу, стало причиною безпідставного винесення повідомлень-рішень відносно позивача.

Представники позивача в судовому засіданні, позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, заперечень проти позову не надав, про дату час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

В матеріалах справи в Т. 2 а.с. 7 міститься доказ отримання відповідачем копії позовної заяви з додатками, а саме, 29.11.2012 року.

Відповідачем, було надано клопотання про перенесення розгляду справи, проте клопотання надійшло до суду о 15:30 год., тобто, після судового засідання та розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи, штемпелем вхідної кореспонденції.

Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття , розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши пояснення представників позивача, які наполягали на розгляді справи у встановлений законом строк, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аульська хлорперелівна станція»зареєстроване Криничанською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області та перебуває на обліку у Верхньодніпровській об'єднаній державній податковій інспекції з 04 листопада 2005 року.

Співробітниками Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції проведено позапланову документальну виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 30.06.2012 р.

Перевірку проведено згідно з наказом Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби від 01.10.2012 року № 516, направлення від 01.10.2012 року № 122 та від 15.10.2012 року № 133, № 134. Наказ виданий Верхньодніпровською ОДПІ головному державному податковому ревізор-інспектору відділу перевірок якості податкового контролю ДПС у Дніпропетровській області, раднику 11 рангу Пилипенко Олені Анатоліївні, головному державному податковому ревізор-інспектору відділу перевірок платників податків управління податкового контролю, інспектору податкової служби 1 рангу Довгій Світлані Отарівні, головному державному податковому ревізор-інспектору відділу податкового контролю юридичних осіб управління оподаткування фізичних осіб Головей Світлані Володимирівні, раднику податкової служби 3 рангу, та головному державному податковому ревізор-інспеткору Неділько Наталії Станіславівні інспектору податкової служби 11 рангу, згідно із пунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 п.п. 7.5.2 п.7.5 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року, в рамках службового розслідування відносно посадових осіб Верхньодніпровської ОДПІ.

Перевірку проведено в період з 01.10.2012 р. по 26.10.2012 р.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 231/222/33075701 від 02 листопада 2012 року «Про результати позапланової документальної виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Аульська хлорперелівна станція» (код ЄДРПОУ 33075701) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.06.2012 року Верхньодніпровською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби, винесено податкові повідомлення-рішення № 0000252340 від 20.11.2012 року та № 0000242340 від 20.11.2012 року», відповідно до змісту акта, відповідач дійшов наступних висновків:

- порушення п.185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, в результаті чого, занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 22425, 00 грн.;

- порушення п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України , в результаті чого, занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 77 9817 грн.;

- порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, пп. 135.4.1, п. 135.4 ст. 135, п. 138.8 ст. 138, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, пп.138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 ст. 139 пп. 4.1.6 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, в результаті чого, занижено валові доходи та завищено валові витрати по податку на прибуток на загальну суму 933 397 грн.

Не погодившись з результатами перевірки, позивачем 08.11.2012 року було подано відповідні заперечення за результатами розгляду яких, листом від 15.11.2012 року за № 5290/10/222, податковим органом порушень щодо проведення перевірки та відображення її результатів у акті, не виявлено.

Так, 20 листопада 2012 року, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення за № 0000242340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму двадцять три мільйони дев'ятсот тридцять п'ять тисяч сто двадцять грн. 25 коп. та податкове повідомлення-рішення № 0000252340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму дев'ять мільйонів сімсот шістдесят п'ять тисяч шістсот вісімдесят шість гривень двадцять п'ять копійок.

В порядку ст. 56 Податкового кодексу України, позивач звертається з позовом щодо скасування оскаржуваних повідомлень-рішень.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Аульська хлорперелівна станція»отримувало послуги з поставки рідкого азоту на підставі відповідних укладених договорів, оригінали яких, оглянуті в судовому засіданні.

Відповідно до положень ч. 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому, до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин, тобто, Закон України «Про податок на додану вартість»(чинний в редакції станом на 2010 р.) та норми Податкового кодексу України, враховуючи період проведення перевірки.

За приписами п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік, є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку, визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машино - зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо, це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого, складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на 2010р.) визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного на момент виникнення правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду, у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі, при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі, інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування, згідно зі статтею 3 цього Закону, або звільняються від оподаткування, згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування, такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного до 01.01.2011р.), якщо платник податку придбав (виготовив) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктами 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках (оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) та повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої, як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої, як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна, є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі, коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань (абзаци 1, 3, 4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються, як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

Аналогічні норми визначені, також, і Податковим кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Вказуючи в Акті перевірки на факт нікчемності правочинів з поставки продукції за контрактами стороною яких виступає позивач, податковим органом не надано належної оцінки обставинам фактичного надходження товару.

До матеріалів справи залучено належним чином засвідчені копії первинної бухгалтерської документації з придбання позивачем продукції -хлору рідкого в перевіряємий період, а саме, договора, додаткові угоди, податкові накладні, платіжні доручення проведені банком на оплату рідкого хлору, що підтверджується матеріалами справи (Т. 1 а.с. 221-250; Т. 2 а.с. 1-250; Т. 3 а.с. 1-236).

Згідно статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі, на його контрагентів.

Судом досліджено документи бухгалтерської звітності, якими підтверджується відображення господарських операцій. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. N 996-XIV, на даних бухгалтерського обліку складається фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Господарська операція являється основою для податкового обліку.

Відповідно до п. 1.6. Наказу ДПА України №143 від 29.03.2003р. «Про порядок заповнення декларації з податку на прибуток», дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Згідно п. 2.7. Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також, на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Продукція отримана від постачальника оприбуткована у позивача згідно видаткових накладних.

Витрати по придбанню продукції від постачальника, вказаного в акті перевірки, оформлено первинними документами згідно вимог діючого законодавства та включено до складу валових витрат згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»правомірно, оскільки, в подальшому цей рідкий хлор було реалізовано (відображено валовий дохід), тобто, в повній мірі використано в господарській діяльності позивача.

Підтверджуючими документами придбання продукції від зазначеного контрагента, являються договори поставки, видаткові накладні, та платіжні доручення на переказ грошових коштів за отриману продукцію.

Факт реальності здійснення господарських операцій підтверджується копіями платіжних доручень про здійснення сплати за отриманий товар, видаткових та податкових накладних, актів здачі приймання, рахунків-фактури, товаро - транспортними накладними, складськими квитанціями, які наявні в матеріалах справи.

Станом на момент проведення господарських операцій позивачем з контрагентом, останній перебував в Єдиному реєстрі, як юридична особа та був платником податку на додану вартість, що не заперечувалося відповідачем при винесені оскаржуваного рішення.

Отже, вище досліджені судом первинні бухгалтерські документи, свідчать про фактичне отримання позивачем послуг та товарів у розглядуваний період щодо купівлі, зберігання та переробки хлору рідкого, що було відображено позивачем у первинних бухгалтерських документах, а саме, видаткових та податкових накладних, платіжних дорученнях, рахунками фактури, в актах здачі-приймання, складських квитанціях, товаро - транспортних накладних, які наведені вище, позивачем здійснено за ними оплату на користь контрагента шляхом перерахування коштів на його рахунок. При цьому, як вбачається з досліджених судом копій наданих фінансових документів вбачається, що позивачем у складі сплаченої суми вартості товару та виконаних робіт, сплачено, в тому числі, і ПДВ в розмірі 20%.

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому, є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Факт наявності усіх первинних бухгалтерських документів у позивача, наявність продукції, придбаної позивачем відповідачем не оскаржується, однак зазначено, що висновки про нікчемність правочинів зроблені на підставі акту перевірки відносно ПП «Аквахлор», на підставі чого і було здійснено висновки про нікчемність правочинів по всьому ланцюгу придбання товарів, виконання робіт, послуг.

В свою чергу, відповідно до положень листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. за № 742/11/13-11 передбачено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої, сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг, не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», визначені функції податкових органів, а саме, державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також, здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також, перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України, за порушення податкового законодавства, а також, стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також, про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Крім того, відповідно до ст. 41 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби, є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також, стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого, покладається на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень, не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України, на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.

З наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи, взагалі, не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), як це зазначено в акті перевірки від 18.08.2011, оскільки, правочини є нікчемними лише, якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому, будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків, є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст. 6, 19 Конституції України, ст.ст. 20, 21 Податкового кодексу України.

Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів у акті перевірки, свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ч.5 ст. 203, ч. 1,2 ст.215, ст.216, ст.662, ст.655 та 656 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі, визнання такого правочину недійсним, судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на 2010 р.) передбачено, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Статтею 228 ЦК України (в редакції, чинній з 01.01.2011р.) визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін, в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною, з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін, все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину, має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, договори купівлі - продажу, поставки не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Відповідачем, не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Крім того, акт перевірки не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини, є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

За приписами статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість", та статей 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі, на його контрагентів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Закон України «Про податок на додану вартість», не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких, спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто, протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами та забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані, як докази у справі.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Вирішуючи питання щодо судового збору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

За таких обставин, сплачені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 146, 00 грн., підлягають стягненню з Державного бюджету в порядку ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.1 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю, або частково.

Враховуючи невиконання податковим органом своїх процесуальних обов'язків, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, є обґрунтованими, не спростовані відповідачем, а тому, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 69, 70, 71, 86, 94, 122, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аульська хлорперелівна станція» до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000252340 від 20.11.2012 року та № 0000242340 від 20.11.2012 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000252340 від 20.11.2012 року та № 0000242340 від 20.11.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аульська хлорперелівна станція» судові витрати, в розмірі 2 146, 00 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також, прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі, якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 17 грудня 2012 року

Суддя І.О. Лозицька