ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_______________________________________________

_______________________________________________________________________________

Головуючий у 1-й інстанції: Поровський В.А.

Суддя-доповідач:Майор Г.І.

УХВАЛА

іменем України

"14" вересня 2012 р. Справа № 2-а-5912/11

Житомирський апеляційний адміністративний суду складі колегії:

головуючого судді Майора Г.І.

суддів: Бучик А.Ю.

Одемчука Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області на постанову Володимирецького районного суду Рівненської області від "22" грудня 2011 р. справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася до Володимирецького районного суду Рівненської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Володимирецького районного суду Рівненської області від 22 грудня 2011 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач по справі - управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову. В апеляційній скарзі відповідач посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадови і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, є пенсіонером та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі, проживає в с. Новаки Володимирецького району Рівненської області, яке відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 року віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а також є потерпілим від аварії на ЧАЄС 4-ї категорії, що підтверджується відповідним посвідченням.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств та відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій, тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

При цьому, визначаючи базову величину, з якої розраховується сума допомоги згідно зі ст.39 Закону, відповідачу слід керуватися розміром мінімальної заробітної плати, а не сумою, передбаченою Постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 року №836.

Базовою величиною, з якої розраховується сума додаткової пенсії згідно зі ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідачу слід керуватися розміром прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Виходячи із засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні спору в частині того, яка сума підлягає стягненню з відповідача за визначений позивачкою період, застосуванню підлягають саме статті 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та від 03 січня 2002 року №1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету".

Тому позивач, відповідно до ст.39 Закону, як непрацюючий пенсіонер, має право отримувати доплату до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та відповідно до ст.51 Закону, має право на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.

У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року №497 "Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду" на органи Пенсійного фонду України покладено обов'язок щодо виплати пенсій та доплат до пенсій, які передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Таким чином, обов'язок проводити нарахування та виплату сум, передбачених ст.ст.39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відноситься до відання органів Пенсійного фонду України, а отже відповідач по справі є належним.

Главою 6 КАС України встановлено особливості провадження окремих категорій адміністративних справ. Зокрема, частиною першою ст. 183-2 КАС України, яка є імперативною нормою, встановлюється перелік адміністративних справ щодо яких обов'язково застосовується скорочене провадження. Проте, частиною другою цієї статті, передбачається можливість розгляду в скороченому провадженні за умови, що вимоги не стосуються прав, свобод, інтересів та обов'язків третіх осіб. Тобто, лише у випадку залучення до участі у справі третіх осіб адміністративна справа не може бути розглянута в скороченому провадженні.

Крім того, зазначені у частині першій ст. 183-2 КАС України адміністративні справи щодо яких застосовується скорочене провадження, можуть бути розглянуті не у скороченому провадженні у випадку передбаченому частиною четвертою ст. 183-2 цього Кодексу з обов'язковим постановленням відповідної ухвали.

При відкритті провадження в адміністративних справах за позовними вимогами, зазначеними у частині першій ст. 183-2 КАС України, суди першої інстанції мають зазначати, що саме скорочене провадження відкривається в адміністративній справі, а постанови суду І інстанції за результатом розгляду таких справ мають містити виключно відомості, зазначені у частині шостій цієї статті.

Тому порушення судом І інстанції особливості провадження справи, а саме розгляд її не у скороченому провадженні, не є перешкодою для апеляційного її розгляду в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим і оскарження постанови суду І інстанції здійснюється в порядку, передбаченому частинами восьмою - десятою ст. 183-2 КАС України.

Відповідно до частини десятої ст. 183-2 КАС України, у разі оскарження постанови прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду 1-ї інстанції щодо застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обгрунтованою, відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а підстави для задоволення апеляційної скарги Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Володимирецького районного суду Рівненської області від "22" грудня 2011 р. без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її постановлення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Г.І. Майор

судді: А.Ю.Бучик Є.В.Одемчук

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_4 АДРЕСА_1

3- відповідачу Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області вул. Соборна,28,смт. Володимирець,Рівненська обл., Володимирецький р-н,34300