АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2006 року м.Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі: Головуючого: Чміля І. X. Суддів: Заводян К.І., Міцнея В.Ф. Секретаря: Брензило В.В.
За участю: адвоката ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника Чернівецької міської ради Сухар Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Чернівецької міської ради, ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідачів - служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3, за апеляційною скаргою ОСОБА_2, в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, і Чернівецької міської ради на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2006 року, -
встановила:
В травні 2006 року ОСОБА_3 подав позов до Чернівецької міської ради, ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача - служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку площею 0,0951 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, призначену для обслуговування жилого будинку та господарських будівель, НОМЕР_1, виданого Чернівецькою міською радою 02 квітня 2004 року на ім'я ОСОБА_2 та ТОСОБА_4, та визнання права власності на цю ділянку за ним.
Посилався на такі обставини.
Справа № 22ц- 730/2006 р. Головуючий у першій інстанції
Категорія:ЗЗ Богдан СІ
Доповідач: Заводян K.І.
05 червня 2003 року між ним та відповідачкою ОСОБА_2, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4, був укладений договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1.
Відповідно до вимог ст.381 ЦК України у разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, в тому числі і земельна ділянка, на якій розташований будинок, господарські споруди тощо.
Згідно ст. 121 ЗК України громадяни мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських споруд. У містах - у розмірі не більше 0,10 га.
Вказане розумілося при укладені договору купівлі-продажу жилого будинку і будь-яких заперечень з боку учасників договору не було.
Незважаючи на це, Чернівецькою міською радою 2 квітня 2004 року ОСОБА_2 був виданий державний акт про право власності на земельну ділянку для обслуговування жилого будинку, який їй вже не належав.
Просив визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_2, і визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0951 га, за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2006 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданий Чернівецькою міською радою 2 квітня 2004 року на ім'я ОСОБА_2, де співвласником зазначений малолітній ОСОБА_4.
В позовних вимогах ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку відмовлено.
ОСОБА_2, в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, подала на це рішення апеляційну скаргу, до якої приєдналася Чернівецька міська рада.
Відповідачі просять рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акта про право власності на землю, виданого на ім'я ОСОБА_4, скасувати.
Вважають рішення в цій частині несправедливим, незаконним і необгрунтованим.
Судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Правовідносини щодо укладення договору купівлі-продажу будинку виникли до введення в дію ЦК України (2003 p.), тому суд безпідставно застосував до них правила ст. 381 ЦК України. Поняття "садиба" в договорі купівлі - продажу будинку не застосовується.
Перехід права власності на землю вимагає окремого договірно-правового регулювання шляхом укладення цивільно-правової угоди між власником земельної ділянки та набувачем будівлі, відповідно до ч.І. ст. 120 ЗК України.
Судом не враховано, що ОСОБА_3 не міг бути суб'єктом права власності на спірну земельну ділянку шляхом її безоплатної приватизації, оскільки він уже приватизував земельну ділянку АДРЕСА_2.
Судом не дана оцінка рішенню виконкому Чернівецької міської ради НОМЕР_2 про згоду на відчуження земельної ділянки від імені малолітнього ОСОБА_4, що підтверджує наявність згоди ОСОБА_3 купити у неї спірну ділянку.
Для цієї мети ОСОБА_3 отримав висновок про експертну грошову оцінку ділянки.
В порушення вимог ст. 215 ЦПК України в рішенні суду не наведено правових підстав та обґрунтування, не застосовано норми матеріального права щодо визнання неправомірними дій ОСОБА_2 і ОСОБА_4 та Чернівецької міської ради при видачі - одержанні державного акта про" право власності на землю.
Заперечуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_5, за дорученням і в інтересах ОСОБА_3, стверджує, що при складенні апеляційної скарги не було враховано вимоги ст. 377 ЦК України, в якій чітко зазначено, що при переході права власності на жилий будинок, інші будівлі та споруди, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Це ж передбачено ст. 120 ЗК України.
При укладенні договору була усна домовленість про перехід земельної ділянки до ОСОБА_3, оскільки вона необхідна для обслуговування жилого будинку. У зв'язку з цим і був вжитий термін "садиба".
Вважає, що на підставі п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд правомірно застосував, до правовідносин, що склалися, правило ст. 381 ЦК України, оскільки правовідносини, що склалися між сторонами, виникли до введення в дію Цивільного кодексу України (2003 року) і продовжували існувати після набрання ним чинності.
Крім того, порушення його права на земельну ділянку виникло із видачею ОСОБА_2 державного акта про право власності на земельну ділянку, 02.04.2004 року, коли вже набув чинності ЦК України.
Експертно-грошова оцінка землі зроблена позивачем з метою страхування майна, а не для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Рішення суду вважає правильним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга піддягає задоволенню.
Висновки суду не відповідають обставинам справи, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до п.п. З, 4 част.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку для обслуговування жилого будинку і господарських споруд,, суд виходив з того, що, уклавши 5 червня 2003 року із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, ОСОБА_2 здійснила відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 і до нього, на підставі ст.381 ЦК України та част.5 ст. 120 ЗК України, перейшло право користування земельною ділянкою.
Оскільки на час видачі державного акта про право власності на землю ОСОБА_2 вже не була власником жилого будинку, спірна земельна ділянка не могла передаватися їй у власність для обслуговування цього жилого будинку і господарських споруд.
З цим висновком не можна погодитися з таких підстав.
Відповідно до част.2 ст. 118 ЗК України рішення органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
З державного акта про право власності на земельну ділянку (а.с. 6) вбачається, що його видано ОСОБА_2 на підставі рішення 12 сесії Чернівецької міської ради XXIУ скликання вНОМЕР_3. Технічні матеріали на земельну ділянку готувалися у травні 2003 року.
Згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, та його державної реєстрації.
Державний акт про право власності на спірну земельну ділянку виданий ОСОБА_2 4 квітня 2004 року. З цього часу, відповідно до част.1 ст. 125 ЗК України, вона та її малолітній син стали власниками земельної ділянки площею 0,0951 га АДРЕСА_1.
Відповідно до ст. .227 ЦК України ( в редакції 1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку підлягав реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради . (У м. Чернівці - у бюро технічної інвентаризації.)
З 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України в редакції 2003 року, ст. 182 якого також передбачено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яка відповідно до ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обмежень" є обов'язковою.
Оскільки, уклавши 5 червня 2003 року договір купівлі - продажу жилого будинку, ОСОБА_3 вимоги закону про реєстрацію договору купівлі -продажу жилого будинку, а з 2004 року - права власності на нерухоме майно не виконав, а зробив це лише 23 березня 2006 року (після видачі ОСОБА_2 акта про право власності на землю), власником жилого будинку за даними КОБТІ залишалися ОСОБА_2, і ОСОБА_4.
Тому Чернівецька міська рада обґрунтована видала державний акт про право власності на землю на їх ім'я. Підстав для визнання його недійсним не вбачається.
Суд першої інстанції безпідставно застосував до правовідносин, що склалися між ОСОБА_4 і ОСОБА_3, ст.381 ЦК України ( в редакції 2003 р.) та ст. 120 ЗК України. На час відчуження жилого будинку ОСОБА_2 і ОСОБА_4 не мали такого об'єкта права власності як садиба, оскільки земельна ділянка, на якій розташований будинок, їм не належала. За таких обставин перейти у власність до ОСОБА_3 вона не могла.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2, в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_4, і Чернівецької міської ради слід задовольнити, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2006 року в частині визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку, виданого на ім'я ОСОБА_2 скасувати, в цих позовних вимогах ОСОБА_3 відмовити.
На підставі ст..ст.40, 81, 120, 121, 125 ЗК України, ст..227 ЦК України (в редакції 1963 p.), ст..ст.182, 377, 381 ЦК України (в редакції 2003 p.), керуючись ст. ст. 307, 308, 315 ЦПК України, ст.4 Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", колегія суддів,
вирішила: :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, та Чернівецької міської ради задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду від 20 липня 2006 року в оскаржуваній частині про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку, НОМЕР_1, виданого на ім'я ОСОБА_2 скасувати
В позові ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акта НОМЕР_1 про право власності на земельну ділянку, розташовану АДРЕСА_1, площею 0,0951 га, надану для обслуговування жилого будинку, виданого Чернівецькою міською радою 02 квітня 2004 року ОСОБА_2 і ОСОБА_4, відмовити..
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: Судді: