Справа № 22-2507-2006р.            Головуючий у 1-й інстанції: Кріпак В.П.

Категорія: 20, 19                          Доповідач: Белінська І.М.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2006 року          Судова палата в цивільних справах

апеляційного суду Кіровоградської області в складі колегії суддів:

головуючого - Полежая В.Д.,

членів колегії - Черниш Т.В., Белінської І.М.,

при секретарі - Шевченко Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в М.Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соці­ального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Гайворонському районі (далі Фонд) на рішення Гайворон­ського районного суду від 13 липня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2006 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Фонду про перерахунок призначеної страхової виплати в зв"язку з ушкодженням здоров"я на виробництві.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 13.03.1968 року з нею стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого вона втратила праву руку, що призвело до втрати нею працездатності в розмірі 100%.

Рішенням Гайворонського районного суду від 22 липня 2002 року був встановлений факт отримання нею щомісячного відшкодування втрати нею заробітку в сумі 57 грн.21 коп. від Одеського консервного комбінату, де стався нещасний випадок, і відповідач почав виплачувати їй визначену судом суму втраченого заробітку.

Проте, всупереч чинному законодавству, Фонд не здійснює перераху­нку цієї страхової виплати, не зважаючи на зростання мінімальної заробітної плати робітника відповідної галузі промисловості, яка становить 420 грн.

Посилаючись на ці обставини, просила зобов"язати відповідача здійс­нити перерахунок щомісячної втрати заробітку і виплачувати їй по 420 грн., тобто на рівні тарифної ставки робітника 1 розряду підприємств харчової та переробної промисловості агропромислового комплексу України, з подаль­шим коригуванням відповідно до зростання розміру мінімальної заробітної плати.

Рішенням Гайворонського районного суду від 13 липня 2006 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування цього рішення передачу справи на новий розгляд через порушення судом 1-ї інстанції норм процесуального та матеріального права. Зокрема, вказується на те, що рішення суду в частині зобов'язання Фонду провадити щомісячні страхо­ві виплати у відшкодування втрати заробітку з врахуванням майбутніх кори­гувань зарплати суперечить вимогам Закону України „Про загальнообов'яз­кове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" ( далі-Закон), а саме: п.1 ст.34 та п.1 ч.1 та ч.2 ст.29 Закону,- оскільки передбачено лише дві підстави для перерахунку страхових виплат: зміна ступеня втрати професійної працездатності або зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки. Крім того, суд не зазначив дату, з якої Фонд повинен здійснювати позивачці страхову виплату у новому розмірі.

Заслухавши пояснення представника Фонду Серьодкіну Т.В., яка про­сила задовільнити апеляційну скаргу, дослідивши докази, колегія суддів вирішила, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд 1-ї інстанції встановив, що відповідач прова­дить позивачці, яка втратила 100% працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, у відшкодування втраченого заробітку по 57 грн. 21 коп., щомісячно, тобто в сумі, яка була їй призначена підприємством, де стався нещасний випадок у 1968 році. Всупереч вимогам ст..29 Закону, відпо­відач незаконно відмовляє позивачці у перерахунку цієї виплати в зв"язку із підвищенням розміру мінімальної заробітної плати, яка у 2006 році для працівників відповідної галузі промисловості встановлена у розмірі 420 грн. З цих підстав суд зобов'язав Фонд виплачувати позивачці щомісяця 420 грн. в рахунок відшкодування втрати заробітку з врахуванням майбутніх коригу­вань зарплати.

Визначення судом розміру щомісячної страхової виплати, яку на час звернення позивачки до суду та вирішення справи Фонд повинен виплачу­вати позивачці, на рівні тарифної ставки працівника подібної професії під­приємства відповідної галузі промисловості, на якому з нею стався нещасний випадок, але не менше розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на день виплати, - не суперечить положенням ч.1 та ч.14 ст.34 Закону і відпо­відачем не оскаржується. Хоча з матеріалів справи вбачається, що на час розгляду справи судом, розмір цієї виплати повинен становити 408 гривень, оскільки встановлення тарифної ставки робітника 1 тарифного розряду на рівні 420 гривень відповідно до галузевої угоди між Державним департамен­том продовольства Міністерства аграрної політики України, галузевими об'єднаннями підприємств харчової та переробної промисловості та профспілками підприємств агропромислового комплексу України передбачалось на період 2006-2008 року, а на 1.01.2006 року тарифна ставка робітника 1-го тарифного розряду з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, ви­значеного законодавством України, встановлена в розмірі 408 грн. (а.с.9).

З довідки, виданою 26.09.2006р. управлінням Пенсійного фонду у Гайворонському районі, видно, що з 1.03.2005 року ОСОБА_1 замість пенсії по інвалідності отримує пенсію за віком.

Загальне твердження відповідача про те, що підвищення розміру мінімальної заробітної плати не є підставою для перерахування розміру страхових виплат, суперечить п.З ч.1 ст.29 Закону, яким передбачено, що перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу провадиться, зокрема, у разі підвищення розміру міні­мальної заробітної плати у порядку, визначеному законодавством.

Оскільки позивачка втратила 100% працездатності, розмір належної їй щомісячної страхової виплати, в усякому випадку, не може бути меншим розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на день виплати.

Разом з тим, колегія суддів частково погоджується з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, щодо неправильності рішення суду в частині зобов'язання Фонду провадити щомісячні страхові виплати позивач­ці з врахуванням майбутніх коригувань зарплати, оскільки підстави для пере­рахування страхових виплат визначені законодавством ( ст..29 Закону) і факт порушення відповідачем прав позивачки на отримання цих виплат у належному розмірі в майбутньому судом не встановлений і не міг бути вста­новлений. За таких обставин, слова „з врахуванням майбутніх коригувань зарплати" слід виключити з резолютивної частини рішення.

Оскільки суд 1-ї інстанції не зазначив у рішенні, з якого часу необхідно виплачувати щомісячну страхову виплату у визначеному розмірі, і це питання не вирішувалось ні шляхом постановлення додаткового рішення, ні шляхом його роз'яснення, слід вважати, що такий обов'язок для Фонду на­стає з часу набрання рішенням суду 1-ї інстанції законної сили. Права відпо­відача в цьому питанні не порушені.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, на підставі викладеного, керуючись ст..ст. 303-304, 307-308, 311, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відхилилити. Рішення Гайворонського районного суду від 13 липня 2006 року залишити без змін, виключивши з його резолютивної частини слова „з вра­хуванням майбутніх коригувань зарплати".

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання нею законної сили.