АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого - судді Притуленко О.В.,
суддів: Іщенка В.І., Мамасуєвої Л.О.,
при секретарі Апостолові О.О.,
за участю позивача та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представника відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - ОСОБА_7, третій особи - ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_8, приватні нотаріуси ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про стягнення боргу по розписці, визнання договорів дарування та договорів купілі-продажу недійсними та визнання права власності на домоволодіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_8 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 01 серпня 2006 року,-
ВСТАНОВИЛА :
У лютому 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що у вересні 2002 року ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_8 в борг гроші в розмірі 4500 долларів США з метою купівлі домоволодіння з терміном повернення в півтора місяці. 20.04.2003 року позивач повернув 2000 долларів США дружині ОСОБА_8 - ОСОБА_6, яка зобов'язалась повернути їх чоловіку, але не повернула, чим завдала йому майнову шкоду.
Крім того, 13.05.2003 року ОСОБА_6 шляхом введення в оману схилила позивачку ОСОБА_1 укласти угоду дарування належного їй домоволодіння АДРЕСА_1, яке в подальшому було недноразово продано, в результаті чого право власності на нього перейшло від відповідача ОСОБА_5 до відповідача ОСОБА_9 і далі до ОСОБА_3. У зв'язку з цим позивачі просили стягнути з ОСОБА_6 гроші в національній валюті України в сумі еквівалентній 2000 долларів США на день розгляду справи, визнати угоду дарування домоволодіння АДРЕСА_1 від 13.05.2003 року недійсною та повернути сторони у первісний стан, визнати недійсними інші угоди купівлі-продажу, що були укладені між відповідачами відносно зазначеного домоволодіння.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 01 серпня 2006 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та ОСОБА_8 просять скасувати рішення із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на необґрунтованість висновків суду та порушеня норм матеріального права.
На думку апелянтів, посилання суду на цивільний кодекс УРСР в редакції 1963 року є неправомірним, оскільки відносини між ОСОБА_8 та ОСОБА_2
Справа № 22-ц-1899-Ф/06
Головуючий суду першої інстанції Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції
Сміла А.В. Притуленко О.В.
продовжували існувати і після набрання законної сили нового ЦК України, тому до них мали застосовуватись п.4 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Кодексу.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_13- представник відповідача ОСОБА_3, посилаючись на неспроможність доводів апелянтів, просить скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_11 подала пояснення на апеляційну скаргу, в якій також вказує на необґрунтованість доводів апелянтів.
Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не підтверджуються доказами та не засновані на законі.
Суд дійшов висновків про те, що ОСОБА_6 не є стороною за договором позики, укладеного у вересні 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8, тому на підставі ст.ст. 230, 231, 526 ЦК України з неї не можна стягнути суму боргу в розмірі 2000 доларів США, які вона одержала без достатніх правових підстав. А вимоги про стягнення вказаної суми з інших підстав позивачі не заявили.
Крім того, позивачі не надали доказів того, що ОСОБА_1 вчинила правочин дарування житлового будинку під впливом омани або насильства з боку відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5, що виключає можливість визнати вказаний договір та інші, які були укладені згодом відносно спірного будинку, недійсним.
З такими висновками погоджується колегія суддів, оскільки, вирішуючи спір, суд повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дав правильну оцінку наданим сторонами доказам, ухвалив рішення, з дотриманням вимог ст.213 ЦПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачі оспорюють договір дарування будинку АДРЕСА_1, укладений 13 травня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 від імені ОСОБА_5, з тих підстав, що ОСОБА_6 навмисно ввела в оману ОСОБА_1 та під впливом насильства примусила останню вчинити вказаний правочин.
Апелянти вважають, що висновок суду про відсутність доказів вчинення ОСОБА_1 правочину під впливом омани або насильства суперечить матеріалам справи і посилаються на пояснення ОСОБА_1, її письмову заяву, пояснення ОСОБА_2, відсутність згоди чоловіка ОСОБА_1 та органу опіки та піклування на відчуження вказаного будинку,
Вказані доводи апелянтів колегія суддів вважає необгрунтованими, тому що відповідно до змісту ст.62 ЦПК України пояснення сторін розцінюватимуться як засіб доказування лише за умови, що ці особи будуть допитані як свідки. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як свідки, давали пояснення про відомі їм обставини, що мають значення для справи.
Постановою ГУ МВС України в АРК від 24.10.2005 року в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_6 відмовлено на підставі п.2 ст.6 КПК України.
З документів, наданих суду нотаріусом ОСОБА_10(арк.спр.72-80) випливає, що згода чоловіка ОСОБА_1 на відчуження майна відображена у дорученні за НОМЕР_1, посвідченому нотаріусом ОСОБА_11 06.02.2002 року.
Відносно доводів апелянтів про порушення прав неповнолітньої дитини ОСОБА_1, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять будь-яких доказів цьому, доказів того, що дитині належали майнові права (у зв'язку з чим відповідно до ст. 17 Закону України „Про охорону дитинства" необхідно було отримати дозвіл органів опіки і піклування), і протягом розгляду справи позивачі не заявляли вимог про визнання договору недійсним з цих підстав.
Не можна визнати також обґрунтованими доводи апелянтів про те, що договір дарування був оформлений нотаріусом раніше ніж отримані документи, необхідні для його укладення, про що нібито свідчить текст договору у правому верхньому куті якого вказана дата документа 13.05.2003 року, а прописом зазначена „п'ятнадцяте березня дві тисячі третього року", оскільки заява ОСОБА_1 про згоду її чоловіка на цей правочин, яка датована 13.05.2003 р. та інші документи свідчать про технічну помилку, допущену нотаріусом.
Апелянти стверджують, що надали суду достатньо доказів того, що правочин був вчинений під впливом насильства, проте ні матеріали цивільної справи, ні матеріал про відмову в порушенні кримінальної справи №1241/2005 не містять доказів факту застосування до ОСОБА_1 фізичного чи психічного тиску з боку іншої сторони та вчинення правочину проти своєї волі. Більш того, як випливає зі змісту звернення ОСОБА_1 до прокурора м.Керчі, вона вчинила правочин з тих мотивів, що ОСОБА_6 в майбутньому обіцяла купити їй квартиру.
Безпідставні також доводи апелянтів відносно того, що спірний будинок на момент укладення договору дарування був предметом застави на підставі договору позики, укладеного 17.09.2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8, оскільки договір застави між вказаними особами відповідно до вимог ст. 181 ЦК України в редакції 1963 року укладений не був, а пояснення позивача ОСОБА_2 про отримання грошей у борг з умовою застави спірного будинку (арк.спр.ЗЗ) суперечать змісту наданої ним розписки.
Таким чином доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування оскаржуваного рішення з направленням справи на новий розгляд.
З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-314 ЦПК України, колегія суддів судової палаті у цивільних справах, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 01 серпня 2006 року залишити
без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.
Судді: