ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2012 р. Справа № 5004/635/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого, (доповідач)

Жукової Л.В., Студенця В.І.

розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову та на рішенняРівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 року господарського суду Волинської області від 19.06.2012 року

у справі господарського судуВолинської області

за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

доДержавного комунального підприємства "Луцьктепло"

простягнення 9252881,26 грн.

в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Пількевич В.В.,

- відповідача:Петрук І.В.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2012 року ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду з позовом до Державного комунального підприємства "Луцьктепло" про стягнення 8087994,53 грн. заборгованості за договором, 452917,10 грн. - пені, 566159,62 грн. - 7% штрафу, 58353,18 грн. -інфляційних втрат та 87456,84 грн. -3% річних.

Рішенням господарського суду Волинської області від 19.06.2012 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 8087994,53 грн. заборгованості, 45291,71 грн. пені, 87456,84 грн. 3% річних, 58353,18 грн. - інфляційних втрат та судові витрати. В частині стягнення 407625,39 грн. пені та 556159,62 грн. 7% штрафу відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 року апеляційну скаргу задоволено частково, рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні пені та 7% штрафу скасовано, в цій частині прийнято нове рішення, яким стягнуто з відповідача на користь позивача 226458,55 грн. пені та 283079,81 грн. - 7% штрафу. В стягненні іншої частини пені у розмірі 226458,55 грн. та частини 7% штрафу у розмірі 283079,81 грн. відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Волинської області в частині відмови у стягненні 566159,62 грн. 7% штрафу та пені у розмірі 407625,39 грн. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду в частині відмови у стягненні 283079,81 грн. 7% штрафу та 226458,55 грн. пені скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 283079,81 грн. - 7% штрафу та 226458,55 грн. пені. В іншій частині рішення господарського суду Волинської області та постанову Рівненського апеляційного господарського суду - залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.09.2011 року між НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ДКП "Луцьктепло" (покупець) укладено договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання №14/2404/11, за умовами якого, постачальник зобов'язався поставити покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ, а останній - прийняти та оплатити його вартість.

Судами було встановлено, що позивачем у жовтні 2011 року поставлено відповідачу 7458,733 тис. куб.м. природного газу на загальну суму 9 764 973,25 грн., що підтверджено підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу.

Водночас, відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання щодо оплати отриманого природного газу виконав частково у розмірі 1 678 613,90 грн., відповідно з чим, утворилась заборгованість в сумі 8087994,53 грн.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи приписи 525, 526, 625 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 8087994,53 грн. основного боргу, інфляційних втрат у розмірі 58353,18 грн. та 3% річних у розмірі 87456,84 грн.

Вірним також є висновок суду апеляційної інстанції про можливість одночасного стягнення штрафу та пені за порушення умов договору виходячи з наступного.

Згідно з п. 7.2 договору від 30.09.2011 року, у разі невиконання покупцем умов оплати, останній зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а вразі прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

У відповідності з вимогами п. 3 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст.20 ГК України встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом.

Згідно ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу, надано сторонам ч.4 ст.231 ГК України, якою встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Щодо такого виду забезпечення виконання зобов'язання як пеня, то порядок її застосування та розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, за переконанням колегії суддів, в даному випадку, сторони не обмежені в реалізації права передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу у випадку порушення виконання господарських зобов'язань, зокрема, грошового зобов'язання, окрім випадків, визначених абзацом 3 частини 2 ст.231 ГК України, яка встановлює певні обмеження.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах і Верховного Суду України від 09.04.2012 року у справі №20/246-08, від 27.04.2012 року у справі №06/5026/1052/2011.

З огляду на викладене та враховуючи встановлений судами факт прострочення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань із оплати поставленого природного газу, а також те, що договором поставки природного газу №14/2404/11 від 30.09.2011 року передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені та штрафу, апеляційний суд обґрунтовано погодився з правомірністю одночасного їх стягнення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчисляється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судами попередніх судових інстанції було встановлено, що порушення зобов'язання відповідачем не потягло за собою значних збитків для позивача проте, сплата штрафних санкцій в даному випадку зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а і інші інтереси, зокрема, можливість постачання теплової енергії населенню та організаціям.

Водночас, прийнявши до уваги майновий стан позивача та необхідність придбання ним газу, який споживається відповідачем, із-за кордону і ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань, за переконанням колегії суддів, апеляційний господарський суд правомірно зменшив на 50% заявлені позивачем вимоги щодо стягнення пені до 226458,55 грн. та зменшив заявлену суму 7% штрафу до 283079,81 грн.

Приймаючи до уваги, що апеляційним судом встановлені обставини, за наявності яких, суд скористався своїм правом щодо зменшення розміру пені та штрафу, судова колегія погоджується з висновком апеляційного суду, що пеня та штраф мають бути стягнуті у зазначеному розмірі.

Відповідно до приписів ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене, постанова апеляційного суду є такою, що прийнята на підставі повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому, судова колегія не вбачає підстав для її зміни чи скасування.

Щодо доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, то вони не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки не спростовують висновків суду, покладених в основу оскаржуваних судових рішень, а лише зводяться до переоцінки досліджених судами доказів та встановлених обставин справи, що не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 року у справі № 5004/635/12 залишити без змін.

Головуючий М.М.Черкащенко

Судді Л.В. Жукова

В.І.Студенець