Справа № 2/0124/3087/2012

0124/9575/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2012 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючій судді Кулєшовій О.І., при секретарі Самохваловій Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ялті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 12 серпня 2008 року між нею та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Першої Ялтинської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 за реєстровим № 3-5161. Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 серпня 2008 року між нею та відповідачкою було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1. Зазначає, що вказаний договір дарування підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 229 ЦК України, оскільки при його укладенні вона вважала, що підписує договір довічного утримання. Вона не дуже уважно читала текст договору та сподівалася, що після підписання договору ОСОБА_2 буде доглядати за нею, забезпечить харчування та утримання квартири в належному стані. Перші кілька місяців після укладання договору відповідачка намагалася сумлінно виконувати свої зобов'язання, але на початку січня 2012 року припинила забезпечувати доглядом і харчуванням, матеріально не підтримує, морально ображає, погрожує виселенням із квартири, в зв'язку з чим між ними постійно виникають сварки та скандали. Визнання договору дарування квартири недійсним є для неї єдиним способом збереження житла, щоб не опинитися на вулиці.

Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали. Позивач також пояснила суду, що при підписанні договору дарування нотаріусом їй було роз'яснено, який саме договір укладається, але ж вона підписала його під впливом тяжких життєвих обставин, оскільки на той час в неї хворів син та виникли складнощі при його реєстрації у квартирі, а відповідачка запевнила, що допоможе в цьому, замість чого попросила відписати на неї квартиру, в зв'язку з чим вона погодилася підписати саме договір дарування. При цьому, наполягала на визнанні недійсним договору дарування квартири саме на підставі ст. 229 ЦК України, вважаючи, що він укладений під впливом помилки, тому що вона неправильно сприйняла обставини даного правочину.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, надавши пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях, наполягала також на застосуванні строку позовної давності в один рік, що є підставою для відмови у позові.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає, що в позові слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 12 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого позивач подарувала, а відповідач прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1. Зазначений договір було посвідчено державним нотаріусом Першої Ялтинської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за № 3-5161 (а.с. 7-9).

Після укладення цього договору позивач залишилася проживати в квартирі, досі в ній зареєстрована, а відповідач у виконання вимог ст. 182 ЦК України зареєструвала своє право власності в КП ЯМР «БТІ» та сплачує за комунальні послуги.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

З п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

З пунктів 9, 11, 15, 17 оспорюваного договору вбачається, що сторони у договорі однаково розуміють зазначення та умови укладеного договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладенні, а також те, що він не має характеру фіктивного та удаваного правочину, не обмежені у праві укладати правочини, не визнанні у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті укладеного договору. Сторони розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має право вимагати від обдарованої здійснення на свою користь яких-небудь дій майнового або немайнового характеру та стверджують, що зміст договору їм зрозумілий, питань, які залишилися б нез'ясованими і незрозумілими для них, немає. Цей договір складено та після читання тексту договору нотаріусом вголос на українській та російських мовах підписано у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, дарувальнику на підтвердження факту відчуження житла видається нотаріально засвідчена копія цього договору.

Враховуючи зміст вищенаведених положень договору та з огляду на те, що допитана в судовому засіданні в якості свідка державний нотаріус ОСОБА_3 пояснила суду, що під час укладення оспорюваного договору роз'яснювала зміст правочину, перевіряла дієздатність сторін, та в неї не виникло сумнів в дійсності намірів сторін та в тому, що дарувальник добре усвідомлювала значення своїх дій, суд вважає, що підстав, за наявності яких відповідно до статті 229 Цивільного кодексу України можливо визнати договір дарування від 12 серпня 2008 року недійсним, немає.

Крім того, як підтвердила позивачка в судовому засіданні, нотаріусом їй дійсно було роз'яснено, що вона укладає саме договір дарування та про його наслідки, а після деяких роздумів вона його підписала та отримала копію договору.

Таким чином, обставини, щодо яких помилилася ОСОБА_1 на момент вчинення правочину не існувало.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що доводи позивачки про те, що договір дарування укладений нею під впливом помилки, не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні та доказів в підтвердження цього суду не надано.

Що стосується доводів позивача про те, що на початку січня 2012 року відповідач припинила забезпечувати її харчуванням та доглядом, то вони не приймаються судом до уваги, оскільки не мають правого значення при вирішення цієї справи. Судом достовірно встановлено, що сторони на момент укладення договору розуміли, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має право вимагати від обдарованої здійснення на свою користь яких-небудь дій майнового або немайнового характеру. Враховуючи це, судом також не приймаються до уваги пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що відповідач останній рік вже перестала сумлінно виконувати свої зобов'язання по догляду за ОСОБА_1.

Інші доводи позивача не мають правового значення при вирішенні цієї справи в межах заявлених позовних вимог.

Судом також приймається до уваги те, що на спірні відносини, що склалися між сторонами позовна давність встановлюються тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідач у своїй письмовій заяві та представник відповідача в судовому засіданні наполягали на застосуванні наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася, або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судом встановлено, що позивачці при підписанні договору дарування 12 серпня 2008 року було достовірно відомо який саме договір вона підписує, їй роз'яснені його умови і наслідки. При таких обставинах, саме з цього часу починається перебіг позовної давності, але позов нею пред'явлений до суду лише в листопаді 2012 року, тобто після спливу трирічного строку, поважних причин в зв'язку з цим позивачем суду не надано.

При таких обставинах, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у спорі, є підставою для відмови у позові.

Слід також зауважити, що в даному випадку до вимог про визнання договору дарування недійсним застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, а позовна давність тривалістю в один рік (ст. ст. 258, 728 ЦК України) застосовується до вимог про розірвання договору дарування.

Розглянувши дану цивільну справу за участю усіх заінтересованих осіб, у рамках заявлених вимог, на основі дотримання принципів диспозитивності, змагальності і справедливості судочинства, всебічного та повного дослідження обставин справи, перевірки їх наданими сторонами доказами, оцінивши їх у сукупності, виконавши вимоги процесуального закону, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 203, 215, 229, 257, 258, 267 ЦК України,

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного між ними 12 серпня 2008 року, та посвідченого державним нотаріусом Першої Ялтинської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 за реєстровим № 3-5161, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в Апеляційним суд Автономної Республіки Крим через Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у порядку та строки, передбачені ст ст 294-296 ЦПК України.

Суддя