Головуючий в суді 1 інстанції Рафальський Й.Л.                           Справа № 22ц\1978

Доповідач Жигановська О.С.                                                     Категорія

УХВАЛА ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

25.10.2006 року     Апеляційний суд Житомирської області в складі:

головуючого                               Жигановської О.С.

суддів                                              Омельчука М.І., Плотіциної Н.А.

при секретарі                                    Нечипоренко І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на користування жилим приміщенням та визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Коростенського міськрайонного суду від 09.08.2006 року

встановив:

В квітні 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права на користування жилим приміщенням -квартирою АДРЕСА_1. Зазначила, що в червні 1999 року вона разом з неповнолітнім сином ОСОБА_4 вселилась в названу квартиру як член сім'ї - дружина ОСОБА_3. Наймачем даної квартири був ОСОБА_5. З часу вселення вона вела разом з чоловіком та його батьком ОСОБА_5 спільне господарство, виконувала обов'язки по сплаті комунальних платежів та утримувала за свої кошти сім'ю, оскільки одна працювала. На підставі наведеного просила визнати за нею та неповнолітнім сином ОСОБА_4 право на користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

В листопаді 2005 року ОСОБА_1 подала додаткову позовну заяву (а.с.47), в якій просила визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане на ім'я ОСОБА_2, з тих підстав, що спірна квартира була приватизована останнім з порушенням вимог чинного законодавства. Так, не було враховано факт проживання її та неповнолітнього сина в цій квартирі та не з'ясовано її згоди на приватизацію даного житла.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду від 09.08.2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду і направити справу на новий розгляд, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального і процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Розглянувши справу в межах доводів скарги та перевіривши законність і обґрунтованість оскарженого рішення, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що в червні 1999 року позивачка в зв'язку з реєстрацією шлюбу з ОСОБА_3 (а.с.13) та народженням їх спільної дитини - сина ОСОБА_4, (а.с.12) вселилась в квартиру АДРЕСА_1. На той час наймачем даної квартири був ОСОБА_5 (колишній свекор позивачки). Крім наймача в спірній квартирі були зареєстровані його сини: з 16.04.1997 року - ОСОБА_3, а з 15.01.2000 року - ОСОБА_2.

06.06.2002 року між позивачкою та її чоловіком ОСОБА_3 шлюб було розірвано(а.с.19).

Наймач ОСОБА_5 05.09.2002 року був знятий з реєстраційного обліку в зв'язку з вибуттям в будинок престарілих. Після цього станом на лютий 2005 року особовий рахунок по спірній квартирі не був переоформлений на жодного із синів (а.с.14). ІНФОРМАЦІЯ_1 під час пожежі в цій квартирі ОСОБА_3 загинув (а.с.б, 43).

Відповідно до змісту ст.65 ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення, набувають рівного з наймачем права користування при умові вселення їх як членів сім'ї цього наймача.

Згідно вимог ч.2 ст.64 ЖК позивачка не є особою, яка в силу родинних стосунків (дружина наймача, його діти і батьки) безумовно відноситься до членів сім'ї наймача ОСОБА_5. Також вона не довела факт ведення з наймачем квартири ОСОБА_5 спільного господарства в період з 1999 року до 05.09.2002 року - часу вибуття наймача з названої квартири, а саме: несення спільних витрат на утримання сім'ї, надання взаємної допомоги, інші обставини, які б свідчили про наявність сімейних відносин.

Чоловік позивачки - ОСОБА_3, членом сім'ї якого вона фактично являлась, ніколи не був наймачем спірної квартири. Враховуючи наведене, позивачка в контексті ч.І ст.64, ч.2 ст.65 ЖК України не набула самостійного права на користування квартирою АДРЕСА_1.

Крім того, як підтвердила в судовому засіданні позивачка, вона з грудня 2004 року проживає в квартирі своїх батьків за адресою АДРЕСА_2.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_2, який зареєстрований в спірній квартирі з 15.01.2000 року, в квітні 2005 року переоформив на себе особовий рахунок, сплатив чисельні борги за надані комунальні послуги (а.с.22-30) і як наймач звернувся до органу приватизації з заявою про передачу в приватну власність квартири АДРЕСА_1. Згідно розпорядження органу приватизації НОМЕР_1 відповідачу на дану квартиру видано свідоцтво про право власності НОМЕР_2 (а.с.44,45,66,67).

Приватизація спірної квартири проведена з дотриманням Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (ст.2 п.1), Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян (п.2,5). Так, позивачка не є наймачем спірної квартири або членом сім'ї наймача (ні колишнього - ОСОБА_5, ні нинішнього ОСОБА_2), не набула самостійного права на користування квартирою, на час приватизації в ній не проживала, не була особою, за якою зберігається право на це житло, а тому відповідно до вимог названого закону не могла бути суб'єктом приватизації згаданого житла.

З огляду на наведене суд 1 інстанції правильно відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись  ст.ст.209,218,303,307,308,313,314,315,317,319,324,325  ЦПК України,  апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Коростенського міськрайонного суду від 09.08.2006 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили цією ухвалою.