Справа № 22/1760                                                             Головуючий у 1 інстанції:   Котік Т.С.

Категорія 40                                                                       Доповідач: Рафальська І.М.

УХВАЛА

Іменем України

25 жовтня 2006 року апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого Рафальської І.М.,

суддів Зарицької Г.В., Балашкевича СВ.,

при секретарі Сухоребрій Т.А.,

з участю сторін

та адвоката ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Житомирського акціонерного товариства закритого типу "Спорттовари" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою позивачки на рішення Корольовського райсуду м.Житомира від 4 липня 2006 року,

встановив:

5 квітня 2006 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вищевказаною заявою, в якій зазначала, що працювала у відповідача на посаді економіста 1 категорії обліково-фінансового відділу з 29 липня 1994 року. 6 березня 2006 року наказом НОМЕР_1 вона була звільнена з роботи з 6.03.06р. за п.1 ст.40 КЗпП України. Вважає звільнення незаконним, оскільки, на її думку, відповідач при звільненні порушив вимоги ст.42 КЗпП України. Вона у порівнянні з іншою особою має переважне право на залишення на роботі, оскільки в неї більш висока кваліфікація та продуктивність праці. Просила поновити її на посаді економіста 1 категорії та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Корольовського райсуду м.Житомира від 4 липня 2006 року у задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі позивачка просить рішення райсуду скасувати, оскільки вважає його незаконним та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Вона є економістом 1 категорії, в той час як інший працівник - ОСОБА_3 має 2 категорію, тому кваліфікація її /тобто позивачки/ вища. Висновок про те, що її продуктивність праці є нижчою, необгрунтований.

Розглянувши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи, зокрема, трудової книжки /а.с.8/,^ч позивачка з 1994 року перебувала в трудових відносинах з відповідачем на посаді економіста 1 категорії і наказом НОМЕР_1 була звільнена з роботи за п.1 ст. 40 КзПП України у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Зі змісту наказу № 40 від 30 грудня 2005 року, у зв'язку з реорганізацією структури товариства було вирішено питання про скорочення штату працівників /а.с.22/. Цей наказ прийнято на підставі рішення спільного засідання правління і наглядової Ради АТЗТ „Спорттовари" від 29.12.2005р. /а.с.21/.

Скороченню в обліково-фінансовому відділі підлягала посада економіста 1 категорії.

Відповідно до вимог чинного законодавства ОСОБА_2 була попереджена про наступне вивільнення за два місяці - 6 січня 2006 року. З наказом про скорочення позивачка була ознайомлена, однак, від підпису про це відмовилася, про що свідчить відповідний акт /а.с.25/.

Профспілковий комітет 9 лютого 2006 року дав згоду на скорочення посади економіста 1 категорії, яку займала ОСОБА_2. Дане рішення профкому підтверджено на засіданні президії обласного комітету профспілки працівників та підприємців торгівлі, громадського харчування та послуг 20 лютого 2006 року.

Від переведення на інші вакантні посади ОСОБА_2 відмовилась, що стверджується актом від 6 січня 2006 року/а.с.24/.

У п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 зі змінами „Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено „...судам слід мати на увазі, що при проведенні вивільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку /перегрупування/ працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, то суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки/перегрупування/".

Оскільки посада економіста 1 категорії у обліково-фінансовому відділі була одна, а відповідач вищезгаданої перестановки не провів, то суд прийшов до правильного висновку, що позивачка звільнена з роботи з дотриманням норм чинного законодавства.

Разом з тим, суд помилково обговорював переважне право на залишення на роботі відповідно до ст.42 КЗпП України.

Підстав для скасування рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303,304, 307, 308, 313-315 ЦПК України,  апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Корольовського райсуду м.Житомира від 4 липня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.