Справа № 0907/2-8195/2011
Категорія 57
Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О.В.
Суддя-доповідач Меленко О.Є.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Меленко О.Є.
суддів Вакарук В.М., Васильковського В.М.
секретаря Бобика Ю.І.
з участю: представника позивача- ОСОБА_11
представника відповідача- ОСОБА_10,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог - орган опіки та піклування Івано-Франківського МВК про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньої дитини на постійне місце проживання, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2012 року, -
в с т а н о в и л а :
В листопаді 2011 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог орган опіки та піклування Івано-Франківського міськвиконкому про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньої дитини на постійне місце проживання. Свої вимоги ОСОБА_2 мотивувала тим, що зареєструвала шлюб з громадянином Російської Федерації ОСОБА_6 Разом із дочкою ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6 проживає в м. Москва Російська Федерація; працює на посаді заступника генерального директора ТзОВ «Правовий центр «ТЕМІС»; донька навчається в
_____________________________________________________________________________
Справа №0907/2-8195/2011 Головуючий у 1 інстанції: Шамотайло О.В.
Провадження № 22ц/0990/2422/2012 Суддя-доповідач Меленко О.Є.
Категорія 57
МОУ «Щолковська гімназія». 03.10.2011 року вона подала заяву про видачу дозволу на тимчасове проживання. Для виїзду за кордон неповнолітньої доньки ОСОБА_8, потрібен дозвіл батька. Проте відповідач в добровільному порядку надати дозвіл відмовляється, до нотаріуса на прохання позивача не з'являється, про причини неявки не повідомляє. В зв'язку з цим вона змушена звернутися в суд з вищевказаним позовом.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог - орган опіки та піклування Івано-Франківського МВК про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньої дитини на постійне місце проживання - відмовлено.
На дане рішення представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, та на порушення норм матеріального і процесуального права. Так, судом не взято до уваги, що доказом законного проживання ОСОБА_2 та її доньки ОСОБА_8 на території Російської Федерації суду було надано довідку з місця роботи позивача, довідку з місця навчання доньки ОСОБА_8 та з спортивно-танцювального клубу «Динамо», а також довідку про надання дозволу на тимчасове проживання. Крім того, за час розгляду справи, ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_8 отримали дозвіл на тимчасове проживання в Російській Федерації з 21.11.2011 року по 21.11.2014 року, що підтверджується відміткою в паспорті ОСОБА_2
З цих підстав рішення суду першої інстанції, представник апелянта просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 -ОСОБА_4 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_9. доводи апеляційної скарги не визнав. Рішення суду вважає законним та обгрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Конституцією України від 28 червня 1996 року, а саме статтею 33, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Особа, яка не досягла шістнадцяти років, у відповідності до ч.2 ст. 313 ЦК України, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини може провадитися за відсутності згоди одного з батьків на підставі рішення суду.
Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 із змінами і доповненнями, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, згодою другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Таким чином, діючим законодавством не встановлені обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлюється певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано в судовому порядку 25.03.2010 року (а.с. 5, 6-7). Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 р. у них народилася дочка ОСОБА_8, що підтверджується відповідним свідоцтвом (а.с. 4). Після розірвання шлюбу місце проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_8 визначено з матір'ю.
24.05.2011 року позивач зареєструвала шлюб з громадянином Російської Федерації ОСОБА_6 і на даний час має дозвіл на тимчасове проживання у цій державі.
Звертаючись до суду з позовом про надання дозволу на виїзд за кордон на постійне місце проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н. ОСОБА_2 зазначала що батько дитини ОСОБА_3 безпідставно не дає згоди на виїзд доньки. При цьому зазначає, що умови подальшого проживання сприятливі для виховання доньки її матеріального утримання, надала суду достатні докази того, що донька має та буде мати належні умови проживання, матеріального забезпечення, навчання, виховання, тощо.
Сімейне законодавство виходить із принципу повної рівноправності обох батьків - батька і матері - у всіх правах і обов'язках відносно своїх дітей.
Зокрема стаття 155 СК України визначає, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повній повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Законодавством визначено права та обов'язки батьків щодо виховання дитини; при цьому пріорітетне та принципове значення мають саме інтереси дитини- вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.
З часу розірвання шлюбу між сторонами неповнолітня донька сторін ОСОБА_8 постійно проживала разом з матір'ю ОСОБА_2, яка належним чином виконувала свої батьківські обов'язки, тобто належним чином виховувала, утримувала, навчала дитину.
У Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 р. (принцип 6), проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Відповідно до рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, комісія не заперечує щодо надання дозволу на постійне місце проживання малолітньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 в Російській Федерації.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та її неповнолітній доньці ОСОБА_8 надано тимчасовий дозвіл на місце проживання в Російській Федерації, що підтверджується відповідною відміткою в паспорті. (а.с. 68). Також з матеріалів справи вбачається, що позивач має постійне місце роботи в м. Москва, її дочка навчається в МОУ «Щолковська гімназія» Щолковського району Московської області.
Зрештою, сам представник відповідача в апеляційній інстанції заявив, що ОСОБА_3- батько дитини не заперечує проти проживання дитини з матір'ю навіть у іншій державі, однак заперечує щодо надання їй згоди на виїзд з огляду на неврегульовані питання щодо участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що правових підстав для відмови у позові суд першої інстанції не мав, а тому позивачу позивачу ОСОБА_2слід надати дозвіл на виїзд за межі України з малолітньою дитиною- ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 в супроводі матері ОСОБА_2 та без згоди та супроводу батька ОСОБА_3.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення не може вважатися законним та обґрунтованим і підлягає до скасування, як таке, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Виходячи з встановленого апеляційним судом, по суті спору слід ухвалити нове рішення.
Що ж до доводів представника відповідача про те, що дитина вивезена до Російської Федерації незаконно, то слід зауважити наступне.
Дитина виїхала за кордон у супроводі матері на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 17 червня 2011 року, яким надано дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон строком на 6 місяців.
В межах дії зазначеного дозволу дитина перебувала на території Російської Федерації з матір'ю; в межах цього строку ОСОБА_2 звернулася в суд з цим позовом та отримала 21.11.2011 року для себе та дитини дозвіл на тимчасове проживання у цій державі.
Однак, при зверненні до суду позивач вимагала надання дозволу на виїзд на постійне проживання у Російській Федерації, в той час, як такого дозволу сама вона не має - 21.11.2011 року УФМС по Московській області її з донькою надано дозвіл на тимчасове проживання.
Таким чином, надаючи дозвіл на виїзд за кордон слід врахувати цю обставину.
Твердження відповідача про те, що позивач буде перешкоджати йому в спілкуванні з дитиною є лише його припущеннями. Крім того суду не надано будь-яких об'єктивних доказів того, що надання дозволу на виїзд малолітній ОСОБА_8 буде суперечити її інтересам.
В ході розгляду справи встановлено, що між сторонами - бувшим подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 склалися неприязні відносини і це є основною причиною заперечень відповідача в наданні дозволу на виїзд дитини за кордон.
На підставі ч.2 ст. 4 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 та керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія судів,-
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Надати дозвіл на виїзд на тимчасове (в межах дії тимчасових посвідок) місце проживання за кордоном - Російська Федерація, АДРЕСА_1 разом з матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженкою м. Івано-Франківська, малолітній ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженці м. Івано-Франківська.
Рішення набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: О.Є. Меленко
Судді: В.М. Вакарук
В.М. Васильковський