ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 грудня 2012 р.

Справа 19/80/2012/5003

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Елко Пак" (пр-т Московський,8 , м. Київ, 04073)

до:Приватного акціонерного товариства "Шаргородський маслозавод" (вул. Леніна, 284, Вінницької обл., м. Шаргород, 23500)

про стягнення 48086,68 грн. заборгованості

Головуючий суддя Яремчук Ю.О.

Cекретар судового засідання Діхтярук Т.А.

Представники

позивача : Ковальчук - Відьмук В.М.,

відповідача : не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Подано позов товариством з обмеженою відповідальністю "Елко Пак" до приватного акціонерного товариства "Шаргородський маслозавод" про стягнення 48086,68 грн. заборгованості, з яких: 46 806,60 грн. сума основного боргу, 1 070,13 грн. пені, 209,95 грн. 3 % річних.

Ухвалою суду від 10.12.2012 року порушено провадження у даній справі з призначенням її до розгляду на 21.12.2012 року.

В судове засідання 21.12.2012 року з'явився представник позивача, який позов підтримав в повному обсязі.

Відповідач не з'явився, про час і місце судового засідання належним чином повідомлений, про що свідчить поштове повідомлення № 10459 від 20.12.2012 року, яке наявне в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне:

12 січня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Елко Пак" та приватним акціонерним товариством "Шаргородський маслозавод" було укладено договір № 12/01 ( далі договір).

Відповідно до п.1.1. договору - продавець зобов'язується передавати у власність покупця продукцію партіями згідно накладних у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов'язується проводити оплату за продукцію та приймати її на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.2. договору - продавець поставляє покупцю таку продукцію: стакан тарний ( з друком) в асортименті; кришку - етикетку з фольги ( в асортименті).

31 грудня 2011 року сторони по договору № 12/01 від 12.01.2011 року уклали додаткову угоду № 1 до даного договору, якою п. 6.3. розділу 6 ( ціна та порядок розрахунків викладено в наступній редакції ) - покупець зобов'язується проводити оплату замовленої продукції в повному обсязі протягом 10 банківських днів з моменту відвантаження продукції зі складу продавця.

Відповідно до умов договору на підставі видаткових накладних № ЕЛ - 0001230 від 28.08.2012 року, № ЕЛ-0001313 від 07.09.2012 року, № ЕЛ-0001334 від 11.09.2012 року, № ЕЛ - 0001398 від 24.09.2012 року, № ЕЛ-0001507 від 12.10.2012 року відповідачу була поставлена пакувальна продукція на загальну суму 56 273,18 грн.

Відповідачем була отримана дана продукція згідно довіреностей № 341 від 07 вересня 2012 року, № 371 від 08 жовтня 2012 року, № 321 від 22 серпня 2012 року, які наявні в матеріалах справи.

Відповідач частково оплатив поставлену продукцію в рахунок видаткової накладної № ЕЛ-0001230 від 28.08.2012 року в розмірі 9 466,54 грн., що підтверджується банківськими виписками., а саме від 24.09.2012 року на суму 10 000, 00 грн., з них в оплату даної видаткової накладної 1 466,54 грн., від 10.10.2012 - 3 000,00 грн., 23.10.2012 року - 5 000,00 грн.

Враховуючи часткову сплату боргу, заборгованість відповідача перед позивачем становить 46 806,60 грн.

13 листопада 2012 року позивач направив відповідачу претензію № 196/5, з вимогою оплатити заборгованість в розмірі 46 806,60 грн., яка залишена без задоволення.

Разом з тим відповідач, борг в розмір 46 806,60 грн. фактично визнає, про що свідчить акт звірки взаєморозрахунків, станом на 04.12.2012 року, який обопільно підписаний між сторонами та скріплений мокрими печатками.

Станом на день розгляду справи в суді відповідач заборгованість не сплатив.

Внаслідок неналежного виконання договірних зобов'язань, відповідачу було нараховано відповідно до умов договору та чинного законодавства 1070,13 грн. пені, 209,95 грн. 3% річних.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору № 12/01 від 12 січня 2011 року, між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 46 806,60 грн. правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі. При цьому судом взято до уваги підписаний між сторонами акт звірки взаєморозрахунків станом на 04.12.2012 року та відсутність заперечень на позов.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 070,13 грн. пені та 209,95 грн. 3% річних.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язань, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 7.3. договору № 12/01 від 12.01.2011 року - за несвоєчасне проведення оплати поставленої продукції покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд вважає заявлену позивачем вимогу щодо стягнення пені та 3% річних правомірними, оскільки вони відповідають вимогам чинного законодавства та умовам укладеного між сторонами Договору.

Перевіркою розрахунку пені та 3% річних судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим зазначена вимога задовольняється судом в заявленому позивачем розмірі.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч вище наведеному та вимогам ухвали суду від 10.12.2012р. відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, пені та 3% річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Виходячи з наведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до п.1 ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Шаргородський маслозавод" (вул. Леніна, 284, Вінницької обл., м. Шаргород, 23500, ідент. номер 00444576) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Елко Пак" ( пр-т Московський,8 , м. Київ, 04073, ідент. номер 33056469) 46 806,60 грн. сума основного боргу; 1 070,13 грн. пені; 209,95 грн. 3 % річних; 1609,50 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Повне рішення складено 24 грудня 2012 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (пр-т Московський,8 , м. Київ, 04073)

3 - відповідачу (вул. Леніна, 284, Вінницької обл., м. Шаргород, 23500)