ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
17.12.2012Справа №5002-18/4286-2012
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримбетон»
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Атан-Крим»
про стягнення 58 854,41 грн.
Суддя І.К. Осоченко
Представники:
від позивача - Цвященко І. І. - представник, довіреність б/н від 15.10.2012., паспорт ЕО 969381, виданий 02.01.2002
від відповідача - не з'явився;
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримбетон» - позивач - звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атан-Крим» - відповідача, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атан-Крим» 58 854,41 грн., з яких: 58 152,80 грн. -основний борг, 701,61 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах ст. 202, 204, 205, 525, 526, 530, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 264-271 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що за період з 24.03.2012 по 09.06.2012 Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримбетон» був поставлений товар - будівельні матеріали Товариству з обмеженою відповідальністю «Атан-Крим», що підтверджується відповідними видатковими накладними на загальну суму 69 324,00 грн.
Однак, зобов'язання з оплати поставленого товару відповідач виконав частково у сумі 11 171,20 грн. і станом на день подання позову сума основної заборгованості складає 58 152,80 грн.
У судовому засіданні 11.12.2012 суд розпочав розгляд справи по суті.
Представником відповідача у судовому засіданні 11.12.2012 суду було надано клопотання про припинення провадження у справі.
Розглянувши таке клопотання суд не знаходить правових підстав для його задоволення, а тому відмовляє в його задоволенні.
14.12.2012 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому він не заперечує проти сплати грошової суми за поставлені будівельні матеріали. Крім цього, він зазначає, що 14.12.2012 Товариством з обмеженою відповідальністю «Атан-Крим» було сплачено 1 500,00 грн. за поставлені будівельні матеріали, що підтверджується платіжним дорученням №8904 від 14.12.2012. Також у своєму клопотання відповідач просив відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку з тим, що йому необхідно уточнити взаєморозрахунки з позивачем.
У судовому засіданні 17.12.2012 представник позивача надав суду детальний розрахунок суми позову, в якому зазначає, що на момент подачі позову сума основного боргу складала 56 000,00 грн. 07.12.2012, тобто вже після подання позовної заяви до Господарського суду Автономної Республіки Крим, відповідач сплатив 1 000,00 грн., що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків, підписаним обома сторонами станом на 10.12.2012. Також представник позивача зазначає, що 14.12.2012 відповідачем погашено 1 500,00 грн., у зв'язку з чим сума основного боргу станом на 17.12.2012 складає 53 500,00 грн.
Суд прийняв детальний розрахунок суми позову до свого розгляду.
По справі судом оголошувалася перерва у порядку статті 77 ГПК України.
Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального пристрою в порядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи строки розгляду справ господарськими судами України, які передбачені статтею 69 ГПК України, а також те, що явка у судове засідання є правом учасників процесу, а не їх обов'язком, суд вважає можливим розглянути дану справу за відсутністю представника відповідача за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд
В С Т А Н О В И В:
Матеріали справи свідчать, що на підставі усної домовленості, досягнутої між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримбетон» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Атан-Крим» за період з 24.03.2012 по 09.06.2012 позивачем був поставлений товар - будівельні матеріали відповідачу, що підтверджується відповідними видатковими накладними на загальну суму 69 324,00 грн. (а. с. 12-25).
Однак, зобов'язання з оплати поставленого товару відповідач виконав частково у сумі 11 171,20 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Ч. 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України).
Отже, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі був укладений усний правочин, що не суперечить положенням чинного законодавства України. Відповідно, у відповідача виник обов'язок щодо оплати вартості отриманого товару.
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
В свою чергу, відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атан-Крим» була направлена претензія (вих. №136) №32/12 від 16.07.2012 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 60 544,00 грн. в добровільному порядку в строк до 31.07.2012. Вказана претензія, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення від 20.07.2012 була вручена відповідачу 23.07.2012. Однак, у встановлені претензією строки оплата за поставлений товар - будівельні матеріали на суму 60 544,00 грн. відповідачем здійснена не була.
Матеріали справи свідчать про те, що оплату поставленого товару відповідач виконав частково у сумі 11 171,20 грн.
Розмір оплати за поставлений товар був визначений в Акті звірки взаємних розрахунків станом на 13.11.2012, а саме 58 152,80 грн., який був направлений позивачем на адресу відповідача за проханням підписати його та один екземпляр повернути адресатові, проте Акт звірки взаємних розрахунків станом на 13.11.2012 не був підписаний відповідачем (а. с. 10).
Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення фактів такого роду.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 334 Цивільного кодексу України, момент передачі товару є моментом набуття відповідачем права власності на такий товар. Саме з часу отримання товару відповідачем до нього переходять всі права щодо придбаного товару та обов'язки щодо сплати його ціни.
Частиною 4 статті 538 Цивільного кодексу України визначено, що якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Як було зазначено вище, представником позивача у судовому засіданні 17.12.2012 був наданий детальний розрахунок суми позову, в якому він зазначив, що на момент подачі позову сума основного боргу складала 56 000,00 грн. 07.12.2012, тобто вже після подання позовної заяви до Господарського суду Автономної Республіки Крим, відповідач сплатив 1 000,00 грн., що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків, підписаним обома сторонами станом на 10.12.2012. Також представник позивача зазначає, що 14.12.2012 відповідачем погашено 1 500,00 грн., у зв'язку з чим сума основного боргу станом на 17.12.2012 складає 53 500,00 грн.
Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Пленум Вищого господарського суду України в пункті 4.4 Постанови від 26 грудня 2011 року N18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначив, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
З урахуванням цього, провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 2 500,00 грн. підлягає припиненню за відсутністю предмета спору.
В пункті 4.10 вищевказаної Постанови Пленуму ВГСУ зазначено, що питання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог, а так само про залишення позовних вимог у певній частині без розгляду господарський суд вирішує у резолютивній частині рішення, яке приймається по суті справи. Відповідні процесуальні дії суд може вчиняти й шляхом винесення відповідної ухвали як окремого процесуального документа, продовжуючи розгляд справи в іншій частині. З урахуванням цього, суд не вважає за доцільне винесення окремого процесуального документу в частині припинення провадження у справі.
Таким чином, несплаченою залишилася сума заборгованості в розмірі 53 500,00 грн.
Враховуючи, що позивач надав суду належні докази свого виконання перед відповідачем поставки товару - будівельних матеріалів на суму 53 500,00 грн., зі свого боку доказів перерахування суми боргу у розмірі 53 500,00 грн. відповідачем суду так і не надано, суд приходить до висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 53 500,00 грн. суми основного боргу обґрунтована, підтверджується матеріалами справи, а тому підлягає задоволенню.
Крім суми основного боргу у розмірі 53 500,00 грн., позивач також просить суд стягнути з відповідача і 3% річних у розмірі 701,61 грн.
Розглянувши такі позовні вимоги, суд зазначає наступне:
у відповідності зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання їм грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також 3 % (три відсотки) річних від простроченої суми.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалі справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача була направлена претензія (вих. №136) №32/12 від 16.07.2012 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 60 544,00 грн. в добровільному порядку в строк до 31.07.2012.
Отже, саме з 31.07.2012 позивач мав право нараховувати 3 % річних.
Саме з цього періоду позивач має право з врахуванням положень частини 2 статті 625 ЦК України нараховувати відповідачу 3% річних та суму інфляції.
Що стосується самого розрахунку суми 3% річних, то суд погоджується з зазначеним позивачем періодом нарахування 3% річних з 31.07.2012 по 19.11.2012 року (а/с 3-4), що складає 112 дня; розрахунок 3 % річних проводиться за формулою:
Сума санкції = З х 3 х Д : 365:100, де З - сума заборгованості; Д - кількість днів прострочення.
За такою формулою, враховуючи саме с у м у б о р г у (53 500,00 грн.), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 3% річних у розмірі 701,61 грн.
Всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідач не надав суду належних та допустимих доказів погашення ним заборгованості перед позивачем в сумі 53 500,00 грн., у зв'язку з чим суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати на підставі ст. 44,49 ГПК України суд відносить на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Вступна та резолютивна частини рішення оголошені у судовому засіданні 17.12.2012.
Повне рішення складено 24.12.2012.
Керуючись статтями 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82 - 85, Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атан-Крим» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримбетон» заборгованість у розмірі 53 500,00 грн., 3 % річних - 701,61 грн. та судовий збір у розмірі 1 523,28 грн.
3. Видати наказ після вступу рішення у законну силу.
4. В частині стягнення 2 500,00 грн. основного боргу - провадження у справі припинити.
5. В іншій частині позову - відмовити.
Суддя І.К. Осоченко