ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
20.12.2012Справа №5002-9/3844-2012
За позовом Приватного підприємства «СВСВ», м. Ялта
до 1)Ялтинської міської ради, м. Ялта, 2)Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» в особі Кримської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», м. Сімферополь
про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування його державної реєстрації
Суддя Н.С. Пєтухова
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача - Семіна Н.Є., директор, паспорт АР 450659;
Від відповідача - Орлов І.В., довіреність № 02.11-07/984 від 19.12.12, головний спеціаліст сектору судової роботи.
Від відповідача - Браженко Є.О, довіреність № 02.18/58 від 31.08.2012р., представник.
Суть спору: Приватне підприємство «СВСВ» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Ялтинської міської ради, м. Ялта та Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в особі Кримської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування його державної реєстрації.
Відповідач - Ялтинська міська рада у відзиву на позов та у судовому засіданні позивні вимоги позивача вважає необгрунтованними і просить у позові відмовити.
Відповідач - Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» в особі Кримської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» відзиву на позов не надав, однак у судовому засіданні позивні вимоги позивача вважає необгрунтованними і просить у позові відмовити.
Розглянувши матеріали справи, а також додатково надані сторонами документи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
В с т а н о в и в:
Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.
14 серпня 2009 року був укладений договір оренди земельної ділянки, розташованій за адресою: АР Крим, м. Ялта, в районі вулиці Ізобільна, кадастровий № 0111900000:01:024:0372, між Ялтинською міською радою (орендодавець) та приватним підприємством «СВСВ» (орендар) .
23 грудня 2010 року цей договір був зареєстровано у Кримської регіональної філія державного підприємства «ЦЕНТР ДЕРЖАВНОГО ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ» при Держкомземі України, про що у Державному реєстрі земель зроблено запис №041000700098.
Згідно п.1.1 договору орендодавець надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку (згідно Українському Класифікаторові цільового використання землі - УКЦІЗ): «промисловості, комерційного використання і суспільного призначення», код - 1.13.4, розташований за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Ялта, в районі вулиці Ізобільна (кадастровий № 0111900000:01:024:0372).
Строк дії договору встановлений на 49 років з моменту прийняття рішення №220 22-ої сесії Ялтинської міської ради 5-го скликання від 18.12.2008р.(п.3.1 договору).
Згідно п.16.1 договору наступний договір вступає в силу після його підписання сторонами і державної реєстрації в Кримської регіональної філія державного підприємства «ЦЕНТР ДЕРЖАВНОГО ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ» при Держкомземі України.
Позивач вважає, що договір оренди земельної ділянки від 14 серпня 2009 року був укладений з порушенням вимог чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з позовом до суду про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування його державної реєстрації.
Відповідно до Роз'яснень Вищого Арбітражного Суду України №02-5/111 від 12.03.1999 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", а саме пункту 1, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержанням встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішування спору.
Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позивач у позивної заяві посилається на те, що в договорі оренди земельної ділянки від 14 серпня 2009 року відсутні деякі істотні умови, у частності позивач посилається на те, що сторонами при укладенні договору не вказані умови збереження стану об'єкту оренди, а також не встановлені строки передачі земельної ділянки орендарю.
Суд вважає доводи позивача необгрунтованними.
Ст. 15 Закону України «Про оренду землі» передбачене, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо. Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.
Згідно ст. 17 Закону України «Про оренду землі» передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.
Пунктом 5.3 договору оренди земельної ділянки від 14 серпня 2009 року сторони передбачили, що орендар несе відповідальність за зберігання об'єкту оренди відповідно з діючим законодавством. Таким чином, сторони ухвалили умови збереження стану об'єкта оренди.
Що відносне невстановленого у договорі оренди земельної ділянки строку надання земельної ділянки орендарю, суд також не може погодитись з доводами позивача.
Пунктом 6.4 договору оренди земельної ділянки від 14 серпня 2009 року сторони передбачили, що надання земельної ділянки орендарю здійснюється після державної реєстрації договору, згідне акту прийому - передачі.
Договір оренди земельної ділянки був підписаний 14 серпня 2009 року і в цей же день між сторонами був підписаний акт прийому - передачі земельної ділянки Приватному підприємству «СВСВ»(а.с. 52) Відповідач не заперечу. Проти даного факту.
23 грудня 2010р. договір був зареєстрований в Кримської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», після чого наданий позивачу.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбаченому законом порядку і формі досягнута угода за всіма його істотними умовами.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому випадку погоджувати предмет, ціну і термін договору.
У відповідність із ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в терміни, встановлену договором оренду землі, зареєстрованим у встановленому законом порядку.
Відповідно до п.9.4 договору орендар зобов'язаний приступити до використання земельної ділянки після державної реєстрації договору оренди і підписання акту прийому-передачі.
Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно до ст.. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 Господарського процесуального кодексу України).
Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього обов'язок довести, що цивільні права та інтереси позивача порушені, не визнаються чи оспорюються відповідачем.
Тоді як позивач не представив суду належних та допустимих доказів правомірності своїх вимог з підстав викладених у позові до відповідача про визнання договору оренди земельної ділянки від 14 серпня 2009 року недійсним.
Оскільки, судом вже встановлене, що не має підстав для визнання договору оренди земельної ділянки від 14 серпня 2009 року, укладеного між Ялтинською міською радою (орендодавець) та приватним підприємством «СВСВ» (орендар), недійсним, то не має законних підстав для задоволення позивних вимог у частині скасування його державної реєстрації.
Витрати по оплаті судового збору відносяться на позивача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 20.12.2012р. були оголошені тільки вступна та резолютивна частини рішення.
Повний текст рішення оформлений відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і підписаний 24.12.2012 р.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. У позові відмовити.
Суддя Н.С. Пєтухова