УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0190/7928/2012Головуючий суду першої інстанції:Захарченко Л.А.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Кірюхіна М. А.

"21" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіКірюхіної М.А.,

СуддівРуснак А.П., Берзіньш В.С.,

При секретаріПостіковій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Надра», треті особи: ОСОБА_7, Національний банк України, про визнання кредитного договору, договору поруки та договору застави недійсними,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 09 жовтня 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2012 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ПАТ КБ «Надра», треті особи: ОСОБА_7, Національний банк України, про визнання кредитного договору, договору поруки та договору застави недійсними.

Позовні вимоги мотивовані тим, що інформація про кредит, отже і про фінансові ризики, пов'язані з наданням кредиту в іноземній валюті, не була надана в чіткій і зрозумілій формі та позивачка несвідомо підписала кредитний договір з надання кредиту в іноземній валюті. Крім того, зазначає, що в тексті кредитного договору створені несправедливі умови правочину, не міститься детального розпису загальної вартості кредиту та відсутній графік платежів. Видача банком валютного кредиту суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Підставою для визнання кредитного договору недійсним, а також визначення зобов'язання по ньому у валюті США, а також використання даної валюти як засобу платежу, на думку позивачки суперечить ст.192-193,524,533 ЦК України, ст.33 Закону України «Про Національний банк України».Також вказує на те, що при укладенні кредитного договору у банку не було індивідуальної ліцензії НБУ, що не відповідає вимогам Декрету КМУ, у зв'язку з чим банк не мав права надавати їй кредит у доларах США. З огляду на викладене, позивачка просила її позов задовольнити.

Рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим від 09 жовтня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено у повному обсязі.

На вказане судове рішення представник позивачки подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності. При цьому визнав встановленим, що волевиявлення ОСОБА_6 під час підписання кредитного договору, договору застави та отримання кредиту в іноземній валюті було вільним і відповідало її внутрішній волі. ПАТ КБ «Надра» як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностям, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з наданням кредитів в іноземній валюті.

Відмовляючи у позові в частині визнання недійсним договору поруки , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 не є належним позивачем, оскільки вона не є стороною за цим договором та її права ним не зачіпляються.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, 13.10.2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №805/2005/840-ПК/114, на підставі якого банком відповідачці наданий кредит у сумі 13185 доларів США зі сплатою 10% річних за його використання на придбання транспортного засобу строком на 70 місяців. Крім того, в цей же день у забезпечення кредитного договору сторонами було укладено договір застави, відповідно якого ОСОБА_6 передала у заставу в якості забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним договором автомобіль CHEVROLET AVEO SF69Y, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Також 13.10.2005 року між банком та ОСОБА_7 укладено договір поруки, за умовами якого остання зобов'язалась відповідати за виконання позичальником її боргових зобов'язань перед банком за кредитним договором у повному обсязі.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договорів недійсними, позивачка посилалась на те, що вони укладені з порушенням чинного законодавства, яке регулює валютні операції, а саме валютний кредит надано за відсутності у банка індивідуальної ліцензії та платежі приймалися у валюті.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Частиною 3 статті 533 Цивільного кодексу України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до пп. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Щодо вимог підпункту "г" п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України, який передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, то в силу п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті та використання іноземної валюти як платіжу за кредит згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

З огляду на вказане, здійснення кредитних операцій у валюті ПАТ КБ «Надра» не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Зважаючи на вищенаведене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності у банку права використання іноземної валюти як засобу платежу за кредитним договором, оскільки це відповідає вимогам ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 5 Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Положенню про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги представника позивачки щодо відсутності у банку необхідних дозволів на валютне кредитування, оскільки всупереч ст. 10. 11, 60 ЦПК України ці твердження жодними доказами не доведенні, а відповідачем зазначене спростовано шляхом надання копії Дозволу НБУ №21-1 від 23.08.2002 року.

Доводи апеляційної скарги представника позивачки щодо відсутності вільного волевиявлення позивачки на укладення договорів кредиту та застави, колегія суддів відхиляє, оскільки жодних доказів того, що позивачка не мала можливості впливати на зміст договорів або відмовитися від їх укладення не надано ані суду першої, ані апеляційної інстанцій.

Дійшовши висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду в частині визнання недійсним кредитного договору, колегія суддів відхиляє й доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для визнання недійсним договору застави та поруки, а також застосування подвійної реституції.

Всі інші доводи апеляційної скарги також не містять правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку всім наявним в справі доказам згідно зі ст.212 ЦПК України і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303,304, 307, 308, 314, 315, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 відхилити.

Рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 09 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Судді: Кірюхіна М.А. Берзіньш В.С. Руснак А.П