Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-10443/11/0170/3

19.11.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ілюхіної Г.П.,

суддів Кукти М.В. ,

Єланської О.Е.

секретар судового засідання Радух Ю.А.

за участю сторін:

представник позивача, Приватного акціонерного товариства "Кримський Титан"- ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Красноперекопським МРВ ГУ МВС України в АР Крим, 11.08.2005, довіреність № 01.02-14/17267 від 29.12.11

представник відповідача, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби - не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Шкляр Т.О.) від 30.03.12 по справі № 2а-10443/11/0170/3

за позовом Приватного акціонерного товариства "Кримський Титан" (Північна промзона, м. Армянськ, Красноперекопський район, Автономна Республіка Крим, 96012)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, АР Крим, 95000)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.03.2012 визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим № 0000670700 від 17.03.2011, № 0000650700 від 17.03.2011. Стягнуто з Державного бюджету України в особі розпорядника бюджетних коштів - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим на користь ПАТ "Кримський ТИТАН" 18091,40 грн. судових витрат (т.5, арк.с. 74-83).

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави, викладені в акті перевірки, а саме: не знаходження контрагентів позивача за їх місцезнаходженням (доказів на підтвердження відповідачем цих обставин не надано) не може бути підставою для невизнання податкової декларації позивача та зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ позивача, оскільки, реальність проведення операцій підтверджена відповідними первинними документами, що є належним та достатнім доказом, а отже наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

В судовому засіданні 19.11.2012 представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, надав письмові заперечення на апеляційну скаргу (т.5, арк. с. 118-120).

В судове засідання, 19.11.2012 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно (т.5, арк. с. 126), про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників відповідача, за наявними матеріалами.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

Позивач ПАТ " Кримський Титан" є юридичною особою, зареєстрованою рішенням виконавчого комітету Армянської міської ради ПР Крим від 31.08.2004 (т.1, арк. с. 13).

Позивача взято на податковий облік 16.09.2004, знаходиться на обліку в СДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим, є платником податку на додану вартість (т.1, арк.с. 14).

11.03.11 відповідачем проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок в банку за грудень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалась у листопаді 2010 року, за результатами якої виявлено: порушення п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.2.1, п.п. 7.7.10 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме завищення суми ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню за грудень 2010 року, на суму 172919 грн.; порушення п.п. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", п.п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.2.1, п.п. 7.7.10 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за грудень 2010 року на суму 251450 грн., про що складено акт № 72/7/32785994 (т.1, арк. с.17-32 ).

17.03.11 відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000650700, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 172919 грн. за 12 міс. 2010 року; № 0000670700, яким зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 258590 грн. за 12 міс. 2010 року (т.1, арк.с. 15-16).

У справі проводилась судово-економічна експертиза згідно Висновку №126/11 від 19.03.2012 якої, висновки акту перевірки від 11.03.2011 №72/7/32785994 документами первинного бухгалтерського та податкового обліку не підтвердженні та не обґрунтовані. Фактичне виконання угод укладених між позивачем та його контрагентами за листопад та грудень 2011 року підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача. Оплата контрагентам позивача грошових коштів з урахуванням ПДВ за листопад та грудень 2011 року підтверджена первинними документами бухгалтерського обліку позивача. Отримані товари та послуги використовувались у господарській діяльності позивача, що підтверджено документами бухгалтерського обліку позивача. Відомості про отримання товарів від контрагентів позивача відображено в бухгалтерському обліку позивача. Позивач має виробничі та матеріальні ресурси, що достатні для використання придбаних товарів у господарській діяльності (т.5, арк.с. 6-28).

Спір виник у зв'язку з тим, що відповідач вважає що суми, включені позивачем до податкового кредиту не підтверджені належним чином, що тягне за собою зменшення сформованого платником податку податкового кредиту, позивач проти цього заперечує, так як вважає, що він документально підтвердив реальну господарську діяльність та господарські операції даними податкового та бухгалтерського обліку, а за дії контрагента відповідальності не несе.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що підстави для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення вимог апеляційної скарги відсутні, виходячи з наступного.

На правовідносини, що склалися між сторонами поширюються положення статті 19 Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV, статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 № 1251-ХІІ (далі -Закон України №1251-ХІІ), Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 (далі -Закон України №168/97-ВР), Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі -Закон України №334/94-ВР), які були чинними в період виникнення спірних правовідносин.

Суд першої інстанції здійснив аналіз вищезазначеного діючого законодавства України та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог, так як первинні бухгалтерські документи підтверджують товарність господарських операцій .

Так, з матеріалів справи вбачається, що зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість позивачу відбулось відповідачем на тих підставах, що суми податку на додану вартість, які заявлені до відшкодування не підтверджені зустрічними перевірками по ланцюгу придбання товарної групи до виробника і сплати податку на додану вартість до бюджету і тому не підлягають бюджетному відшкодуванню.

Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку про те, що всі операції з купівлі-продажу товарів робіт, послуг з його контрагентами, відображеними в акті перевірки, не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача, в тому числі за рахунок ПАТ «Кримський Титан».

Податок як обов'язковий внесок сплачується до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду платником у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування (стаття 2 Закону № 1251-ХІІ).

Відповідно до статті 11 Закону України № 1251-ХІІ відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 (далі -Закон України №168/97-ВР) бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України № 168/97-ВР, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України №168/97-ВР вважається дата здійснення першої із подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Згідно підпункту 7.7.3. пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР, підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Згідно підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Аналіз зазначених норм Закону України №168/97-ВР дозволяє зробити висновок про те, що в підпункті 7.7.1 йдеться про суму податкового кредиту, розраховану за правилами підпунктів 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1, - тобто як про сплачений, так і про нарахований податок на додану вартість.

Отже, виходячи зі змісту розглядуваних норм Закону, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

При цьому Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами контрагенту платника податку, який має право на бюджетне відшкодування, отже проведення перевірки контрагента не потрібно. Крім того, під час тлумачення норм Закону, що регулюють порядок визначення сум бюджетного відшкодування, пріоритетне застосування мають спеціальні норми пункту 7.7 статті 7 Закону, а не сама по собі термінологія поняття бюджетного відшкодування, наведена в пункті 1.8 статті 1 Закону.

За таких обставин, приписи пункту 1.8 статті 1 Закону щодо надмірної сплати податку як ознаки суми бюджетного відшкодування слід розуміти таким чином, що надмірна сплата податку в контексті розглядуваної норми означає як безпосередньо сплату податку до бюджету понад суми, визначені відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, так і сплату сум податку на додану вартість постачальникам в ціні придбаних платником податків товарів (послуг), передбачену підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону.

Отже, під час встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість, що є підставою для здійснення бюджетного відшкодування, необхідно враховувати суми податку на додану вартість, сплачені покупцем-платником податку постачальникам у складі ціни придбаних товарів та послуг.

За загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Що стосується подальшої сплати податку на додану вартість до бюджету постачальниками товарів та послуг, придбаних платником податку, то Закон не пов'язує виникнення права на бюджетне відшкодування у платника податку з фактом виконання податкових зобов'язань перед бюджетом третіми особами.

Відповідно до наведеного, в задоволенні вимог платника податків, пов'язаних із стягненням сум бюджетного відшкодування, не може бути відмовлено на тій лише підставі, що відповідні суми не сплачені безпосередньо до бюджету цим платником податку або його контрагентами.

В той же час, несплата контрагентами платника податку сум податку на додану вартість до бюджету може в окремих випадках бути ознакою протиправних дій, вчинених за попередньою змовою групою осіб із метою ухилення від оподаткування або безпідставного отримання коштів за рахунок Державного бюджету України.

Факт порушення контрагентами платника податків своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку до бюджетного відшкодування сум, якщо податковий орган доведе, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому повинно було бути відомо про порушення, які допускалися контрагентами.

Вимога платника податку про відшкодування з державного бюджету сум податку на додану вартість може бути також визнана необґрунтованою, якщо податковим органом буде доведено, що діяльність платника податків, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням права на бюджетне відшкодування, переважно з контрагентами, що умисно і систематично не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через недобросовісних посередників, обізнаних із протиправним характером діяльності своїх контрагентів.

Таким чином, несплата контрагентом платника податку сум податку на додану вартість, включеного таким платником податку на додану вартість до сум бюджетного відшкодування, може бути підставою для не визнання права такого платника податків на відшкодування чи податковий кредит у разі встановлення судом протиправного характеру дій, вчинених учасниками відповідних операцій, а отже, відшкодування податку не може залежати від підтвердження податковими органами факту сплати контрагентом позивача вказаного податку до бюджету.

Як слідує з аналізу наведених вище норм, факт здійснення операцій підтверджується наявними у матеріалах справи договорами, актами приймання-передачі виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все відносини, безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів протиправного характеру діяльності контрагентів позивача або обізнаності позивача щодо протиправного характеру їх діяльності, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Судова колегія вважає, що первинні бухгалтерські документи підтверджують товарність спірних господарських операцій, вказані первинні документи містять всі необхідні реквізити та виписані платником ПДВ відповідно до Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України №165 від 30.05.1997р. з наступними змінами і поповненнями.

Отже, сума бюджетного відшкодування є правомірно визначеною, якщо це зроблено на підставі належним чином сформованого податкового кредиту.

Доводи відповідача про безтоварність операцій не доведені та належним чином не підтверджені.

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

Описки, допущені судом першої інстанції підлягають виправленню в порядку статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.03.12 по справі № 2а-10443/11/0170/3 залишити без задоволення.

2.Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.03.12 по справі № 2а-10443/11/0170/3 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 26 листопада 2012 р.

Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна

Судді підпис М.В. Кукта

підпис О.Е.Єланська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна