Справа № 1329/2-125/11 Головуючий у 1 інстанції: Варениця В.Є.

Провадження № 22-ц/1390/5477/12 Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В. Я.

Категорія 5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: судді Бакуса В.Я.,

суддів: Гірник Т.А., Мацея М.М.,

секретаря: Мариняк О.І.,

з участю: ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 -ОСОБА_3 та апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 20 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про відшкодування коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про знесення самочинно зведеної надбудови, приведення будинку до попереднього стану, знесення будівель та зняття з реєстрації, -

встановила:

рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 20 червня 2012 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та зустрічних вимогах ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалено про стягнення з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 3 219 грн. судового збору в дохід держави та скасовані заходи забезпечення позову, забезпеченні ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 8.12.2009 р.

Рішення суду оскаржили сторони.

Представник ОСОБА_4 -ОСОБА_3 просить рішення районного суду в частині незадоволення вимог за зустрічним позовом скасувати й ухвалити нове, яким задовольнити його вимоги в частині зобов'язання відповідачів знести самочинно зведенні надбудови, відновити будинок до попереднього стану, знести будівлю-сарай та привести земельну ділянку до попереднього стану посилаючись на те, що рішення суду в цій частині є незаконним, прийнятим в порушення норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт посилається на те, що для задоволення його вимог суд повинен був застосувати до спірних правовідносин частини 4, 7 ст.376 ЦК України та зобов'язати відповідачів привести будинок та земельну ділянку до попереднього стану, а не посилатись на те, що це може зробити сам власник будинку.

Апелянти ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 просять рішення районного суду в частині відмови у задоволенні їх вимог та стягненні з них судового збору скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити їх вимоги, посилаючись на те, що в цій частині рішення є незаконним. Так, зокрема, апелянти посилаються на те, що суд прийшов до невірного висновку, що між сторонами не було укладено договору найму житлового приміщення, оскільки суд не взяв до уваги, що між сторонами фактично був укладений усний договір найму житла. Крім того, апелянти зазнають, що судом визнано факт виконання ними ремонтних робіт і такі роботи оплачувались ними, а відтак вони мають право на відшкодування цих затрат.

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями щодо часу та місця розгляду справи.

За таких обставин, у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу - ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на підтримання своєї апеляційної скарги та заперечення апеляційної скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, вивчивши обставини та матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до наступного висновку.

В грудні 2009 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду із зазначеним вище позовом та просили стягнути з відповідача ОСОБА_4 350 000 грн. понесених ними на покращення житлового будинку відповідача. На обґрунтування своїх вимог посилаються на те, що відповідачу на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1. Оскільки відповідач стверджував, що він є людиною похилого віку, потребує догляду, а будинок капітального ремонту, грошей для його відновлення немає, тому вони домовились, що вони (позивачі) відремонтують будинок за власні кошти, а відповідач зареєструє їх в будинку та передасть будинок у їх власність. Оскільки вони за згодою відповідача провели надбудову та реконструкцію будинку, інші будівельні роботи, а відповідач не виконав своїх обіцянок, просили задовольнити їх вимоги.

В квітні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом та з урахуванням збільшення позовних вимог просив зобов'язати відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 знести проведену ними самовільну надбудову будинку, привести будинок до попереднього стану, знести самовільно збудовані сарай та свинарник, привести земельну ділянку в придатний стан та стягнути з відповідачів 42 462 грн. 50 коп. за користування його житловим будинком та прибудинковою територією.

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_4 посилається на те, що на прохання своєї дочки ОСОБА_8 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1) він дозволив їй та її чоловіку ОСОБА_5 в 2005 р. тимчасово, до добудови ними свого житла на АДРЕСА_2, проживати в його будинку. Однак, через деякий час відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 самовільно, без його згоди, стали проводити надбудову будинку (мансарду) та його перепланування, будувати на земельній ділянці свинарник та сарай, за що відповідач ОСОБА_5 був притягнутий до адміністративної відповідальності.

Посилаючись на те, що зазначені дії відповідачі вчинили самовільно, без його згоди як власника будинку, вселили до будинку без його згоди відповідачів - свою дочку -ОСОБА_6 та її чоловіка -ОСОБА_7, не проводили оплату за користування житлом, відтак просив задовольнити його вимоги.

Відмовляючи у задоволенні вимог районний суд виходив з того, що між сторонами договір найму жилого приміщення не укладався, самовільно провели ремонт та реконструкцію будинку, а ОСОБА_4, як власник будинку, сам вправі привести будинок та земельну ділянку до попереднього стану, а інші вимоги сторонами не доведені.

Але повністю з таким висновком районного суду колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Конституцією (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод»1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4,7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК України.

Зокрема, за положеннями ч.1 ст.317 та ч.1 ст.319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, і він реалізовує їх на власний розсуд.

Згідно із ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст.321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.

Глава 28 ЦК визначає житло об'єктом права приватної власності.

За правилами ст.19 ЦК України, особа має право на самозахист свого цивільного права. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідними та допустимими доказами, зокрема свідоцтвом на право особистої власності на житловий будинок від 19 жовтня 1992 р., стверджується, що ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.65). Будинок 1986 року забудови.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК та ст.150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Статтею 152 ЖК встановлено, що переобладнання та перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, проводиться з дозволу виконкому місцевої ради.

Переобладнання жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень містить у собі улаштування в окремих жилих будинках, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів тощо. До елементів перепланування жилих приміщень належить: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків. Для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у житлових будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування.

Пунктами 1.4.1, 1.4.2, 1.4.3 та 1.4.5 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №76 від 17.05.2005 р. визначено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої ради відповідно до законодавства.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_5, який зареєстрований у спірному будинку власника, без належного узгодження з власником будинку та відповідних органів, без розроблення та погодження проектної документації та дозволу виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради провів знесення даху будинку та надбудову мансардного поверху, замурував два віконні отвори, побудував господарську будівлю (сарай та свинарник) без влаштування фундаменту.

Зазначені дії ОСОБА_5 підтверджуються актом № 29/14 від 17.06.2010 р. складеним Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області (а.с.178).

За самочинні та протиправні дії ОСОБА_5 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.96 КпАП України (а.с.176).

Відповідно до ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За твердженням ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 вони спільно проводили дії по будівництву та реконструкції будинку, витрачали на це свої кошти.

Таким чином дії відповідачів були протиправними, своїми діями вони порушили права власника будинку ОСОБА_4 на користування майном, між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, з одного боку, та ОСОБА_4, як власником будинку з другого боку, виникли протиріччя, відтак інтереси ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 захищатися не можуть, а тому їх вимоги до задоволення не підлягають. Без згоди власника будинку будь-хто не може проводити капітальний ремонт в будинку, в якому мешкає, з демонтажем частин будинку, покрівлі, проведення надбудови і т.п.

За таких обставин, з урахуванням викладеного, доведеності наявності порушеного права ОСОБА_4 (стаття 391 ЦК України), позовні вимоги ОСОБА_4 в частині знесення самочинної надбудови будинку (мансардного поверху), приведення будинку до попереднього стану, який існував до проведення надбудови та переобладнання і перепланування будинку, знесення господарської будівлі-сараю та приведення земельної ділянки до попереднього стану, підлягають до задоволення. А тому слід зобов'язати ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 за свої кошти вчинити дії на приведення будинку до попереднього стану та знесення господарської будівлі і приведення земельної ділянки до попереднього стану.

В решті частині рішення слід залишити без змін.

Відповідно до ч.2 ст.314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Керуючись ст.ст.303, 305, п.3 ч.1 ст.307, п.п.1, 4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст.313, 317 ЦПК України, колегія суддів ,

вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відхилити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 -ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 20 червня 2012 року в частині незадоволення вимог ОСОБА_4 за зустрічним позовом в частині зобов'язання відповідачів знести самочинно зведенні надбудови, відновити будинок до попереднього стану, знести господарську будівлю-сарай та привести земельну ділянку до попереднього стану скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_4 в цій частині задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 знести мансардний поверх в будинку АДРЕСА_1, привести зазначений будинок до стану, який існував до початку надбудови, переобладнання і перепланування, знести господарську будівлю-сарай та привести земельну ділянку до попереднього стану.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий: Бакус В.Я.

Судді: Гірник Т.А.

Мацей М.М.