АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 11/2390/863/12Головуючий по 1 інстанції

Категорія : ч.3 ст.185, ч. 2 ст. 304 КК України Мазай Н.В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Соломка І. А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2012 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоСоломки І.А.,

суддівОхріменка І.К., Поєдинка І.А.,

при секретарі з участю прокурора Остапенко О.С., Свищ Л.А.,

захисника ОСОБА_7,

засудженого ОСОБА_8,

розглянувши кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_8 на вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 25 червня 2012 року, яким

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, громадянин України, уродженець с. Соколівка Жашківського району Черкаської області, проживаючий в АДРЕСА_1 раніше судимий:

- 06.08.2010 року Жашківським районним судом за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, на підставі ст. 104 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, -

засуджений за вчинення злочинів, передбачених:

- ч.3 ст. 185 КК України - до 3 років позбавлення волі;

- ч. 2 ст. 304 КК України - до 4 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_8 покарання - 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Жашківського районного суду Черкаської області від 06.08.2010 року і остаточно визначено ОСОБА_8 до відбуття - 4 роки 2 місяці позбавлення волі.

Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_8:

- на користь потерпілої ОСОБА_9 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 235 грн., моральної шкоди - 300 грн.;

- на користь потерпілого ОСОБА_10 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 319 грн..

Вирішено питання про долю речових доказів по справі відповідно до вимог ст. 81 КПК України, -

в с т а н о в и л а :

Вироком Монастирищенського районного суду ОСОБА_8 визнаний винним та засуджений за те, що він, повторно, в кінці квітня 2011 року приблизно о 12 годині, шляхом зриву навісного замка на вхідних дверях, проник в будинок по АДРЕСА_2 звідки таємно, умисно, з корисливих мотивів викрав майно, що належить ОСОБА_11 на загальну суму 100 грн., завдавши останній матеріальні збитки на вказану суму.

Він же, 11 та 12 липня 2011 року, достовірно знаючи, що його брат ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4, являється малолітнім, втягнув його в злочинну діяльність, шляхом пропонування та переконання скоїти крадіжки з домоволодінь громадян, пообіцявши отримання матеріальної вигоди, після чого спільно з ним вчинив крадіжки з домоволодінь ОСОБА_10 та ОСОБА_9.

Так, він , запропонувавши малолітньому ОСОБА_12 вчинити крадіжку, на що останній погодився, повторно, 11.07.2011 року близько 15 години разом з малолітнім ОСОБА_12 проник в будинок по АДРЕСА_3 звідки вони таємно, умисно, з корисливих мотивів викрали майно, що належить ОСОБА_10 на загальну суму 319 грн., завдавши останньому матеріальні збитки на вказану суму.

Він же, знову запропонував малолітньому ОСОБА_12 вчинити крадіжку, на що останній погодився, та 12.07.2011 року близько 16 години 30 хвилин, повторно ОСОБА_8 з малолітнім ОСОБА_12 шляхом зривання скоби на вхідних дверях літньої кухні, що розміщена в домоволодінні по АДРЕСА_4, проникли в середину приміщення, звідки таємно, умисно, з корисливих мотивів вчинили крадіжку майна, що належить ОСОБА_9 на загальну суму 235 грн., після чого з місця вчинення злочину зникли, завдавши останній матеріальних збитків на вказану суму.

В своїй апеляції засуджений ОСОБА_8 просив вирок суду скасувати через порушення норм кримінально-процесуального законодавства, вважає призначене йому покарання занадто суворим, при цьому зазначає, що районний суд безпідставно застосував вимоги ст. 71 КК України, частково приєднавши невідбуте покарання за попереднім вироком суду, оскільки його судимість погашена, а справу просив направити на новий судовий розгляд. В доповненнях до апеляції засуджений просив вирок суду скасувати, а справу направити на додаткове розслідування, посилаючись на те, що злочину, передбаченого ч.2 ст. 304 КК України, він не вчиняв, крадіжки він скоював один, під час досудового слідства з боку правоохоронних органів на нього чинився фізичний та психологічний тиск, тому він обмовив свого рідного брата ОСОБА_12, який злочинів разом з ним не скоював.

В судових дебатах та останньому слові засуджений ОСОБА_8 просив скасувати вирок суду, а справу направити на додаткове розслідування.

Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого, який підтримав апеляцію з доповненнями в частині скасування вироку суду та направлення справи на додаткове розслідування; думку захисника, який підтримав апеляцію засудженого; думку прокурора, яка заперечила проти задоволення апеляції з доповненнями засудженого; вивчивши матеріали кримінальної справи та провівши частково судове слідство по справі, перевіривши доводи апеляції з доповненнями, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_8 суд першої інстанції дотримався вимог, передбачених ст. ст. 323, 324 КПК України.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи і зроблено обґрунтований висновок про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185 та ч. 2 ст. 304 КК України.

Його дії вірно кваліфіковані районним судом за ч. 3 ст. 185 КК України та ч. 2 ст. 304 КК України.

Такий висновок суду ґрунтується на зібраних у встановленому порядку та перевірених судом доказах, які об'єктивно оцінені та обґрунтовано покладені в основу вироку.

Твердження засудженого ОСОБА_8 про те, що крадіжки у потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 він вчиняв сам без малолітнього брата ОСОБА_12, а потім обмовив його під тиском з боку працівників міліції, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

З послідовних показів ОСОБА_8, даних ним під час проведення досудового слідства, які він підтвердив в судовому засіданні в суді першої інстанції, повністю визнавши свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів, вбачається, що він в липні 2011 року вчинив крадіжки з домоволодінь потерпілих ОСОБА_10, ОСОБА_9 в с. Теолин Монастирищенського району разом зі своїм малолітнім братом ОСОБА_12, зазначивши обставини їх вчинення. В липні 2011 року він з братом ОСОБА_12 велосипедом поїхали в с. Теолин Монастирищенського район, щоб назбирати металобрухту, не знайшовши металу, вони зупинились біля занедбаного будинку і він запропонував братові викрасти з нього металеві речі, щоб здати їх на металобрухт та отримати кошти, на що той погодився. Він витяг скло з дверей будинку, через отвір, що утворився, допоміг братові влізти до будинку, бо сам цього не зміг зробити, потім пилкою, яку брат знайшов в будинку, перепиляв дверну перегородку і сам проник в середину будинку, звідки вони викрали дві чавунні плити, каструлі, ложки та інші речі, які здали на металобрухт. Наступного дня він знову запропонував братові вчинити крадіжку, той погодився, і вони разом велосипедом поїхали в с. Теолин, де з літньої кухні, зірвавши навісний замок, викрали металеві речі, які потім також здали на металобрухт. Про те, що братові ОСОБА_12 11 років він знав, але вмовив та переконав вчинити з ним вказані злочини( т.1 а.с. 213-214, т.2 а.с. 123).

Вказані показання ОСОБА_8 повністю узгоджуються з показаннями малолітнього ОСОБА_12, даними ним як під час проведення досудового слідства, так і в суді першої інстанції (т.1а.с.144-145, т.2 а.с. 123 ), показаннями потерпілих ОСОБА_10.( т.2 а.с. 123) та ОСОБА_9( т.1 а.с. 90-91), свідків ОСОБА_13.( т.2 124), ОСОБА_14 ( т.2 а.с.126), даними протоколів відтворення обстановки та обставин події від 04.10.11 р. з ОСОБА_8 ( т.1 а.с.183-187).

Про вчинення злочинів ОСОБА_8 повідомив органи внутрішніх справ, написавши явки з повинною ( т.1 а.с. 31, а.с. 80), в яких зазначив, що крадіжки в с. Теолин він вчиняв разом з малолітнім братом ОСОБА_12, при цьому власноручно вказав, що під час їх написання до нього не застосовувалися заходи фізичного та психічного впливу. Під час допиту в якості підозрюваного та обвинуваченого, а також при розгляді справи судом першої інстанції, ОСОБА_8 визнав вину повністю, давав послідовні покази, при цьому, ні він, ні його захисник не вказували на застосування до нього незаконних методів слідства з боку працівників правоохоронних органів, про це ОСОБА_8 повідомив лише в своїй апеляції та під час розгляду справи в апеляційній інстанції.

З метою перевірки доводів засудженого ОСОБА_8 щодо застосування до нього працівниками Монастирищенського РВ УМВС України в Черкаській області морального та фізичного тиску під час проведення дізнання та досудового слідства апеляційний суд ухвалою від 25.09.2012 р. доручив Монастирищенському райсуду провести вказану перевірку. Згідно постанови прокурора Монастирищенського району від 14.11.2012 р. в порушенні кримінальної справи відносно працівників Монастирищенського РВ УМВС за ст. ст. 364, 365 КК України за заявою ОСОБА_8 щодо застосування відносно нього незаконних методів слідства по даній кримінальній справі відмовлено за відсутності події злочину ( т.2 а.с.220-221).

При призначенні покарання засудженому ОСОБА_15 районний суд достатньо виконав вимоги ст.ст. 65,66,67 КК України.

Відповідно до вимог ст.65 КК України суд правильно врахував ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_8 злочинів, дані про особу винного, який за місцем проживання характеризується позитивно, раніше судимий, обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, з'явлення зі зізнанням, вчинення злочину по епізоду з потерпілою ОСОБА_11 в кінці квітня 2011 року - в неповнолітньому віці, і при відсутності обставини, що обтяжують покарання, обгрунтовано призначив ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі санкцій ч.3 ст. 185 та ч.2 ст. 304 КК України, з застосуванням ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, частково приєднавши відповідно до ст. 71 КК України невідбуту частину покарання за вироком Жашківського районного суду від 06.08.2010 р., оскільки злочини він вчинив в період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Твердження апелянта щодо безпідставного застосування судом першої інстанції вимог ст.71 КК України при призначенні йому покарання спростовується ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 24.04.2012 р., якою скасовано постанову Жашківського районного суду від 15.09.2011 р. щодо ОСОБА_8 про звільнення його від відбування покарання, призначеного за вироком цього ж суду від 06.08 .2010 р. з наступним звільненням від його реального відбування покарання на підставі ст. 104 КК України та постановою Монастирищенського районного суду від 12.06.2012 р. , якою відмовлено в задоволенні подання Жашківського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції у звільненні ОСОБА_8 від відбування покарання у зв»язку з закінченням іспитового строку.

Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлений щодо ОСОБА_8 вирок є законним і обґрунтованим, а підстави для його зміни чи скасування, в тому числі - з направленням кримінальної справи на додаткове розслідування, як того просив засуджений, - відсутні.

З врахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 365,366 КПК України (в ред.. 1960р.), колегія суддів судової палати, -

у х в а л и л а :

Вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 25 червня 2012 року відносно ОСОБА_8 - залишити без змін, а апеляцію з доповненнями засудженого ОСОБА_8 - без задоволення.

Головуючий :

Судді :