КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа№1512/2-472/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2012 р. року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого -судді Петренка В.С.

при секретарі - Сушко М.О., Марінгос І.О., Жімбріу Н.В.,

Шепітко П.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_3, ОСОБА_4

до ОСОБА_5, ОСОБА_6,

третя особа -відділ опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради

про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення,

за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_5

до Одеської міської ради, комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_8,

треті особи - ОСОБА_6, ОСОБА_9,

ОСОБА_10, ОСОБА_11

про визнання незаконною реєстрації права власності, визнання права власності, встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсним договору дарування,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому просили суд зобов'язати відповідачів не чинити їм перешкод у здійсненні права власності на домоволодіння АДРЕСА_1, а також зобов'язати відповідачів виселитися з вказаного домоволодіння.

В подальшому позивачки неодноразово уточнювали позовні вимоги, остаточно виклавши їх в редакції позовної заяви від 11.09.2012 року (т.5, а.с. 223-229), в якій просять суд зобов'язати відповідачів разом з членами їх родин не чинити позивачам перешкод у здійсненні права власності на домоволодіння під АДРЕСА_1 та виселити ОСОБА_5, ОСОБА_6 разом з членами їх родин з домоволодіння під АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посилаються на те, що ОСОБА_3 є власником 33/100 частин земельної ділянки та житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а власником 67/100 частин зазначеного домоволодіння та земельної ділянки є ОСОБА_4.

Вказане домоволодіння належить позивачкам на підставі договору дарування від 19 листопада 2009 року, відповідно до умов якого їх батько ОСОБА_8 подарував домоволодіння позивачкам. Право власності на нерухоме майно було зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН»26.01.2010 року.

Позивачки також зазначають, що за домовленістю з колишнім власником домоволодіння, відповідачі -ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом із членами своїх сімей тимчасово оселилися у спірному домоволодінні, однак у зв'язку із потребами сімей позивачів, проживання в домоволодінні тимчасових мешканців - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом із членами їх сімей є неможливим.

До складу сім'ї позивачки ОСОБА_3 входять неповнолітні діти - ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2, для проживання яких необхідно облаштувати житлові приміщення 33/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1.

На неодноразові звернення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з проханням виселитися із належного їм на праві приватної власності домоволодіння, відповідачі не реагують.

Позивачі вказують, що договору найму житлового приміщення між сторонами не існує, плати за користування жилими приміщеннями позивачі з відповідачів не стягували, а тому вважають, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом із членами її сімей є тимчасовими мешканцями. Крім того, відповідачка ОСОБА_5 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, а відповідач ОСОБА_6 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 тобто до теперішнього часу не втратили право користування іншими жилими приміщеннями.

Позивачі наполягають на тому, що відповідачі, що фактично володіють частиною спірного домоволодіння, не мають жодних правових підстав, які б надавали їм право такого володіння.

З посиланням на положення ст.ст. 16, 317, 319, 321, 391 ЦК України, 98, 99 ЖК України в судовому засіданні позивачки наполягали на задоволенні їх позовних вимог.

Відповідачі позов не визнали у повному обсязі. ОСОБА_7 та ОСОБА_5 пред'явили зустрічний позов до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 (т.1, а.с. 54-58), який ухвалою суду від 17.11.2010 року було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом (т.1, а.с. 69).

За заявою позивачів за зустрічним позовом (т.3, а.с. 156) ухвалою суду від 28.05.2012 року (т.3, а.с. 171-172) зустрічну позовну заяву було залишено без розгляду.

Крім того, 09.12.2011 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 звернулись до Київського районного суду м. Одеси з позовом до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Одеської міської ради, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання рішення частково незаконним та визнання права власності (т. 4, а.с. 2-7).

Вказана цивільна справа перебувала в провадженні судді Калашнікової О.І. та ухвалою суду від 28.05.2012 року була об'єднана з даною цивільною справою № 2-472/11 в одне провадження (т.3, а.с. 173).

Згідно уточненого позову ОСОБА_7 та ОСОБА_5 остаточно визначили суб'єктний склад, додатково визначивши в якості відповідачів ОСОБА_8, КП «ОМБТІ та РОН», вказавши в якості третіх осіб - ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, та просять суд:

визнати рішення Київського райвиконкому м. Одеси від 15 квітня 1988р. за №316 «Про зміну рішення райвиконкому № 852 від 16.10.1987р.»незаконним в частині внесення змін у пункт № 1 рішення №852 від 16.10.1987 р. про узаконення приміщень прибудову «а3», що складається з двох жилих кімнат 5,6 кв.м. (2-1) та площею 7,8 кв.м. (2-2); прибудову «а7», що складається з кухні 13 кв.м. (2-4), коридору 2,8 кв.м (IV) та туалет пл. 2 кв.м (VI); прибудову «а7»пл. кв.м. (VII); «а1»- жилу кімнату пл. 10,7 кв.м., «А1», що складається з пл. 9,9 кв.м (3-2), пл. 6,4 кв.м. (3-3), пл. 7,1 кв.м. (3-4), пл. кв.м. (3-1) та ванної площі 2,2 кв.м(3-5); мансарду 17,6 кв.м. (VIII), на ім'я ОСОБА_14 та в цій частині скасувати;

визнати незаконною реєстрацію права власності на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_8 на загальну площу 204,3 кв.м, житлову площу 92,6 кв.м у будинку АДРЕСА_1 про що КП «ОМБТІ і РОН»було незаконно видано витяг із реєстру прав власності за № 23646106 від 21.08.2009 року;

визнати право власності за ОСОБА_7 на частину домоволодіння АДРЕСА_1, а саме на приміщення під літерами № 2-1,2-2, 2-3,2-4, 2-5, мансарду під літ.«а7»загальною площею 60,4 кв.м., житловою площею 24,1 кв.м. в порядку спадкування за законом після померлої матері ОСОБА_14;

визнати право власності за ОСОБА_5 на частину домоволодіння АДРЕСА_1 на приміщення під літерами № 3-1,3-2, 3-3,3-4, 3-5 та мансарду під літ.«А»загальною площею 55,8 кв.м., житловою площею 23,4 кв.м. в порядку спадкування за законом після померлого батька ОСОБА_15;

встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_5 на частину домоволодіння АДРЕСА_1 під літерами № 3-1,3-2, 3-3,3-4, 3-5 та мансарду під літ.«А»в порядку спадкування за законом після померлого батька ОСОБА_15;

встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_15 на частину домоволодіння АДРЕСА_1 під літерами № 3-1,3-2,3-3,3-4, 5 і мансарду під літ. «А»в порядку спадкування за законом після померлої матері ОСОБА_14;

визнати частково недійсним договір дарування від 19.11.2009р., якій укладено між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4, якій посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_16, зареєстровано в реєстрі за № 389, в частині дарування приміщень під літером № 2-1,2-2, 2-3,2-4, 2-5, мансарду під літ. «а7»та під літером № 3-1,3-2, 3-3,3-4, 3-5 і мансарду під літ. «А»домоволодіння АДРЕСА_1;

стягнути судові витрати (т.5, а.с. 24-31).

Ухвалою суду від 12.11.2012 року за спільною заявою ОСОБА_7, ОСОБА_5 їх позовні вимоги до Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання рішення Київського райвиконкому м. Одеси від 15 квітня 1988 року № 316 незаконним в частині внесення змін у пункт № 1 рішення № 852 від 16.10.1987 року та скасування рішення в цій частині -залишені без розгляду.

Обґрунтовуючи вимоги своєї позовної заяви ОСОБА_7 та ОСОБА_5 посилаються на те, що ОСОБА_14 за життя належало на праві приватної власності домоволодіння АДРЕСА_1, яке складалося в цілому з одного житлового будинку площею 75 квадратних метрів. Разом з нею у домоволодінні проживали її сини зі своїми родинами - ОСОБА_7, ОСОБА_15 - батько ОСОБА_17, та ОСОБА_8.

З часом, коли брати одружились, мати виділила ОСОБА_7 та ОСОБА_15 сараї для проживання з родинами, які в подальшому з її дозволу вони перебудували за власні кошти та своїм трудом у житлові приміщення, без отримання у встановленому порядку відповідних дозволів.

У 1968 році ОСОБА_7 за свої кошти, за згодою матері, переобладнав сарай у житлову кімнату № 2-3 та побудував прибудови № 2-2, 2-1, коридор № 2-4.

Оскільки земельна ділянка, яка перебувала у користуванні матері, була недостатня за своїм розміром для прибудови об'єктів №2-1, 2-2, 2-4, 2-5, сусід ОСОБА_18 надав частину своєї земельної ділянки близько 1,5 сотки ОСОБА_7, на якій він побудував вищеперераховані прибудови.

За період часу з 1976 року по 1978 рік ОСОБА_7 був переобладнаний коридор № 2-4 у кухню, побудована мансарда № А-7 на другому поверсі прибудови до будинку та коридор № 2-5, де родина ОСОБА_7 мешкає до теперішнього часу.

Позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_5 також вказують, що ОСОБА_15 до 1988 року зі згоди матері, за власні кошти звів прибудови № 3-1, 3-2, 3-3, 3-4, 3-5, мансарду літ.«А». Родина ОСОБА_15 в особі його доньки ОСОБА_5 (позивачки за другим позовом) мешкає до теперішнього часу у вказаних прибудовах.

Крім того, рішенням Київського райвиконкому м. Одеси №852 «Про самовільне будівництво по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_14.»було вирішено прибудови зберегти за власником з правом користування, без права відчуження та без права на відшкодування витрат при зносі цих забудов, а тому ОСОБА_7 та ОСОБА_5 вважають, що у родин ОСОБА_7 та ОСОБА_15 виникло право користування вказаними приміщеннями.

15 квітня 1988 року рішенням Київського райвиконкому м. Одеси № 316 «Про зміну рішення райвиконкому № 852 від 16.10.1987р.»вказане вище рішення було змінено. Пункт № 1 рішення райвиконкому № 852 від 16.10.1987р.викладено у новій редакції, а саме: самочинно побудовані приміщення були узаконені на ім'я ОСОБА_14, так як вона була власником будинку і згідно порядку, якій існував на той час, іншого вирішення цього питання не було передбачено.

ОСОБА_7 та ОСОБА_5 зазначають, що 25 травня 1988 р. ОСОБА_14 уклала договір дарування будинку та подарувала своєму сину ОСОБА_8 житловий будинок площею 75 кв м. А тому вони вважають, що житлові приміщення загальною площею 116,2 кв м, яки були узаконені рішенням Київського райвиконкому м.Одеси № 316 від 15 квітня 1988 року і яки займали родини її синів ОСОБА_19 (загальною площею 60,4 кв м., житлова 24,1 кв м) та ОСОБА_15 (загальною площею 55,8 кв м., житлова 23,4 кв м) не увійшли у договір дарування та не були фактично передані ОСОБА_8 за життя матері. Вказані житлові приміщення, в яких мешкають родини позивачів, після смерті матері залишились у користуванні та володінні ОСОБА_7 та ОСОБА_15. Ні ОСОБА_8, ні його родина до теперішнього часу не отримала у володіння та не проживала у вказаних житлових приміщеннях.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_14 померла та після її смерті відкрилась спадщина на майно, яке, на думку ОСОБА_7 та ОСОБА_5, складалося з частини домоволодіння житловою площею 47,5 кв.м та загальною 116,2 кв.м, в яких мешкали родини ОСОБА_7 та ОСОБА_15 та які фактично прийняли спадщину в порядку спадкування за законом.

Крім цього, дружина ОСОБА_8 передала родинам ОСОБА_7 та ОСОБА_15 частину посуди матері на пам'ять, а саме ложки та вилки.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_15 помер. В приміщеннях, які він будував, залишилась проживати його донька - позивачка за другим позовом ОСОБА_5 з малолітньою дитиною. В позові вона зазначає, що є спадкоємцем після померлого батька і фактично, мешкаючи разом з ним, прийняла спадщину після померлого батька.

ОСОБА_7 та ОСОБА_5 наполягають на тому, що про договір дарування, який уклав ОСОБА_8, подарувавши своїм донькам весь будинок, вони дізналися тільки з пред'явленого до них позову про виселення.

Вони також вказують, що підставою для укладення договору дарування ОСОБА_8 з його доньками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 став витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 23646106 від 21.08.2009 року, виданий КП "ОМБТІ та РОН" на загальну площу 204,3 кв м, житлову площу 92,6 кв м на ім'я ОСОБА_8.

ОСОБА_7 та ОСОБА_5 вважають, що вказаний витяг виданий незаконно, оскільки в ньому містяться помилкові відомості щодо загальної та житлової площі, яка належить ОСОБА_8 на праві власності. При цьому у витязі вказано, що підставою виникнення права власності є договір дарування від 25 травня 1988 року, якій був укладений лише на 75 кв.м.

Так як договір дарування укладений і відносно частин домоволодіння, які ОСОБА_7 та ОСОБА_5 вважають своїми, вони просять визнати його недійсним в частині дарування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приміщень № 1,2-2, 2-3, 2-4, 2-5, мансарду літ. «а7»та № 3-1,3-2, 3-3, 3-4, 5 і мансарду літ. «А»та визнати за ними право власності на це майно.

В судовому засіданні ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх представник наполягали на задоволенні своїх позовних вимог, а позов ОСОБА_7 та ОСОБА_5 просили залишити без задоволення.

ОСОБА_7, ОСОБА_5 та їх представники просили задовольнити свої позовні вимоги, а у позові ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - відмовити.

Представник Київської районної адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування в судове засідання не з'явився, подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, вирішення спору залишив на розсуд суду з урахуванням інтересів дітей як позивачів так і відповідачів за обома позовами (т.3, а.с. 37).

Представники КП "ОМБТІ та РОН", Одеської міської ради в судове засідання також не з'явилися, сповіщені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення їм поштових відправлень, які наявні в матеріалах справи.

Третя особа ОСОБА_9 подала суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності ( т.2, а.с. 260).

ОСОБА_8 в судовому засіданні просив суд задовольнити позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, а у задоволенні позову ОСОБА_7 та ОСОБА_5 - відмовити.

ОСОБА_6, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в судовому засіданні просили суд задовольнити позов ОСОБА_7 та ОСОБА_5, а у первісних позовних вимогах ОСОБА_3, ОСОБА_4 - відмовити.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, третіх осіб, показання свідків, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 та про відмову у задоволенні позову ОСОБА_7 та ОСОБА_5, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні відповідно до рішення народного суду 11-ої дільниці м. Одеси від 15.05.1925 року (справа № 1994) було визнано право власності на 1/3 частину дачі, яка до революції належала пану ОСОБА_25, за ОСОБА_21 за адресою: АДРЕСА_4.

На підставі рішення суду Виконкомом Одеської міської ради 20.01.1954 року було видано на ім'я ОСОБА_21 свідоцтво про право власності на зазначене домоволодіння (т.1, а.с. 78).

Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_21 стала його внучка ОСОБА_14, яка 30.06.1954 року отримала свідоцтво про право на спадщину (т.1, а.с. 77).

20 грудня 1955 року домоволодіння АДРЕСА_4 було зареєстровано в Одеському міському інвентарному бюро на праві особистої власності за ОСОБА_14, під № 1. стор. 398. № 1486 (т.1, а.с. 77 на звороті).

16 квітня 1963 року відповідно до рішення Виконкому Київської міськради м. Одеси домоволодіння АДРЕСА_4 було розділено на три самостійних домоволодіння та за ОСОБА_14 було визнано право власності на домоволодіння із земельною ділянкою, площею 635 кв.м. із жилим будинком літ. «А». Зазначеному домоволодінню був надана нова адреса: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 76).

04.04.1957 року, на підставі запиту суду житлово-комунальним відділом виконкому Кагановичської райради був складений акт про обстеження домоволодіння АДРЕСА_4 на предмет можливості розділу земельної ділянки, яка належала ОСОБА_14 та ОСОБА_22 В акті зазначено, що ОСОБА_14 мешкає в будинку АДРЕСА_4 і займає окремий флігель, зазначений в інвентарному плані під літ. «А», площею - 62,64 кв.м. Для обслуговування домоволодіння була виділена земельна ділянка, площею 670,0 кв.м (т.1, а.с. 75).

З технічного паспорту, виготовленого на ім'я ОСОБА_14 23.02.1983 року (т.1, а.с. 81-91), вбачається, що домоволодіння складається із приміщень: житлове /літ. А. А1/, сарай / літ. Д/; літня кухня /літ. Г/.

Житлове приміщення під літ. А складається із таких приміщень:

Квартира № 1: 1-1 - житлова площею 18.4 кв.м; 1-2- житлова площею 13,8 кв.м; 1-3 - площею 13,9 кв.м; житлова - площею 21,7 кв.м; кухня - площею 6,6 кв.м; коридор - площею 8,9 кв.м; ванна - площею 3,4 кв.м. Всього житлова - 67,8 кв.м, підсобна - 18,9 кв.м (перебувала в користуванні ОСОБА_14, її сина ОСОБА_8 та його доньок ОСОБА_3, ОСОБА_4).

Квартира № 2: 2-1- житлова площею 5,6 кв.м; 2-2 - житлова площею 7,8 кв.м; 2-3 -житлова площею 10,7 кв.м; коридор - площею 2,8 кв.м; кухня - площею 13,0 кв.м; туалет - площею 2,0 кв.м; мансарда - площею 18,5 кв.м. Всього житлова - 60,4 кв.м, підсобна- 24,1 кв.м (перебувала в користуванні ОСОБА_7, на теперішній час - в користуванні його сина ОСОБА_6 та членів його родини).

Житлове приміщення під літ. А1 складається із таких приміщень:

Квартира № 3: 3-1- кухня площею 12,6 кв.м; 3-2 - житлова площею 9,9 кв.м; 3-3 - житлова площею 6,4 кв.м; 3-4 - житлова площею 7,1 кв.м; 3-5 - ванна площею 2.2 кв.м; мансарда - площею 17,6 кв.м. Всього житлова - 55,8 кв.м, підсобна - 14,8 кв.м (перебувала в користуванні ОСОБА_15, на теперішній час - його доньки ОСОБА_5 та членів її родини) (т.1, а.с. 88).

На виконання вимог ухвали суду про забезпечення доказів Департамент архівної справи та діловодства надіслав суду завірені копії рішень виконавчого комітету Київської райради народних депутатів № 852 від 16.10.1987 року та № 316 від 15.04.1988 року, а також документів, що були підставою для їх прийняття (т.3, а.с. 2- 33).

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Київської райради народних депутатів № 852 від 16.10.1987 року самовільно зведені та переобладнані ОСОБА_14 прибудови, а саме: переобладнана з веранди "А" в прибудову "а5", що складається з кухні площею 6,6 кв.м, сарай "а2" - в прибудову "а1", що складається з двох жилих кімнат площею 10,7 кв.м, 13,8 кв.м., зведена прибудова "а1", що складається з кухні площею 12,6 кв.м та трьох жилих кімнат площею 9,9 кв.м, 7,1 кв.м та 7,8 кв.м., мансарду (житлова) "а1" площею 17,6 кв.м, прибудову "а3", що складається з коридору площею 5,6 кв.м, та житлової кімнати площею 7,8 кв.м, прибудову "а6", що складається з коридору площею 8,9 кв.м та санвузла площею 3,4 кв.м, прибудову "а7", що складається з коридору площею 2,8 кв.м, кухні площею 13,0 кв.м, санвузла площею 2,0 кв.м, мансарду "а7" площею 18,5 кв.м, літню кухню "г", сарай "д" - збережено із правом користування, без права відчуження та відшкодування витрат при знесенні (т.3, а.с. 3).

Зі змісту звернень ОСОБА_14 (т.3, а.с. 8-10, 19-20) вбачається, що вона ще за свого життя мала намір розпорядитися власним майном та передати будинок тому з синів, хто на її думку цього заслуговує. Вона також вказувала, що її сини без її згоди, самовільно побудували житло, в якому мешкають зі своїми дітьми, стосунки у них з матір'ю погані, недобрі та вона бажає кожному надати по їх заслугах (т.3, а.с. 19).

Рішенням виконавчого комітету Київської райради народних депутатів № 316 від 15.04.1988 року (т.3, а.с. 17-18) внесені зміни до п. 1 рішення виконавчого комітету Київської райради народних депутатів № 852 від 16.10.1987 року та самочинно переобладнані прибудова «а5»/кухня, площею 6,6 кв.м/, переобладнана із веранди «а»прибудова «а 1». / житлові кімнати площею 7,1 кв.м; 6,4 кв.м; 10,7 кв.м; 13,8 кв.м/; переобладнана із сараю «а2»- узаконені.

Крім того, цим рішенням збудовані ОСОБА_14 прибудова «а 1»/ кухня -12.6 кв.м в жилі кімнати - 9,9 кв.м, 7.8 кв.м./, мансарда/житлова/ А 1, площею - 17.6 кв.м, прибудова - «а 3»/житлова кімната площею 7.8 кв.м, коридор , площею 5,6 кв.м./, прибудова «а6»/ коридор площ. 8.9 кв.м. санвузол, площ. 3,4 кв.м /, прибудова «а7»/коридор площ. 2,8 кв.м. кухня площ. 13.0 кв.м. санвузол площею 2,0 кв.м/, мансарда «А7»площею 18.5 кв.м, літню кухню «в»- 3.6 х4,0 м, сарай «Д»- 1,1x8,0 - узаконені як підсобні приміщення.

Таким чином, вказаними рішеннями всі переобладнання та самочинні прибудови у домоволодінні по АДРЕСА_1 були прийняті в експлуатацію та узаконені на ім'я власника будинку - ОСОБА_14.

26 лютого 1979 року ОСОБА_14 склала заповіт, яким все своє майно і все те, що на момент смерті їй належатиме, вона заповіла своєму молодшому синові - ОСОБА_8 (т.1, а.с 92, т.2, а.с. 249).

Виконуючи вимоги ухвали суду, КП "ОМБТІ та РОН" надало для огляду інвентарну справу на спірне домоволодіння, копія якої була залучена судом до матеріалів справи (т.5, а.с. 37-211).

З її змісту вбачається, що 25 травня 1988 року ОСОБА_14 подарувала своєму синові ОСОБА_8 житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 житловою площею 75, кв.м (т.5, а.с. 100-101).

Договір дарування було нотаріально посвідчено на підставі довідки - характеристики, оформленої КП "ОМБТІ та РОН" (т.5, а.с. 98-99), з якої слідує, що за заявою власника відчужується будинок повністю житловою площею 75, кв.м.

Експлікація до плану житлового будинку (т.5, а.с. 92) свідчить про те, що домоволодіння має загальну площу 204,3 кв.м та житлову площу 75 кв.м. Остання складається з: по квартирі № 1 житлова площа 49,4 кв.м, по квартирі № 2 житлова площа 10,7 кв.м, по квартирі № 3 житлова площа 14,9 кв.м - разом 75 кв.м житлової площі.

В акті поточних змін (т.5, а.с. 93) чітко зазначено, що відчужується повністю приналежне власнику за документами домоволодіння.

Викладене беззаперечно свідчить про те, що ОСОБА_14 подарувала ОСОБА_8 домоволодіння в цілому, в тому числі і ті його частини, в яких мешкали інші сини ОСОБА_14 - ОСОБА_7 та ОСОБА_15.

Обдарований ОСОБА_8 зареєстрував своє право власності в КП "ОМБТІ та РОН" та в подальшому, отримавши дозвіл на будівництво у Київської районної ради народних депутатів (т.5, а.с. 108), здійснив добудови та переобладнання у спірному домоволодіння, які згідно висновків Управління архітектури та містобудування та КП "ОМБТІ та РОН", не потребують прийняття в експлуатацію (т.5, а.с. 147, 177).

25 червня 2009 року ОСОБА_8 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0704 га по АДРЕСА_1 (т.5, а.с. 204).

19 листопада 2009 року ОСОБА_8 передав у дар своїм донькам земельну ділянку та житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 у наступних частках: 67/100 прийняла у дар ОСОБА_4, а 33/100 - ОСОБА_3 (т.1, а.с. 9-11).

Право власності ОСОБА_3, ОСОБА_4 зареєстроване в КП "ОМБТІ та РОН" 26.01.2010 року (т.1, а.с. 12-13).

Судовим розглядом також встановлено, що відповідачі - ОСОБА_6 та ОСОБА_5 разом із членами своїх сімей до цього часу мешкають у спірному домоволодінні, на неодноразові звернення позивачок з проханням виселитися із належного їм на праві приватної власності домоволодіння, не реагують.

Згідно ст. 321 ЦК право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмеженим у його здійсненні.

Відповідно до ч. 7 ст. 319 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання та для проживання інших осіб.

Згідно ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей.

Статтею 155 ЖК України передбачено, що жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

Як зазначено в статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР , що є частиною національного законодавства, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Визнаючи право будь - якої особи на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції за своєю суттю є гарантією права власності, оскільки право розпоряджатися своїм майном - загальний та принциповий аспект права власності.

Згідно статті 158 ЖК України, наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов'язки наймодавця і наймача та інші умови найму.

Судом встановлено, що вищенаведеного договору між сторонами у справі не існує та ніколи не існувало. Плати за користування жилими приміщеннями позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 з відповідачів не стягували.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не є членами сім'ї ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Отже, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом із членами сім'ї, які разом з ними проживають, є тимчасовими жильцями у спірному домоволодінні.

Згідно ст.ст. 98, 99 ЖК України, наймач жилого приміщення та члени його сім'ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасових жильців), в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім'ї наймача. Тимчасові жильцями на вимогу наймача або членів сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмови - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

З довідки № 1545 від 22.08.2009 року вбачається, що у домоволодінні по АДРЕСА_1 зареєстровані лише ОСОБА_8 та його доньки - ОСОБА_3, ОСОБА_4 (т.1, а.с. 128).

Судом також встановлено, що відповідачка ОСОБА_5 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (приватний будинок), а відповідач ОСОБА_6 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (приватний будинок), тобто до теперішнього часу вони не втратили право користування іншими жилими приміщеннями.

Суд вважає, що відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які фактично володіють частиною спірного домоволодіння, не мають жодних правових підстав, які б надавали їм право для такого володіння.

Згідно ст.ст. 317, 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не є ні співвласниками спірного домоволодіння, ні його наймачами, не є членами сім'ї його власників, зареєстровані за іншими адресами.

При викладених обставинах, позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 є обґрунтованими, доведеними в судовому засіданні, а тому задовольняються судом у повному обсязі.

Щодо позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_5, суд зазначає наступне.

Спочатку позивачі за цим позовом стверджували, що оскільки брати ОСОБА_7 та ОСОБА_15 самостійно будували частини домоволодіння, в яких у подальшому мешкали, позначені у технічному паспорті від 23.02.1983 року як квартири № 2 та № 3 відповідно (т.1, а.с. 88), то вони набули право власності на них, а прийняття в експлуатацію будинку в цілому на ім'я їх матері вважали незаконним у зв'язку із чим просили суд визнати рішення Київського райвиконкому м. Одеси від 15 квітня 1988р. за №316 «Про зміну рішення райвиконкому № 852 від 16.10.1987р.»незаконним в частині внесення змін у пункт № 1 рішення №852 від 16.10.1987 р. про узаконення приміщень прибудову «а3», що складається з двох жилих кімнат 5,6 кв.м. (2-1) та площею 7,8 кв.м. (2-2); прибудову «а7», що складається з кухні 13 кв.м. (2-4), коридору 2,8 кв.м (IV) та туалет пл. 2 кв.м (VI); прибудову «а7»пл. кв.м. (VII); «а1»- жилу кімнату пл. 10,7 кв.м., «А1», що складається з пл. 9,9 кв.м (3-2), пл. 6,4 кв.м. (3-3), пл. 7,1 кв.м. (3-4), пл. кв.м. (3-1) та ванної площі 2,2 кв.м(3-5); мансарду 17,6 кв.м. (VIII), на ім'я ОСОБА_14 та в цій частині скасувати.

Згодом суд за заявою позивачів залишив ці позовні вимоги без розгляду, адже під час розгляду справи вони погодились із введенням в експлуатацію всіх прибудов на ім'я ОСОБА_14, однак при цьому ОСОБА_7 та ОСОБА_5 стверджували, що за договором дарування від 25 травня 1988 р. ОСОБА_14 подарувала своєму синові ОСОБА_8 житловий будинок загальною (а не житловою) площею 75 кв м, а інші приміщення загальною площею 116,2 кв м, які також були узаконені рішенням Київського райвиконкому м.Одеси № 316 від 15 квітня 1988 року і яки займали родини її синів ОСОБА_19 (загальною площею 60,4 кв м., житлова 24,1 кв м) та ОСОБА_15 (загальною площею 55,8 кв м., житлова 23,4 кв м) не увійшли у договір дарування та не були фактично передані ОСОБА_8 за життя матері, а тому після смерті ОСОБА_14 ці частини фактично успадкували брати ОСОБА_7 та ОСОБА_15, а після його смерті донька ОСОБА_15 - позивачка ОСОБА_5, оскільки проживали у цих частинах будинку, а також тому, що дружина ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_14 передала їм ложки та виделки, тобто вони вчинили дії, спрямовані та фактичне прийняття спадщини.

З цими твердженнями ОСОБА_7 та ОСОБА_5 суд погодитися не може, вважає їх помилковими.

Як вже зазначалося вище, судом було встановлено, що ОСОБА_14 як єдиний власник усього домоволодіння подарувала своєму молодшому синові ОСОБА_8 домоволодіння в цілому, в тому числі і ті його частини, в яких мешкали інші її сини - ОСОБА_7 та ОСОБА_15.

Предметом договору дарування був житловий будинок з надвірними спорудами (а не його частина) по АДРЕСА_1 житловою площею (а не загальною як помилково вважають позивачі) 75 кв.м (т.5, а.с. 100-101).

З довідки - характеристики, оформленої КП "ОМБТІ та РОН" (т.5, а.с. 98-99) слідує, що за заявою власника відчужується будинок повністю житловою площею 75, кв.м.

Житлова площа була визначена на підставі експлікації до плану житлового будинку (т.5, а.с. 92), яка свідчить про те, що домоволодіння має загальну площу 204,3 кв.м та житлову площу 75 кв.м та до її складу входить житлова площа по квартирі № 1, № 2 та № 3, тобто вся житлова площа у будинку. В акті поточних змін (т.5, а.с. 93) чітко зазначено, що відчужується повністю приналежне власнику за документами домоволодіння.

Отже, спірні частини домоволодіння після смерті ОСОБА_14 не увійшли до складу спадкової маси та фактично успадкувати їх ОСОБА_7 та ОСОБА_15 ніяк не могли.

На користь саме такого висновку суду свідчать і матеріали спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_14 (т.2, а.с. 242-257).

З матеріалів спадкової справи слідує, що 22 травня 1989 року до Третьої Одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у вигляді будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 звернувся син померлої - ОСОБА_7, зазначивши крім себе й інших спадкоємців ОСОБА_8 та ОСОБА_15 (т.2, а.с. 244).

Листами від 31.05.1989 року Третя Одеська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_8 та ОСОБА_15 про відкриття спадщини після смерті їх матері та запропонувала з'явитися до нотаріуса (т.2, а.с. 246-247).

В судовому засіданні третя особа - ОСОБА_10 (дружина померлого ОСОБА_15) пояснила суду, що її чоловік не звернувся до нотаріальної контори із заявою, оскільки у листі контори вказувалося на необхідність надати свідоцтво про народження, якого у ОСОБА_15 не було.

ОСОБА_8 пояснив суду, що він надав до нотаріальної контори копію договору дарування від 25 травня 1988 року, у зв'язку із чим Третя Одеська державна нотаріальна контора листом від 30 червня 1989 року повідомила ОСОБА_7 про те, що власником будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_8 (т.2, а.с. 252) та свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_7 не видала.

Таким чином, суд виходить з того, що у 1989 році ОСОБА_7 було достовірно відомо, а ОСОБА_15 міг та повинен був дізнатися, що власником будинку по АДРЕСА_1 є їх брат - ОСОБА_8.

При цьому ні ОСОБА_7, ні ОСОБА_15, якщо вважали себе співвласниками спірного домоволодіння, або претендували на спадщину після смерті матері, до суду із позовом не звернулись, договір дарування від 25 травня 1988 року та відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину не оспорювали. Лише 21 рік потому ОСОБА_7 та донька ОСОБА_15 подали до суду позов, де стверджують, що вони фактично прийняли спадщину.

Аналіз змісту договору дарування від 19 листопада 2009 року (т.1, а.с. 9-10), свідчить про те, що ОСОБА_8 подарував своїм донькам -позивачкам ОСОБА_3, ОСОБА_4 домоволодіння по АДРЕСА_1 загальною площею 204,3 кв.м житловою площею 92,6 кв.м.

Таким чином, з моменту укладання договору дарування 25 травня 1988 року, за яким ОСОБА_8 набув право власності на домоволодіння, його загальна площа не змінилася та складає ті самі 204,3 кв.м, а збільшення житлової площі з 75 кв.м до 92,6кв.м відбулось внаслідок врахування як житлового приміщення мансарди площею 17,6 кв.м (т.5, а.с. 92 на звороті).

На переконання суду розбіжності у визначенні житлової площі у розмірі 17,6 кв.м. виникли через те, що рішенням виконавчого комітету Київської райради народних депутатів № 316 від 15.04.1988 року (т.5, а.с. 95 на звороті) мансарда (житлова) А1 площею - 17,6 кв.м була узаконена як підсобне приміщення.

В подальшому при виготовленні КП «ОМБТІ та РОН»витягу № 23646106 від 21.08.2009 року на ім'я ОСОБА_8 в ньому зазначена житлова площа 92,6 (75 + 17,6) кв м.

Отже, посилання ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на те, що витяг із реєстру прав власності на нерухоме майно №23646106 від 21.08.2009 року, був незаконно виданий КП «ОМБТІ та РОН»на загальну площу 204,3 кв.м, житлову площу 92,6 кв.м на ім'я ОСОБА_8, так як в ньому міститься помилкові відомості щодо загальної та житлової площі, яка належить ОСОБА_8 на праві власності, свого підтвердження не знайшли та спростовуються матеріалами справи.

Не є обґрунтованими і посилання позивачів ОСОБА_7 та ОСОБА_5 (в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_15) про набуття ними права спільної сумісної власності на частину домоволодіння внаслідок спільної праці членів сім'ї щодо створення нерухомого майна.

Так, більшість показань свідків допитаних у судовому засіданні стосувалися обставин щодо того ким саме та за рахунок яких коштів здійснювалися прибудови у спірному домоволодінні. Ці показання свідків судом до уваги не приймаються, оскільки вони не мають правового значення для вирішення судом даного спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно ст. 175 СК України майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Враховуючи принцип дії законів у часі, суд зазначає, що вказані положення на спірні правовідносини не розповсюджуються, адже судом встановлено, що всі прибудови та перепланування були здійснені до 1987 року. На той час діяв ЦК УРСР 1963 року, який не містив аналогічних положень, а Закон УРСР «Про власність», стаття 17 якого містить такі положення, був прийнятий лише 07 лютого 1991 року.

Крім того, аналіз змісту позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_5 вказує на те, що вони просять визнати за ними право власності на частини домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_14, а не внаслідок спільної праці членів сім'ї щодо створення нерухомого майна. Прийняття в експлуатацію усіх прибудов на ім'я ОСОБА_14 сторонами не оспорюється.

Таким чином, численні пояснення та заперечення сторін, показання свідків про те, ким саме, за рахунок яких коштів та про наявність або відсутність дозволу власника на здійснення прибудов та перепланувань у спірному домоволодінні - не стосуються предмету доказування у справі та не враховуються судом при ухваленні рішення.

Суд вважає помилковими та не приймає до уваги і посилання ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на те, що ОСОБА_8 не прийняв у дар будинок від своєї матері ОСОБА_14, як і ОСОБА_3, ОСОБА_4 не прийняли у дар спірний будинок від свого батька, адже це спростовується матеріалами справи, які містять копію домової книги та довідку № 1545 від 22.08.2009 року, з якої слідує, що у домоволодінні по АДРЕСА_1 зареєстровані та постійно проживають ОСОБА_8 та його доньки - ОСОБА_3, ОСОБА_4, крім того всі обдаровані зареєстрували своє право власності в КП «ОМБТІ та РОН», тобто вчинили дії щодо прийняття дарунку (т.1, а.с. 126 - 128).

Отже і ОСОБА_8 фактично прийняв у дар будинок від своєї матері, як і його доньки - ОСОБА_3, ОСОБА_4 фактично прийняли цей будинок у дар від свого батька, вступили у фактичне володіння дарунком, однак останні не мають можливості у повній мірі користуватися ним через створення їм перешкод з боку ОСОБА_6 та ОСОБА_5.

При викладених обставинах суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_5 та відмовляє у їх задоволенні за недоведеністю та необґрунтованістю.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 не заявлені вимоги про відшкодування державного мита та витрат на ІТЗ розгляду справи, у суду відсутні підстави для покладення цих витрат на відповідачів. Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України у зв'язку із відмовою у задоволенні позову ОСОБА_7 та ОСОБА_5 судові витрати їм не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 88, 213, 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення -задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_5, ОСОБА_6 разом з членами їх родин не чинити перешкод ОСОБА_3, ОСОБА_4 у праві володіння, користування та розпорядження домоволодінням під АДРЕСА_1.

Виселити ОСОБА_5, ОСОБА_6 разом з членами їх родин з домоволодіння під АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

У задоволенні позову ОСОБА_7, ОСОБА_5 до Одеської міської ради, комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8 про визнання незаконною реєстрації права власності, визнання права власності, встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсним договору дарування -відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Київський районний суд м. Одеси шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст рішення суду складено та підписано 24 грудня 2012 року.

Суддя :