АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2006 року м.Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Короткова В.Д. суддів Комаровської Н.В.,Шейко Л.М.
при секретарі Таратіної О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 23 березня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Одеської обласної дирекції* страхування про стягнення суми страхового відшкодування, пені, моральної шкоди та за позовом відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Одеської обласної дирекції страхування до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору страхування,-
ВСТАНОВИЛА:
В квітні 2004 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Одеської обласної дирекції страхування (страхова компанія), посилаючись на те, що 10 грудня 2003 року вона уклала з відповідачем договір страхування приналежного їй автомобіля «Мерседес -Бенц» CLK 430 держномер НОМЕР_1. За умовами договору страхова сума була визначена сторонами в розмірі 374182 грн., від якої вона сплатила відповідачу страховий тариф в розмірі 6,3 %, що складає 23573 грн. 21 січня 2004 року вказаним автомобілем заволоділа невідома особа., в зв'язку з чим порушена кримінальна справа. Відповідач відмовився від виплати страхового відшкодування, мотивуючи це тим, що страхова сума не відповідає дійсної вартості автомобіля. Після уточнення позовних вимог позивачка просила стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 336763, 8 грн., пеню за несплату суми страхового відшкодування в розмірі 2841,73 грн. та моральну шкоду в сумі 80000 грн.
В травні 2004 року відкрите акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Одеської обласної дирекції страхування звернулося до суду с позовом до ОСОБА_1. про визнання недійсним договору страхування від 10 грудня 2003 року, посилаючись на те, що при укладенні цього договору відповідачка ввела в оману страхову компанію відносно дійсної вартості застрахованого автомобіля, оскільки надала до страхової компанії висновок приватного науково-виробничого підприємства «ЕКОД» від 6 грудня 2003 року про залишкову вартість автомобіля в сумі 374182 грн., в той час коли при придбанні цього автомобілю 5 грудня того ж року його залишкова вартість за висновком Одеської товарної биржи складала 100760 грн.
Справа №22-4133/2006р. Категорія 17
Головуючий у першій інстанції Ярош С.В.
Доповідач Короткое В.Д.
Судом дані позовні заяви об'єднані в одне провадження.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23 березня 2006 року позов страхової компанії задоволено, в задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення скасувати в зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням судом норм матеріального права, та постановити нове рішення про задоволення її позову та відмову в позові страхової компанії.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов страхової компанії, суд виходив з того, що ОСОБА_1. приховала від Одеської обласної дирекції страхування відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» властивості транспортного засобу (пробіг автомобілю та порушення умов його догляду, зберігання та експлуатації), тому ввела в оману страхову компанію щодо суттєвих обставин оспорюваного договору (вартості та якості транспортного засобу).
Проте, з такими висновками суду погодитися неможливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, 10 грудня 2003 року сторонами було укладено договір страхування приналежного ОСОБА_1. автомобіля «Мерседес-Бенц» CLK 430 держномер НОМЕР_1.
Як передбачено ч.4 ст.9 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 року №85/96 ВР розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.
За умовами договору страхова сума була визначена сторонами в розмірі 374182 грн.
Визначення сторонами розміру страхової суми відповідає вимогам п.3.5.1. Правил добровільного страхування транспортних засобів /КАСКО/, затверджених Укрстрахнаглядом 25 березня 1997 року №19-1, відповідно до якого транспортний засіб може бути застрахований на повну вартість. При цьому страхова сума дорівнює дійсній вартості транспортного засобу.
Поняття дійсної вартості майна міститься в ч.44 ст.З Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року №1440, яка визначає, що дійсна вартість майна для цілей страхування - є вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхування.
При укладенні договору страхування сторонами була визначена страхова сума в розмірі 374182 грн., яка дорівнювала ринковій вартості транспортного засобу, і від якої ОСОБА_1. сплатила відповідачу страховий тариф в розмірі 6,3 %, що складає 23573 грн.
Відповідно до п.3.5.1. Правил добровільного страхування транспортних засобів /КАСКО/, якщо заявлена страховиком вартість викличе сумнів у страховика, він має право вимагати документ, що підтверджує її достовірність. Документом, що підтвердив ринкову вартість транспортного засобу, було експертне дослідження приватного науково-виробничого підприємства «ЕКОД» №363 від 6 грудня 2003 року.
Висновок суду про те, що ОСОБА_1. ввела в оману страхову компанію відносно суттєвих обставин оспорюваного договору (вартості та якості транспортного засобу) грунтується на аналізі чотирьох досліджень спеціалістів про оцінку транспортного засобу: від 29 листопада 2000 року, від 5 грудня 2003 року, від 6 грудня 2003 року, від 5 лютого 2004 року, 14 травня 2004 року (а.с. 8, 12, 43-44, Т40, 141-142). Всі вони визначили різну вартість транспортного засобу в різний час, в різних умовах (при наявності та відсутності транспортного засобу). При цьому спеціалісти застосовували різни методики. Вказані
дослідження не можуть підтверджувати умисел однієї сторони спірної угоди на введення в оману іншої сторони.
Наявність акту №15240/3 Одеської товарної біржі від 5 грудня 2003 року, яким визначено залишкову вартість транспортного засобу в сумі 100760 грн., не позбавляло ОСОБА_1. можливості звернутися до іншої організації для встановлення ринкової вартості транспортного засобу та укласти договір зі страховою компанією на страхову суму, яка була визначена сторонами в значно більшому розмірі.
З матеріалів справи вбачається, і проти цього не заперечували сторони, що при укладенні спірного договору автомобіль ОСОБА_1. оглядався представником страхової компанії, що надавало йому можливість виявити пробіг автомобіля та його технічний стан. Тому висновок суду про те, що ОСОБА_1. приховала від страхової компанії властивості транспортного засобу (пробіг автомобілю та порушення умов його догляду, зберігання та експлуатації), чим ввела в оману страхову компанію відносно вартості та якості транспортного засобу, не відповідає обставинам справи, а застосування судом ст.57 ЦК України є помилковим.
Приймаючи до уваги те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1. та відмову страхової компанії в задоволенні позову.
Частина 3 статті 10 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що страховою компанією не надано доказів того, що договір страхування був укладений внаслідок обману з боку ОСОБА_1. Тому підстави для визнання його недійсним відповідно до ч.І ст.57 ЦК України (в редакції 1963 року) - відсутні.
Позов ОСОБА_1. підлягає задоволенню в частині стягнення суми страхового відшкодування та пені.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 року №85/96 ВР страхувальник забов*язаний:
при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування
Настання страхового випадку підтверджується довідкою Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області від 26 січня 2004 року (а.с.9). Звернення ОСОБА_1 до страхової компанії підтверджується її заявою від 27 січня 2004 року (а.с.11), а відмова страхової компанії в виплаті страхового відшкодування - відповіддю від 10 лютого 2004 року (а.с.97).
Страховим полісом передбачено виплату страхового відшкодування у разі викрадення застрахованого транспортного засобу. Страхове відшкодування складає 336763, 8 грн. (страхова сума в розмірі 374182 грн. за вирахуванням 10% франшизи в розмірі 37418,2 грн.).
Страховим полісом передбачена сплата пені в розмірі 0,1% від несплаченої частини страхового відшкодування за кожний день прострочення. У разі викрадення застрахованого транспортного засобу, при порушенні кримінальної справи, виплата провадиться у розмірі 30% страхового відшкодування, що складає 112254,6 грн. Тому пеня нараховується з цієї суми за період прострочення: з 27 січня 2004 року (звернення з заявою про виплату страхового відшкодування - а.с.11) по 5 квітня 2004 року (звернення з позовом до суду - а.с. 82) - за 66 днів.
Ст.З Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових забов*язань» від 22 листопада 1996 року №543/96 ВР передбачає, що розмір пені за прострочення грошового забов*язання обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. В період прострочення діяла" подвійна облікова ставка -14%.
Тому розмір пені складає: 112254,6 грн. X 66 дн. X 14% : 365 дн. = 2841,73 грн.
Не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1. про стягнення моральної шкоди. Між сторонами виникли договірні правовідносини (договір страхування). Ні в законодавстві, що регулює такі правовідносини, ні угодою сторін не визначений обов'язок сторін по відшкодуванню моральної шкоди, спричиненої невиконанням договірних зобов'язань.
Витрати, які понесені ОСОБА_1. по сплаті судового збору при зверненні з позовом в сумі 1700 грн. та при подачі апеляційної скарги в сумі 850 грн., а всього 2550 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., підлягають стягненню з страхової компанії на підставі ч. 1 ст.88 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 218, 307 ч. 1 п.2, 309 ч.І п.п. З, 4, 314 ч.2, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 березня 2006 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Одеської обласної дирекції страхування на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в сумі 336763, 8 грн., пеню в сумі 2841,73 грн., судовий збір в сумі 2550 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі ЗО грн., а всього 342185(триста сорок дві тисячі сто вісімдесят п'ять) гривень 53 копійки.
В решті позову ОСОБА_1 відмовити.
В позові відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Одеської обласної дирекції страхування до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору страхування від 10 грудня 2003 року - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.