УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2006р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої Пнівчук О.В.,
суддів Бідочко Н.П., Соколовського В.М.,
секретаря Пожар Р.В.,
адвоката ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 27.07.2006 року, -
встановила:
ОСОБА_2 звернулася з позовом до Крихівецької сільської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання незаконними: рішення Крихівецької сільської ради від 06.02.2003 року про закріплення та передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва житлового будинку господарських будівель та споруд, їх обслуговування площею 0,1616 га, та площею 0,0531 га для ведення особистого селянського господарства; рішення виконавчого комітету Крихівецької сільської ради від 25.02.2003 року про дачу дозволу на приватизацію земельної ділянки площею 0,2147 га ОСОБА_3, визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю виданого на ім"я ОСОБА_4, про зобов"язання ОСОБА_3, ОСОБА_4 не чинити перешкод в користуванні спільним подвір"ям, про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 0,0245 га, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 09.03.2004 року, про зобов'язання ОСОБА_4 знести самовільно зведену прибудову до будинку АДРЕСА_1.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 27.07.2006 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Зобов"язано ОСОБА_3, ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_2 в користуванні належним їй сараєм та звільнити його від наявних у ньому речей, не чинити перешкод в користуванні спільним подвір"ям, звільнивши його від грузового транспорту та будівельних матеріалів.
В решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на невірне витлумачення законодавства, що регулює спірні відносини та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
При прийнятті рішення Крихівецькою сільською радою про приватизацію земельної ділянки ОСОБА_3 в розмірі 0,2147 га з яких 0,1616 га передано для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд не враховано, що на час ухвалення даного рішення ОСОБА_4 не належало жодної частини будинку, а тому надання їй земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням є грубим порушенням закону.
Справа № 22-1238/2006р. Головуючий у 1 інстанції Попович С.С.
Категорія 42 Доповідач Пнівчук О.В.
Крім того, не враховано, що ОСОБА_4 належить 1/3 частини будинку АДРЕСА_1, а їй (апелянтці) 2/3 частини даного будинку, а тому при наданні земельної ділянки ОСОБА_3 слід було керуватись ст.120 п.4 ЗК України, згідно якої при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуженням будівлі і споруди.
Суд не дав належної оцінки тому, що передача земельних ділянок відповідачці позбавила її необхідного заїзду до будинку, при приватизації земельних ділянок ОСОБА_3 в неї не відбиралася згода на їх передачу останній.
Поза увагою суду залишилось і те, що рішенням Івано-Франківського міського суду відповідачів зобов"язано не чинити перешкод ОСОБА_6 в користуванні подвір"ям та заїздом і зазначене рішення мало приюдиційне значення для виконкому при вирішенні питання приватизації земельних ділянок.
Відмовляючи в задоволенні позову до ОСОБА_5 про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним, суд не врахував, що подарована земельна ділянка повинна використовуватись за її цільовим призначенням для обслуговування будівлі, а ні ОСОБА_5, а ні онук права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 не мають.
Необгрунтованим вважає апелянт і висновок суду про відмову в позові самовільно спорудженої відповідачами прибудови до будинку.
Посилаючись на викладені обставини, апелянт просила рішення суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному об"ємі.
Вислухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 щодо визнання неправомірної передачі ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивачка ОСОБА_2 не представила суду доказів про те, що порушено її права як співвласника будинку та землекористувача земельної ділянки, що розташована біля будинку.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.02.2000 року являється власником 1/3 частини будинковолодіння АДРЕСА_1, ОСОБА_2 згідно договору дарування від 21.11.2000 року належить 2/3 частини даного будинковолодіння.
Рішенням сесії Криховецької сільської ради від 06.02.2003 року та рішенням виконавчого комітету сільської ради від від 25.02.2003 року ОСОБА_3 - дружині ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку площею 0,0531 для ведення особистого підсобного господарства та земельну ділянку площею 0,1616 га для будівництва житлового будинку та господарських будівель, тобто загальною площею 0,2147 га.
Посилання апелянтки на те, що при передачі у власність відповідачці земельної ділянки не дотримано вимог щодо переходу права на земельну ділянку відповідно до часток осіб у вартості будівлі та споруди, не заслуговують на увагу, оскільки позивачкою не представлено доказів того, що розмір наданої ОСОБА_3 земельної ділянки перевищує 1/3 частину всієї прибудинкової території.
Відповідно до матеріалів інвентаризації земельних ділянок, спеціалістами ДП „Карпатигеодезкартографії" та землевпорядником Крихівецької сільської ради в 2003 році проведено заміри земельної ділянки, що належить до будинковолодіння АДРЕСА_1, згіднго яких, за вказаним будинком числиться земельна ділянка площею 772,98 кв.м.
Будь-яких інших доказів щодо площі даної земельної ділянки позивачкою не представлено.
Не знайшли свого підтвердження посилання апелянтки на те, що внаслідок приватизації землі ОСОБА_3 порушено її право на безперешкодний заїзд до будинку, оскільки спільний заїзд існує, а позивачкою не доведено, що його розміри та конфігурація не відповідають всатновленим сільською радою.
Колегія суддів вважає, що відсутність погодження меж земельної ділянки з боку позивачки при передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки не може бути підставою для скасування державного акту на право власності на землю, виданого ОСОБА_3, оскільки позивачкою не доведено, що спірна земельна ділянка перебувала в її користуванні, та чим саме порушено її право. Крім того, землекористувача ОСОБА_2 з часу набуття права власності на частину будинковолодіння, тобто з 2000 року по 2003 рік, по час передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_3, не зверталася до сільської ради про надання їй земельної ділянки, в її користуванні знаходиться земельна ділянка площею 528,13 га.
Не знайшли свого підтвердження доводи апелянтки про невідповідність висновків рішення суду щодо відмови в задоволенні позову про знесення самовільної прибудови до будинку, так як позивачкою не представлено доказів самовільної прибудови та порушення її прав як співвласника будинку.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення законних прав ОСОБА_2 як співвласника будинку та землекористувача не знайшли свого підтвердження, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 27.07.2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з часу набрання законної сили.
Головуюча: Судді:
О.В. Пнівчук Н.П. Бідочко В.М. Соколовський