УХВАЛА ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

17 жовтня 2006 року.                                                                                     м. Івано-Франківск

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду

Івано-Франківської області в складі:

головуючого - Гандзюка В.П.,

суддів -Гриновецького Б.М., Іванів О.Й.,

з участю прокурорів: Никифорчука В.П., Шишка Є.А.,

захисника ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську кри­мінальну справу про обвинувачення ОСОБА_2, ОСОБА_3 за апеляціями прокурора, потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на ви­рок Богородчанського районного суду від 13 червня 2006 року.

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком

ОСОБА_2, мешканець АДРЕСА_1, який має вищу освіту, працює ІНФОРМАЦІЯ_1, одружений, на утриманні малолітня дитина, не-судимий, громадянин України,

ОСОБА_3 мешканець АДРЕСА_2, який се­редню освіту, працює ІНФОРМАЦІЯ_2, одруже­ний, на утриманні малолітня дитина, несудимий, громадянин України

виправдані за ст. 365 ч.2 КК України на підставі ст. 6 ч.І п 2 КПК Украї­ни, за відсутністю в їх діях складу злочину.

Запобіжний захід - підписку про невиїзд щодо виправданих скасовано.

Досудовим слідством ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачувалися в тому, що вони, працюючи ІНФОРМАЦІЯ_3,

Справа № 11- 406 / 2006   р.                                              Головуючий у 1-й ін.       Л. Битківський

Категорія ст. 365 ч.2 КК України                                                         Доповідач                     В. Гандзюк

 

будучи представниками влади, переви­щили владу та свої службові повноваження, що супроводжувалося насильст­вом, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілих діями, заподіяли при цьому істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтере­сам окремих громадян.

Як зазначено в обвинуваченні, цей злочин підсудні вчинили за таких об­ставин.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 будучи працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3, 22 січня 2003 року знаходячись на службі за вказівкою ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 та спільно з старшим оперуповноваженим ОСОБА_8 о 17 год. прибули до господарства ОСОБА_4, АДРЕСА_3.

Маючи інформацію про конфлікт, який виник між працівниками ВАТ „Прикарпаттяобленерго" та мешканцями цього будинку, працівники міліції, не чекаючи вирішення спірних питань, безпідставно зайшли на подвір'я та в бу­динок, де всупереч вимог ст.Н п.16 Закону України „Про міліцію" , перевищу­ючи свої повноваження, на законну вимогу ОСОБА_6 та ОСОБА_5, від­мовилися його покинути.

Після цього, грубо порушуючи ст.ст. 28 і 29 Конституції України , не маючи жодних правових підстав для застосування заходів фізичного впливу, обвинувачені , явно перевищуючи службові повноваження, силою виштовхали з приміщення коридору на вулицю ОСОБА_5 , яка впала до землі та отримала тілесні ушкодження, а також повалили на землю ОСОБА_6 утри­мували протягом тривалого часу на промерзлій землі та застосували до нього спецзасіб - наручники. При цьому заподіяли останньому тілесні ушкодження.

З метою створення видимості законності своїх дій працівники міліції до­ставили ОСОБА_6 в Тисменицький РВ УМВС.

Виправдовуючи підсудних за відсутністю в їх діях складу злочину, пе­редбаченого ст.365 ч.2 КК України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що прибуття на місце події, застосування до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 засобів фізичного впливу не може бути розцінено як перевищення службових повноважень, оскільки заподіяна шкода ОСОБА_5 у вигляді легких тіле­сних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я та ОСОБА_6 у вигля­ді легких тілесних ушкоджень не є надмірною, а була необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного припинення протиправних дій потерпілих. Діючи таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мали умислу на вчинення дій, які би явно виходили за межі наданих прав та повноважень працівників міліції.

В своїх апеляціях прокурор, який брав участь в розгляді справи та потер­пілі вважають вирок суду незаконним через необґрунтованість та невідповід­ність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.

Крім цього, потерпілі посилаються на процесуальні порушення при при­йнятті постанови прокурора про зміну обвинувачення. Просять вирок суду ска­сувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Потерпші повторно не з'явилися на засідання апеляційної інстанції, хоч про час і місце розгляду їх апеляцій повідомлені, однак заяв про відкликання своїх апеляцій до суду не подали.

Заслухавши доповідь судді, підсудних, їх захисника, які заперечили про­ти апеляцій, прокурорів, які підтримали доводи апеляцій, перевіривши матеріа­ли справи та обговоривши викладені в апеляціях доводи, колегія суддів вважає, що вони до задоволення не підлягають з наступних підстав.

Судом першої інстанції належно досліджено в судовому засіданні наявні докази та правильно встановлено дійсні обставини справи, в тому числі і ті, що характеризують умови, в яких опинилися обвинувачені.

Насамперед, за змістом пред'явленого обвинувачення перевищення слу­жбових повноважень працівниками міліції ОСОБА_2 та ОСОБА_3 полягало в безпідставному виїзді на місце пригоди, незаконному проникненні на подвір'я та в середину будинку, невиконанні вимоги ОСОБА_6 негайно покинути по­мешкання та безпричинному застосуванні до потерпілих заходів фізичного впливу.

Суд встановив, що дійсно в господарстві ОСОБА_4 22.01.2003 року о 16 год. відбувся конфлікт між мешканцями цього будинку та працівниками прикарпаттяобленерго, які за розпорядженням свого керівництва на службовому автомобілі спільно з представником сільської ради ОСОБА_9 прибули для відключення будинку від електропостачання за несвоєчасну опла­ту використаної електроенергії.

Так свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які є працівниками РЕМу, ствердили в суді, що дочка господині ОСОБА_5 та її чоловік ОСОБА_6 приїзд та намір провести відключення електроенергії при­йняли агресивно, поводили себе зухвало, чинили перешкоди. Крім цього, ОСОБА_6 заблокував своїм автомобілем їх службовий автомобіль , не дозволяв покинути господарство та вимагав присутності керівництва РЕМу.

Під час цього ОСОБА_6 в телефонній розмові з ОСОБА_10 наполягав, що не випустить людей з будинку до того часу, поки не приїде голова ВАТ„Прикарпаттяобленерго" . При цьому висловлював погрози.

Свідок ОСОБА_14 підтвердила, що після цієї розмови отримала повід­омлення про те, що працівникам РЕМу погрожують сокирою, а тому вона спі­льно із заступником начальника ОСОБА_15 вирішити звернутися за допо­могою до міліції. З таким повідомленням вони зателефонували начальнику від­ділу ВДСБЕЗ УМВС в області по боротьбі з розкраданням електроенергії ОСОБА_7.

Свідок в справі ОСОБА_7 підтвердив цю обставину та пояснив, що піс­ля отриманого телефонного дзвінка, попередньо погодивши свої дії з керівництвом УМВСУ , відправив ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_8 і двох працівників „Беркуту" ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на місце події з метою вжити заходів до попередження можливого вчинення злочину.

Підсудні пояснили в суді, що як працівники міліції, будучи задіяні для силового захисту оперативних працівників ВДСБЕЗ, отримали розпорядження негайно виїхати в с Марківці та перевірити інформацію про погрозу розправою працівникам РЕМу і забезпечити громадський порядок. Старшим групи був призначений ОСОБА_8, а тому вони по службі зобов'язані були виконувати всі його розпорядження.

Таким чином, суд, проаналізувавши наведені докази, пройшов до виснов­ку, що підсудні, прибувши на місце події, жодним чином не діяли протиправно. Більше того, у відповідності до ч.І ст.5 та ч.2 ст.10 Закону „України про мі­ліцію" для забезпечення громадського порядку працівники міліції в разі звер­нення до них громадян або службових осіб із заявою чи повідомлення про по­дії, які загрожують особистій чи громадській безпеці, зобов'язані вживати за­ходів незалежно від свого підпорядкування, від займаної посади, місцезнахо­дження і часу. При цьому, вони повинні вчинити дії, які направлені на попере­дження і припинення правопорушення, рятування людей, подання допомоги, встановлення та затримання осіб, які вчинили правопорушення.

З врахуванням цього, твердження обвинувачення про те , що працівники міліції не мали права прибути на місце події та вчинити певні дії для перевірки, повідомлення суперечить не тільки встановленим обставинам справи, але й ви­могам закону, який встановлює обов'язки працівників МВС України.

Разом з тим, дії ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 . який направив групу на місце події та ОСОБА_8 , який прибув із обвинуваченими на місце, досудовим слідством визнані законними та правомірними і одночасно незаконними для підсудних.

Не знайшло свого підтвердження і обвинувачення підсудних в тому, що вони незаконно зайшли на подвір'я та в приміщення веранди будинку.

В суді потерпіла ОСОБА_4, яка є господарем будинку вказала, що побачивши працівників міліції, особисто запропонувала їм зайти в будинок для вияснення ситуації, яка склалася.

З цих підстав прокурор, який брав участь в справі, змінив обвинувачення і відмовився підтримувати державне обвинувачення в частині кваліфікації дій підсудних за ст. 162 ч.2 КК України.

Таким чином, і ці дії не можна оцінювати як неправомірні та такі, що мають ознаки перевищення влади чи службових повноважень.

Не ґрунтуються на законі і твердження обвинувачення про те, що праців­ники міліції були зобов'язані виконувати розпорядження громадянина ОСОБА_6, який не є власником будинку, та без вияснення обставин негайно покину­ти будинок, оскільки по службі на той час вони підпорядкувалися старшому групи ОСОБА_8, який їм таких розпоряджень не давав.

Судом встановлено, що потерпілим ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в ході інциденту з працівниками міліції було заподіяно тілесні ушкодження.

Так у ОСОБА_6 згідно висновку судово-медичної експертизи виявлено садно обличчя, садна верхніх та нижніх кінцівок, садно поперекової ділянки, які могли утворитися від дії тупих твердих предметів, ударів такими предме­тами, при падінні, і відносяться до легких тілесних ушкоджень.

У ОСОБА_5 виявлено закриту внутрішньочерепну травму у вигляді струсу головного мозку, синці в ділянках кінцівок, обох сідниць та в правій за­вушній ділянці, садно суглобу, які утворилися від дії твердих тупих предметів і відносяться до легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний роз­лад здоров'я.

Разом з тим, суд обґрунтовано прийшов до висновку про те, що застосу­вання до потерпілих засобів фізичного впливу, в ході якого і були спричинені тілесні ушкодження, було необхідним та достатнім в конкретній обстановці для негайного припинення протиправних дій.

Так підсудні в суді пояснили, що зайшовши до веранди будинку разом із ОСОБА_8, останній представився як працівник міліції та продемонстрував службове посвідчення. Не вислухавши причину візиту, ОСОБА_6 в грубій і образливій формі нецензурними словами почав висловлювати своє обурення, а потім, відтягуючи за рукав ОСОБА_8 до кімнати, наказав їм вийти з будинку. На їх зауваження припинити протиправні дії він не реагував та намагався ви­штовхати їх з будинку. При цьому розірвав погон на формі працівника міліції, схопив і викинув на подвір'я будинку його головний убір.Після цього він схо­пив рукою автомат ОСОБА_3 та наніс йому удар ногою в пах.

В конфлікт втрутилася також ОСОБА_5, яка спіймала ОСОБА_3 за зап'ястя руки і останній відштовхнув її від себе, внаслідок чого вона впала.

Тоді вони прийняли рішення затримати ОСОБА_6 і , будучи вже на подвір'ї будинку, звалили його з ніг та намагалися застосувати спецзасіб - на­ручники. ОСОБА_6 продовжував чинити активний опір і, вже знаходячись на землі, намагався відібрати автомат. Вдягнувши наручники на руки ОСОБА_6, вони доставили останнього в райвідділ міліції і рапортами доповіли про по­дію, що сталася. Будь-яких безпричинних ударів по тілу потерпілих, як останні про це вказують, їм не наносили, а тілесні ушкодження могли утворитися вна­слідок падіння на землю під час боротьби та затримання.

Про те, що саме так відбувався конфлікт підтвердили очевидці - свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, при цьому вказали, що працівники міліції не застосо­вували надмірної сили та не наносили потерпілим цілеспрямованих ударів, а тільки намагалися затримати людей, які в цей час чинили опір.

Потерпілий ОСОБА_6 не заперечив, що дійсно був роздратований візи­том працівників міліції, оскільки на його погляд вони не мали права втручатися в конфлікт з працівниками РЕМ, а тому розмовляв з ними на підвищених тонах і фактично провокував їх.

Як колишній працівник міліції вважав, що підрозділ „Беркут" не повинен займатися цими питаннями, а тому запропонував покинути будинок. Оскільки його розпорядження не було виконано, він намагався сам виштовхати підсуд них з будинку. Він дійсно відводив в сторону автомат, який висів на плечі ОСОБА_3 та наніс йому удар ногою в пах. Під час затримання він підхопив ав­томат і відкинув його в сторону.

З врахуванням встановлених обставин суд прийшов до правильного ви­сновку про те, що під час здійснення працівниками міліції службових обов'язків образливі та брутальні висловлювання, які перейшли в активну фізи­чну протидію, намагання заволодіти табельною зброєю та спричинити тілесні ушкодження, були передумовою для прийняття рішення про затримання ОСОБА_6 в межах повноважень, наданих ст.11,12,13,14, 15-1 Закону України „Про міліцію".

Відповідно до положень цього закону працівнику міліції для подолання опору надано право застосувати фізичну силу, а у випадках наближення до ньо­го та торкання до зброї застосовувати і вогнепальну зброю.

За висновком службової перевірки дії працівників міліції визнані такими, що не суперечать вимогам законодавства, яке регулює діяльність міліції.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 26.12.2003 року „Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень" при вирішенні питання про те, чи є вихід за межі на­даних прав або повноважень явним, суди мають врахувати, настільки він був очевидним для службової особи і чи усвідомлювала вона протиправність своєї поведінки.

Судом першої інстанції ці обставини враховані і за відсутності об'єктивних доказів про те, що працівники міліції мали умисел на вчинення чи вчинили дії, які би явно виходили за межі наданих їм прав та повноважень, пра­вильно оцінив їх як необхідні.

З врахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність в діях підсудних складу злочину, передбаченого ст. 356 ч.2 КК України, а тому покликання в апеляціях про невідповідність висновків фактич­ним обставинам справи та доведеність вини підсудних є безпідставними.

Не відповідають дійсності і твердження апелянтів про порушення судом права потерпілих підтримувати раніше пред'явлений об'єм обвинувачення при зменшенні його прокурором.

Як слідує з матеріалів справи, прокурор під час судового слідства 3.05.2006 року виніс постанову про зміну обвинувачення та відмовився від під­тримання обвинувачення за ст. 162 ч.2 КК України.

Згідно з правилами ст.277 КПК України у разі зменшення об'єму обвину­вачення потерпілий має право підтримувати обвинувачення в раніше пред'явленому обсязі. Таке право забезпечується шляхом надання копій поста­нови зацікавленій особі та роз'ясненням зазначеного права.

Судом ці вимоги закону дотримані. Так, після подачі прокурором суду вказаної постанови її копії були направлені по місцю проживання потерпілих (а.с.237 т.2).

Потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтвердили в судовому засідан­ні, що   отримали постанову і після роз'яснення головуючим в судовому засіданні прав , передбачених в ст. 277 КПК України, не побажали скористатися ними (а. с. 375 т.2).

Що стосується потерпілої ОСОБА_4, то остання після дачі показань в судовому засіданні 28.11.2005 року заявила клопотання про продовження роз­гляду справи у її відсутності, а вирішення всіх питань поклала на розсуд су­ду.(а.с.З 63 т.2).3азначене клопотання було задоволене судом і в наступні судові засідання потерпіла не з'являлася.

Про відсутність її зацікавленості в підтриманні попереднього обвинува­чення вказує і те, що вона навіть після отримання постанови прокурора і надалі в судові засідання не з'являлася .

Таким чином твердження апелянтів про порушення їх прав є надумани­ми.

Виходячи з того, що апеляційних підстав для скасування виправдуваль­ного вироку не встановлено, в задоволенні апеляцій слід відмовити.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляції прокурора, потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Богородчанського районного су­ду від 13 червня 2006 року відносно ОСОБА_2, ОСОБА_3 -   без змін.

Головуючий                                                         В.П. Гандзюк

Судді:                                                                   Б.М. Гриновецький

                                                                                                        О.Й. Іванів