УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа 0603/2-1129/11
Категорія 2
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2012 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Широкової Л.В.,
суддів Снітка С.О., Худякова А.М.,
при секретарі судового
засідання Ходаківській О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 жовтня 2012 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_2, треті особи - голова Рейської сільської ради - Мосійчук Ігор Володимирович, Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації, Бердичівська державна нотаріальна контора про визнання права власності членів одноособового селянського двору на частину будинку,-
в с т а н о в и л а :
У січні 2011 року позивачі звернулися до суду із позовною заявою, яку 15.05.2012 року уточнили та просили скасувати свідоцтво ЯЯЯ №522399 від 15.03.2007 року про право власності на житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 та зареєстрований Бердичівським МБТІ на ОСОБА_11. Просили скасувати свідоцтва про право на спадщину за законом видані на ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 на 1/3 частини вказаного житлового будинку та визнати за ними право спільної сумісної власності на нього. Свої вимоги мотивували тим, що спірне домоволодіння належало до майна колишнього колгоспного двору, членами якого вони були до 1990 року, а тому кожний із них набув право власності на рівну частину в ньому. Проте, ОСОБА_2 15.03.2007 року незаконно отримала у Рейській сільській раді свідоцтво про право власності на весь будинок із прибудованими приміщеннями та господарськими спорудами. У березні 2007 року Бердичівським МБТІ було зареєстровано на ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_2, без будь яких на те підстав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_11. Таким чином позивачі вважають, що останні безпідставно отримали у спадщину домоволодіння, яке є спільною власністю всіх членів родини та колгоспного двору.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 жовтня 2012 року позовні вимоги задоволено. Скасовано як незаконне свідоцтво ЯЯЯ №522399 від 15.03.2007 року про право власності на житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 зареєстроване на ОСОБА_11 Бердичівським МБТІ в реєстровій книзі №32, запис №5413.
Скасовано свідоцтва про право на спадщину за законом видані на ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 на 1/3 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 видані Бердичівською державною нотаріальною конторою 03.07.2007 року по спадковій справі №597-а та зареєстровані в реєстрі №1-12-91.
Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 право спільної сумісної власності на будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1 з 1989 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 605 грн. судових витрат.
Додатковим рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 листопада 2012 року стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 214,60 грн. на користь держави.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. На обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд взагалі не вказав, на якій правовій підставі він визнав незаконним свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння, крім того не проаналізував і не надав оцінку усім доказам по справі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до вимог п.6 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1993 року з наступними змінами «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15.04.1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати брали участь своєю працею і помагали у веденні спільного господарського двору. Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.
Судом першої інстанції було встановлено, і вказані обставини не оспорювалися жодною із сторін, що станом на 15 квітня 1991 року, тобто на день набрання чинності Законом України „Про власність" у будинку по АДРЕСА_1 були зареєстровані позивачі. Зазначений будинок відносився до суспільної групи «колгоспний двір». Ці обставини підтверджуються довідкою Рейської сільради від 10.09.2010 року за №600, яка ніким не оспорена і відомості, що вона містить не спростовано(а.с.18).
Доказів того, що спірний житловий будинок було на 15 квітня 1991 року переведено до іншої соціальної групи матеріали цивільної справи не містять.
Як вбачається з матеріалів справи позивачами під час їх спільного проживання в спірному домоволодінні велось спільне господарство та за спільною згодою та за власні кошти було зроблено прибудову до будинку та господарських приміщень. Загальна площа будинку збільшилась з 24 кв.м. до 104,2 кв.м.(а.с.14-15,16).
Відповідно до ст.120 ЦК України (в редакції, яка діяла до 1991 року) майно колгоспного двору належить всім членам двору на праві спільної сумісної власності, а відповідно до ч. 2 ст.123 цього Кодексу частки кожного члена двору рівні, включаючи неповнолітніх та непрацездатних членів двору.
На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, встановивши, що спірне майно є майном колишнього колгоспного двору, та визначивши осіб, які згідно закону не втратили право на частку у цьому майні, на підставі ст. 123, 126 ЦК України в редакції 1963 року, прийшов до вірного висновку про визнання за сторонами право спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими надвірними будівлями по АДРЕСА_1.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вірно виходив із того, що станом на 1991 рік позивачі проживали у спірному будинку, що належав до суспільної групи "колгоспний двір", а тому видане виконавчим комітетом сільської ради оскаржуване рішення про оформлення права власності на вказаний будинок лише на ОСОБА_11 порушує їх права на частку в майні колгоспного двору
Висновок суду про недійсність свідоцтва про право власності та свідоцтв про право на спадщину на спірне домоволодіння ґрунтується на повно та всебічно встановлених обставинах справи, підтверджених належними доказами, що є у матеріалах справи. Судом встановлено, що спірне домоволодіння за життя ОСОБА_11 не було зареєстроване, свідоцтво про право власності на вказане домоволодіння на неї видано 15 березня 2007 року, тобто після її смерті. Судом встановлено, що ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_1(а.с.10).
На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права, висновки суду ґрунтуються на всебічно з'ясованих обставинах справи, підстави для його скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, тому скаргу слід відхилити.
Керуючись ст. ст. 303-304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 жовтня 2012 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: