ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Господарський суд Івано-Франківської області  у складі:

Судді  Б.П.Гриняка

При секретарі судового засідання А.С. Томашевській

розглянувши  матеріали

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю " Геліос - Сервіс ", вул. Євшана ,9 , м. Калуш , 77300

до відповідача- 1  : Підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача- 2: Товариства з обмеженою відповідальністю " Електросвіт",  вул.   Незалежності , 46 , м. Івано-Франківськ, 76018

про : визнання недійсною угоди про перевід боргу б/н від 01.04.2007р.

За участі представників сторін:

Від позивача:   Загребельний  Ю.А., (довіреність №  57 від 21.04.08р ) - представник ;

Від відповідача - 1:   ОСОБА_2, (довіреність № 4  від  03.06.08р ) - представник ;

Від відповідача - 2:   Ковальчук С.О., (довіреність № 183  від 21.04.08 р. ) - представник :   

ВСТАНОВИВ:  подано позовну заяву  про  визнання недійсною угоди про перевід боргу б/н від 01.04.2007р..

          Розгляд справи відкладався  з 05.06.08  р.  до 26.06.08 р. ;  з 26.06.08 р. до  17.07.08 р. , з 17.07.08 р. до  05.08.08  р., з 05.08.08 р. до 14.08.08  р. . В судовому засіданні   14.08.08  р. оголошувалась перерва  до 20.08.08 р. .

          Ухвалою від 05.08.08  р. суд відхилив клопотання позивача про зупинення провадження у справі в зв"язку з поданням заяви в порядку ст. 97 КПК України до прокуратури м. Калуша щодо громадянина ОСОБА_1  .

      Позовні вимоги мотивовані тим, що  між  позивачем ,  відповідачем-1  і Відповідачем-2 укладено  Угоду  про  перевід  боргу б/н  від 01.04.2007 р..

          Позивач вважає, що  угода  укладена  з порушенням   вимог  чиного  законодавства виходячи  з  наступного.

          В  угоді  визначено, що сторонами  її  є   перевідник ( відповідач-1) і  наступник

( позивач) ,  що суперечить  ч. 2 ст. 203, ст.  520  та ст. 522 Цивільного  кодексу України, згідно яких  сторонами  угоди про  переведення  боргу  мають  бути саме   первісний  боржник  і  новий боржник  в  існуючому  зобов»язанні , яке згідно   ч.  2  ст. 11, ч.1 ст.  509  виникає   з  договору  ( в даному  випадку з договору між відповідачем-2 як  кредитором  і  відповідачем-1  як первісним  боржником).

          В п. 1 угоди визначено , що   перевідник  передає, а наступник приймає   на себе  зобов»язання  перевідника, але не  визначено  за  яким  саме  конкретним   договором  виникло  і існує зобов»язання  між  відповідачем-2  і  відповідачем-1  як первісним  боржником  ( а не   перевідником), тобто  за  неіснуючим  первісним  зобов»язанням,  в якому   відповідач-2 є кредитором, та  не має  ( відсутня)   в угоді   домовленість між  позивачем , відповідачем-1

(  первісним  боржником)  і  відповідачем-2  ( кредитором)  саме про договір,  в якому   відбувається  саме  заміна первісного  боржника ( відповідача-1) на нового  боржника (  на позивача) і, відповідно, немає  саме  згоди  відповідача-2  ( як кредитора)   саме  на заміну   відповідача-1  ( як первісного  боржника)  у зобов»язанні  по конкретному  договору   на   позивача ( нового  боржника), що   суперечить ч. 3 і ч. 5  ст.  203, ст.  520, ст. 522 Цивільного  кодексу  України.

          В  п. 2 угоди  сторони  зазначають   умову  про те, що саме  за угодою  позивач  зобов»язується  здійснити  виплати  грошових  коштів  відповідачу-2 ( але без   вказівки  на конкретний  договір) саме  замість   перевідника  (  відповідача-1), що   суперечить ч.  3  і ч. 5  ст. 203, ст.  520, ст.  522  Цивільного  кодексу  України, згідно  яких  переведення  боргу  спеціально  направлено  саме  на заміну  первісного  боржника  у  зобов»язанні   на іншу  особу  ( нового боржника) , а  не  виплати  кредитору  грошових  коштів  замість  іншої   особи  ( в даному випадку  замість  відповідача-1  як  перевідника).

          В угоді також  не вказано  ціну  (  як  суму  компенсації  позивачу  за прийняття  на прийняття  боргу  відповідача-1)   угоди   та  строк дії  угоди, що суперечить  ч. 3  ст.  180  Господарського  кодексу  України, ст.  638  Цивільного  кодексу  України.

          Угода  не відповідає  ч. 2 ст. 203 , ч.  2 ст.  207  Цивільного  кодексу  України тому, що  від  імені  позивача  підписана  комерційним  директором, тобто  особою, яка не  має необхідних   повноважень  на її укладення. Згідно  ч. 1  ст.  92  Цивільного  кодексу  України   юридична  особа  набуває  цивільних  прав   і  обов»язків  і здійснює   їх  через  свої органи,  які діють відповідно  до  установчих документів  та  закону. Згідно  пп. 5 .12-5 .15 Статуту позивача   повноваження  на укладення  угоди  ( договорів) від  імені  позивача без  довіреності  має   лише  виконавчий   орган,  яким  є директор.  В статуті  позивача  не передбачено  ні  те, що комерційний  директор є  органом  юридичної  особи ( позивача) , ні  прав  комерційного  директора  підписувати  угоди  від  імені  позивача  без довіреності. Довіреність   комерційному  директору на підписання   угоди  директор не  видав.

          Таким чином , як стверджує позивач,  жодних  дій на схвалення згаданої   угоди  ним   не здійснено.

          З огляду  на викладене, позивач просить суд визнати недійсною  угоду  про перевід  боргу  б/н  від 01.04.2007  р.

          Відповідач-1  вважає позовні вимоги необгрунтованими та такими,  що  не відповідають  вимогам  чинного законодавства і не  підлягають   до задоволеня  з наступних  підстав:

          Відповідач-1 зазначив, що у позовній заяві позивач  зіслався  на загальні   норми  цивільного та господарського  законодавства,  а саме  : ст.  203, 215  Цивільного  кодексу  України  та  ст.  207 Господарського кодексу  України, якими передбачено  загальні підстави  визнання  правочину  ( зобов»язання) недійсним, при  цьому  не надавши  жодного доказу  щодо  наявності   зазначених підстав  у даних  спірних  відносинах. 

          Відповідачу-1 незрозуміле  твердження  позивача  про те, що  сторонами  в  угоді  про  перевід боргу  мають  бути  первісний боржник  і  новий  боржник  в існуючому  зобов»язанні, адже  саме  у  спірній  угоді   б/н  від  01.04.2007 р. сторонами виступають  первісний  та новий  боржники. Не відповідають   дійсності   посилання   позивача  на відсутність  первісного  зобов»язання  між  підприємцем  ОСОБА_1 та ТзОВ

«Електросвіт».

          Безпідставними   вважає відповідач-1   також  доводи про  відсутність    суми  компенсації  позивачу за прийняття   боргу   відповідача-1  ( не зрозуміло  за яких   обставин позивач прийшов  до висновку , що  така  компенсація  повинна  бути,  адже   про це не   зазначено  в нормах  права, що  врегульовують  дані  спірні   правовідносини), та   строку  дії   договору.

          У зв»язку   з господарською діяльністю  між  підприємцем   ОСОБА_1   та ТзОВ

«Електросвіт» виникла  заборгованість відповідача-1 перед  відповідачем-2  у розмірі   13810,74  грн., дана заборгованість  підтверджується  актом-звірки  розрахунків  від   01.04.2007  р.,  товарними  накладними, платіжними  документами, тощо. Крім того   п. 4   спірної  угоди  про перевід  боргу  передбачено, що наступник   (  ТзОВ  «Геліос-Сервіс) має   право  вимагати  документи  та інформацію, що  стосується   сум  заборгованості  перед   перед  кредитором

(  ТзОВ  «Електросвіт»), що  зобов»язується  зробити   перевідник  (   підприємець  ОСОБА_1 )  у 5-ти  денний  термін.  Однак, зазначеним правом  позивач не скористався.

          Відповідач-1 стверджує, що правомочність   та відповідальність   вимогам   чинного  законодавства   спірного  договору переводу   боргу   підтверджується  ст.  520 Цивільного  кодексу  України ,  якою  передбачено, що  переведення   боргу  може  бути лише  за згодою  кредитора  ( договір   підписаний  та скріплений  печаткою  зі  сторони  ТзОВ 

«Електросвіт»), крім   того  договір  01.04.2007  р. відповідає   іншим  вимогам  чинного  законодавства, що  врегульовують  даний  вид правовідносин , зокрема ст.   509,  513, 520, 521  Цивільного  кодексу  України. 

          Безпідставними   вважає відповідач-1   посилання  відповідача  на відсутність   повноважень   комерційного  директора  щодо  укладання   угод  від  імені   ТзОВ 

«Геліос-Сервіс»,  адже  на момент   укладання   угоди  переведення  боргу  б/н  від  01.04.2007  р.  комерційний   директор  діяв  на підставі  довіреності   від  03.05.2006  р.,  яка  видана  на  ім»я   ОСОБА_3.  Даною  довіреністю   комерційному  директору  надано  право   укладати  від   імені  позивача  господарські  договори, зокрема  угоди    про  переведення  боргу.

          Відповідач-2 позовні вимоги заперечує, мотивуючи їх  безпідставністю  та необгрунтованістю з  наступних  підстав.

          Твердження  позивача   про  суперечливість   угоди  про перевід   боргу  б/н  від 01.04.2007  р.  ч.2  ст.  203, ст.ст.  520  і ст.  522  Цивільного  кодексу  України  відповідач-2    вважає  необгрунтованим, оскільки   вказана угода  укладена  між  належними  сторонами  підприємцем  ОСОБА_1,  як  первісний  боржник   та  ТзОВ  « Геліос-Сервіс»,  як новий  боржник.

          Відповідач -2  вказує на ст.  520 Цивільного  кодексу України , згідно  якої   боржник   у зобов»язанні   може бути   замінений   іншою   особою  ( переведеня  боргу ) лише  за згодою   кредитора.  Згода  на заміну  боржника  ( переведення  боргу)  при укладанні  угоди   про  перевід   боргу   б/н  від 01.04.2007  р.   її  сторонами    отримана  належним  чином  (  у п.  3  вказаної  угоди  прямо  зазначено  про  отримання   згоди   кредитора  на  переведення  боргу,  а сама   угода   підписана і завірена  печаткою   ТзОВ  «Електросвіт».

          Згідно   зі  ст.  522 Цивільного  кодексу  України , новий  боржник   у  зобов»язанні   має   право  висунути  проти   вимог  кредитора  всі заперечення , що грунтуються  на  відносинах   між  кредитором   і первісним   боржником.  Відповідно , висунення   ТзОВ

«Геліос- Сервіс»заперечень  проти  вимог   ТзОВ  «Електросвіт»є  правом   вказаного  підприємства,  яке може   бути реалізоване   ним  незалежно  від  волі   ТзОВ «Електросвіт»а  останнім  порушень  цього  права  ТзОВ  « Геліос-Сервіс» не  допускалося. Таким чином відповідач-2 стверджує , що   угода  про  перевід  боргу  б/н  від  01.04.2007  р. укладена  відповідно до   вимог  , визначених  ч. 2  ст.  203,  ст.  520 і522  Цивільного кодексу  україни, а наведені   позивачем  міркування  щодо  її невідповідності  вказаним  нормам  є  необгрунтованими  і не  підтверджуються   жодними доказами.

          Відповідач-2 зазначив, що у позовній заяві    позивач зазначає ,  що  в. п. 1  угоди не  визначено , за  яким саме  конкретним    договором  виникло   та  існує   зобов»язання   між   відповідачем-2   як  первісним   боржником  ( а не перевідником), тобто  за неіснуючим  первісним   зобов»язанням  , в якому   відповідач-2  є  кредитором ,  та  не має  (  відсутня)  в угоді   домовленості  між   позивачем,  відповідачем-1  ( первісним  боржником)  і  відповідачем  -2  ( кредитором) саме  про   договір, в  якому  відбувається  саме  заміна  первісного  боржника  (  відповідач-1)  на нового   боржника  ( на позивача)  і, відповідно  , не має   саме  згоди  відповідача-2  ( як кредитора) саме  на  заміну  відповідача-1  (  як  первісного  боржника) у зобов»язанні  по конкретному   договору на   позивача ( нового  боржника),  що суперечить  ч.  3  і  ч.  5 ст. 203, ст.  520, ст.  522 Цивільного  кодексу України».

          Такі  висновки  позивача відповідач-2   вважає  необгрунтованими, оскільки  ним  всупереч  умовам  п. 4  угоди  про перевід   боргу  б/н  від 01.04.2007  року  не   отримано  у підприємця   ОСОБА_1 документи  та інформації , що  стосується  сум заборгованості   перед   ТзОВ  «Електросвіт». Так  , перебуваючи  у договірних  відносинах   з  підприємцем  ОСОБА_1,  ТзОВ «Електросвіт» поставило  йому  продукцію на суму  13 810,74  грн., яка  ним   не оплачена  , що підтверджується  актом  звірки  станом  на  01.04.2007  року.

          Відповідач-2 зазначив, що  зобов»язання   між  ТзОВ  «Геліос-Сервіс» і ТзОВ 

«Елктросвіт», викладені   в угоді   про перевід   боргу  б/н від  01.04.2007  року, виникло  не  з  «неіснуючого  первісного  зобов»язання», як зазначає  позивач   , а з   реально  існуючого  зобов»язання,  яке  існувало  між   підприємцем  ОСОБА_1 і  ТзОВ «Електросвіт»  і  діяло  на момент   підписання  вказаної  угоди.

          Щодо твердження позивача  про те, що  в угоді  не  вказано  ціну   як суму  компенсації позивачу,  за прийняття  боргу  відповідача-1 та строку  дії  угоди , то відповідач-2 зазначив,  що  ціна договору  у вказаній  угоді  відповідає  сумі  заборгованості, яка  чітко  визначена  у ній , погоджена  їх  сторонами  та складає  13810,74  грн  ( п.  2 угоди).

          Визначений  в угоді  про  перевід   боргу  б/н  від  01.04.2007  року  і  строк   договору. Вказана  угода  набрала  чинності  з моменту  її підписання   сторонами  ( підприємцем  ОСОБА_1 і ТзОВ  «Геліос-Сервіс»)   і погоджена  з  ТзОВ «Електросвіт»( п. 5  угоди), і  діє до   моменту  погашення  ТзОВ  «Геліос-Сервіс»заборгованості  перед   ТзОВ 

«Електросвіт».

          Відповідач-2  вважає   угоду про перевід  боргу  б/н  від  01.04.2007  р.,  укладеною,  чинною та   обов»язковою  для виконання  сторонами, а наведені  ТзОВ «Геліос-Сервіс»міркування   щодо її  невідповідності  нормам  ч.  3  ст.  180  Господарського  кодексу  України та  ст.  638  Цивільного  кодексу  України  є необгрунтованими  і не   підтверджуєються  жодними  доказами.

          Відповідач- 2  також заперечує  твердження позивача, що  угода   про  перевід   боргу  б/н  від  01.04.2007  року підписана  особою, яка не має   необхідних  повноважень  на її  укладення . В обгрунтування заперечення   керується  ч.  3  ст. 92 Цивільного  кодексу  України, в якій   зазначено, що  у  відносинах із  третіми  особами   обмеження   повноважень  щодо  представництва  юридично  особи  не має   юридичної  сили, крім  випадків,  коли  юридична  особа  доведе, що третя  особа  знала  чи  за всіма  обставинами  не могла  не знати   про такі  обмеження. ТзОВ  «Електросвіт» на момент   підписання  угоди  про перевід  боргу б/н   від  01.04.2007  року не було  відомо  про наявність  обмеження  повноважень  комерційного  директора  ТзОВ  «Геліос-Сервіс»щодо   представництва юридичної  особи  та  підписання   вказаної  угоди. Оскільки  ТзОВ  «Геліос-сервіс»не навело  належних  доказів  на підтвердженя   того, що  ТзОВ «Електросвіт»на момент  пдписання  вказаної  угоди  знало  чи  за всіма   обставинами не могло  не знати  про такі  обмеження, останні  з огляду  на ч.  3 ст.  92 Цивільного  кодексу  України  не мають  юридичної  сили.

          Суд, дослідивши   матеріали   справи,  заслухавши  пояснення    сторін, погоджується  із доводами  позивача і  суд  приходить  до  висновку  про   задоволення позову.

          При цьому  суд  керується  наступним:         

          Згідно   ст. 203 Цивільного  кодексу  України  зміст  правочину  не може  суперечити  цьому   кодексу,  іншим  актам  цивільного  законодавства, а   особа, яка вчиняє  правочин,  повинна мати  необхідний  обсяг  цивільної  дієздатності ,  волевиявлення   учасника  правочину  має  бути  вільним  і  відповідати  його  внутрішній волі,  а згідно ч. 5   цієї норми  правочин  має  бути  спрямований  на реальне  настання  правових  наслідків,  що  обумовлені  ним.

          Угода  не відповідає  ч. 2 ст. 203 , ч.  2 ст.  207  Цивільного  кодексу  України тому, що  від  імені  позивача  підписана  комерційним  директором, тобто  особою, яка не  має необхідних   повноважень  на її укладення. Згідно  ч. 1  ст.  92  Цивільного  кодексу  України   юридична  особа  набуває  цивільних  прав   і  обов»язків  і здійснює   їх  через  свої органи,  які діють відповідно  до  установчих документів  та  закону. Згідно  пп. 5 .12-5 .15 Статуту позивача   повноваження  на укладення  угоди  ( договорів) від  імені  позивача без  довіреності  має   лише  виконавчий   орган,  яким  є директор.  В статуті  позивача  не передбачено  ні  те, що комерційний  директор є  органом  юридичної  особи ( позивача) , ні  прав  комерційного  директора  підписувати  угоди  від  імені  позивача  без довіреності. Довіреність   комерційному  директору на підписання   угоди  директор не  видав.

          Згідно  ч.  1 ст.  215 Цивільного кодексу  України  підставою недійсності  првочину  є   недодержання  в момент  вчинення  правочину  сторонами вимоги,  які   встановлені  зокрема   ст. 203  Цивільного   кодексу України.

          Згідно  ч. 1 ст. 207  Господарського  кодексу  України,  господарське зобов»язання  , що не  відповідає   вимогам  закону,  укладено  учасниками господарських  відносин з  порушенням  хоба б  одним  з них  господарської компетенції  ( спеціальної  правосуб»єктності) може  бути  на вимогу  однієї  сторони  визнано  судом  недійсним.

          Судові  витрати по справі  розділити порівну між відповідачем - 1  та відповідачем-2.

                На підставі  наведеного, керуючись ст. 8, 124 Конституції України,   Цивільним кодексом  України , Господарським кодексом України,  ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд, -                                                                                                       

                                                            В И Р І Ш И В  :          

           Позов задоволити.

          Визнати  недійсною  угоду  про перевід   боргу  б/н  від  01.04.2007 р.

          Стягнути з  Підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1, ( ідент. номер  НОМЕР_1)  на користь    Товариства з обмеженою відповідальністю " Геліос - Сервіс ", вул. Євшана, 9 , м. Калуш , 77300, ( код ЄДРПОУ 32177191)  42,50  грн.  -  державного мита та  59,00 грн. судових  витрат за надані інформаційно-технічні послуги.

          Стягнути з  Товариства з обмеженою відповідальністю " Електросвіт",  вул.   Незалежності, 46, м. Івано-Франківськ, 76018, (  код  ЄДРПОУ  31789596) на користь    Товариства з обмеженою відповідальністю " Геліос - Сервіс ", вул. Євшана , 9 , м. Калуш , 77300, ( код ЄДРПОУ 32177191)   42,50  грн.  -  державного мита та  59,00  грн. судових  витрат за надані інформаційно-технічні послуги.

          Накази видати після набрання  рішенням законної  сили.

          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

                    СУДДЯ                                                                             Б.П.ГРИНЯК

Виготовлено в АС "Діловодство суду"

________________ Дейчаківська Ольга Степанівна