Справа №1490/5433/12 17.12.2012 17.12.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-ц/1490/3572/12 Суддя суду першої інстанції Тішко Д.А.
Категорія 53 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
УХВАЛА
Іменем України
17 грудня 2012 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Шолох З.Л., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання Белеверя В.А.,
за участі: позивача ОСОБА_3,
представника відповідача Фесюка Є.В.,
третьої особи ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 29 жовтня 2012 року, ухваленого по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Управління освіти Миколаївської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5, про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку, визнання формулювання причини звільнення незаконним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
В квітні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Управління освіти Миколаївської міської ради про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку, визнання формулювання причини звільнення незаконним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також відшкодування моральної шкоди.
В позовній заяві позивачка зазначала, що працювала вчителем географії загальноосвітньої середньої школи №39 з тижневим навантаженням 18 годин. Наказом за №465-к від 13 травня 2010 року її попередили про наступну зміну істотних умов праці, тобто зменшення навантаження на 2010 - 2011 навчальний рік до 16.5 годин на тиждень. Наступним наказом №1234-к від 16 серпня 2010 року її звільнили з роботи за п.6 ст.36 КЗпП України через відмову продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Посилаючись на викладене, а також на те, що відповідач при звільненні належні їй кошти у визначені чинним законодавством строки не виплатив і не провів з нею повний розрахунок, просила позов задовольнити, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 3 660 (три тисячі шістсот шістдесят) грн. 63 коп.
Окрім того, зазначала, що неправомірні дії відповідача, пов'язанні з незаконним звільненням і неправильним формулюванням причин звільнення в трудовій книжці перешкоджали подальшому її працевлаштуванню, у зв'язку з чим вона відповідно до ст.235 КЗпП України має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 19 098 (дев'ятнадцять тисяч дев'яносто вісім) грн. 96 коп., а внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю відповідно до вимог ст.44 КЗпП України - на вихідну допомогу в сумі 4 774 (чотири тисячі сімсот сімдесят чотири) грн. 74 коп.
Також, вказувала на те, що внаслідок таких дій відповідача їй була спричинена моральна шкода, компенсацію якої вона оцінила в розмірі 33 423 (тридцять три тисячі чотириста двадцять три) грн. 00 коп. та просила стягнути її з відповідача на свою користь і покласти матеріальну відповідальність на службову особу, яка винна в незаконному звільненні.
В подальшому позивачка збільшила позовні вимоги та остаточно просила стягнути на свою користь: середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 4 846 (чотири тисячі вісімсот сорок шість) грн. 79 коп.; вихідну допомогу в сумі 6 321 (шість тисяч триста двадцять одна) грн. 90 коп.; середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 25 287 (двадцять п'ять тисяч двісті вісімдесят сім) грн. 60 коп., а також відшкодувати моральну шкоду в сумі 54 788 (п'ятдесят чотири тисячі сімсот вісімдесят вісім) грн. 80 коп.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 29 жовтня 2012 року ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В апеляційній скарзі посилаючись на неповне дослідження обставин справи та невірну оцінку судом зібраних доказів, ОСОБА_3 просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 14 серпня 2000 року по 16 серпня 2010 року.
25 березня 2010 року у зв'язку зі зменшенням мережі класів вчителька географії ОСОБА_3 була попереджена керівництвом школи про наступні зміни істотних умов праці (щотижневого навантаження) на 2010-2011 навчальний рік. Аналогічне попередження зазначено також в наказі управління освіти Миколаївської міської ради за №465-к від 13 травня 2010 року.
Відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці стала підставою для звільнення позивачки з роботи. Зокрема, наказом начальника Управління освіти Миколаївської міської ради №1234-к від 16 серпня 2010 року остання була звільнена з роботи за п.6 ст.36 КЗпП України у зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2011 року (справа №2-64/11) ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позову до Управління освіти Миколаївської міської ради, загальноосвітньої середньої шкоди №39 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2011 року рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 10 лютого 2011 року змінено в частині підстав відмови в позові. Підставою для відмови в позові зазначено відсутність порушень норм трудового законодавства при звільненні позивачки з роботи.
Отже, відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Оскільки рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2011 року встановлено, що звільнення позивачки проведено з дотриманням вимог ст.32 КЗпП України, то правових підстав для визнання формулювання причин звільнення неправильними, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не має, що вірно констатував і суд першої інстанції.
Що стосується позовних вимог про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то колегія суддів виходить з наступних підстав.
Згідно ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
До компенсаційних виплат при звільненні також належать і вихідна допомога. Виплата вихідної допомоги передбачена положеннями КЗпП України. Зокрема, ст.44 КЗпП України передбачено вихідну допомогу в разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п.6 ст.36 КЗпП України працівникові виплачується вхідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
З виписки з особового рахунку позивачки та карточки - довідки вбачається, що 27 жовтня 2010 року відповідач виплатив позивачці вихідну допомогу в розмірі 1 654 (одна тисяча шістсот п'ятдесят чотири) грн. 33 коп., а тому правових підстав для стягнення вихідної допомоги не вбачається.
Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то ці вимоги теж не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за №13 від 24 грудня 1999 р. роз'яснено, що середній заробіток стягується за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
При цьому, відповідно до вимог ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися за вирішенням трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Тобто при вирішенні спорів про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно установити: наявність заборгованості; відсутність спору щодо його розміру; вину підприємства; дотримання позивачем трьохмісячного строку звернення до суду.
З матеріалів справи встановлено, що позивачка звільнена з займаної посади з 16 серпня 2010 року. Про порушення своїх трудових прав, зокрема щодо невиплати всіх належних їй сум, остання дізналась у жовтні 2010 року, але до суду за вирішенням трудового спору звернулась лише 03 квітня 2012 року, тобто з пропуском без поважних причин тримісячного строку на звернення до суду, тому позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 4 846 (чотири тисячі вісімсот сорок шість) грн. 79 коп. задоволенню не підлягають.
Порядок відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається ст.2371 КЗпП України, зокрема, її відшкодування проводиться власником або уповноваженим ним органом працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Колегія суддів вважає, що оскільки не встановлено порушення трудових прав ОСОБА_3, то і підстав для відшкодування їй моральної (немайнової) шкода не вбачається.
Враховуючи наведене, рішення суду є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга в межах її доводів, на підставі ст.308 ЦПК України, не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 29 жовтня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий Судді: