ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2012 р. Справа № 82753/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Попка Я.С., Клюби В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області на постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,

ВСТАНОВИВ :

25 січня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області (далі - УПФ України в Міжгірському районі) нарахувати та виплатити їй підвищення до пенсії з урахуванням передбаченої Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» 20 % надбавки за проживання у гірському населеному пункті за період з липня 2010 року по грудень 2010 року.

Постановою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2011 року, прийнятою у порядку скороченого провадження, позовні вимоги позивачки за період з 01 липня 2010 року по 24 липня 2010 року - залишено без розгляду, в решті позов задоволено та зобов'язано УПФ України в Міжгірському районі нарахувати та виплатити позивачці передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з врахуванням положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» та раніше виплачених сум за період з 25 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року, здійснюючи їй таке нарахування та виплату спірної допомоги й надалі починаючи з 01 січня 2011 року до припинення її права на таке. При цьому, вирішено, що постанова підлягає негайному виконанню.

У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Міжгірському районі просить зазначену постанову скасувати, і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивачки в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Крім того, був невизначений порядок обчислення спірної доплати та її розмір. Просить врахувати, що встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України. Також наполягає на застосуванні строку звернення до адміністративного суду.

З урахуванням вимог ч. 8 ст. 183-2 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.

Безспірно встановлено, що позивачка є дитиною війни та згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мала право на отримання підвищення виплачуваної їй відповідачем пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку апеляційного суду, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

За таких обставин апеляційний суд приходить до переконання про підставність вимог позивачки у частині визнання протиправною відмови відповідача у підвищенні розміру її пенсії, як дитині війни, на 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 25 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року, а також починаючи з 01 січня 2011 року та правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції.

Крім того, оскільки органи Пенсійного фонду України зобов'язані проводити нарахування такого підвищення до втрати позивачки права на нього, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість визначення у рішенні кінцевої дати проведення його перерахунку.

Враховуючи те, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачки здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області, відповідний обов'язок правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачці у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі апеляційний суд не вбачає.

Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії як на причину невиконання покладених на державу зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Разом із тим, відповідно до ст. 201 КАС України підставою для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір суд першої інстанції по суті правильно вирішив справу, однак при цьому помилково допустив негайне виконання ухваленої постанови в цілому, хоча системний аналіз положень ч. 1 та 2 ст. 256 КАС України вказує на можливість негайного виконання судових рішень у справах цієї категорії виключно у межах суми стягнення за один місяць.

Тому у цій частині оскаржувану постанову необхідно змінити.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 201, 205, 207, 254, 256 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Міжгірському районі Закарпатської області задовольнити частково.

Постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2011 року у справі № 2а-163/11 в частині її допущення до негайного виконання змінити.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України допустити вищезазначену постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

В іншій частині постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2011 року залишити без змін.

Відповідно до вимог ч.10 ст. 183-2 КАС України постанова є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Я.С.Попко

В.В.Клюба