А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д З А К А Р П А Т С Ь К О Ї О Б Л А С Т І

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

13.12.2012 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області у складі суддів :

головуючого - судді - Стана І.В.,

суддів - Марчука О.П., Мишинчук Н.С.,

за участі прокурора - Сирохман Л.І.,

звільненого від кримінальної відповідальності ОСОБА_1

та апелянта ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією, яку подав представник потерпілої ОСОБА_3 ОСОБА_2 на постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 січня 2012 року.

Цією постановою

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, гр. України, українець, із середньою спеціальною освітою, розлучений, на утриманні двоє неповнолітніх дітей і двоє непрацездатних членів сім'ї, приватний підприємець, не судимий,

звільнений від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 286 КК України на підставі п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України, ст. ст. 1,6 Закону України від 08.07. 2011 року «Про амністію у 2011 році», а кримінальна справа щодо нього закрита.

Згідно постанови, 22 квітня 2009 року приблизно о 16-й годині 10 хвилин ОСОБА_1, керуючи належним йому автомобілем марки «ВАЗ- 21101», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, й рухаючись зі сторони вул. Невського в напрямку вул. Недецеї по вул. Вокзальна, напроти будинку № 24, у м. Мукачеві зі швидкістю більшою за допустиму в населених пунктах, допустив порушення п. п. 12.1, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, а саме, не забезпечив безпеки руху під час виникнення небезпеки для руху, не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух, не застосував екстрене гальмування, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода потерпілого ОСОБА_4, який переходив проїзну частину дороги зліва направо по ходу руху автомобіля й який одержав тілесні ушкодження, що призвели до його смерті.

В апеляції представник потерпілої ОСОБА_2 вказує на те, що постанова судді є незаконною, що судом не надана йому можливість на ознайомлення з усіма матеріалами кримінальної справи. Вважає, що як під час досудового слідства, так і під час судового розгляду справи допущена однобічність та неповнота при дослідженні фактичних обставин справи, висновки суду, викладені в постанові не відповідають фактичним обставинам справи, допущено істотне порушення та неправильне застосування кримінального закону, наявна груба невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та даним про особу засудженого. У доповненні до апеляції ОСОБА_2 також вказує на те, судом не надана йому та потерпілій ОСОБА_3 можливість на ознайомлення з усіма матеріалами кримінальної справи, із протоколом судового засідання, не видано копії технічного запису судового процесу та не забезпечена можливість на повне відтворення технічного запису судового процесу, про що ним подавались відповідні клопотання. Крім того, вказує на те, що постанова судді є незаконною, оскільки, приймаючи рішення, суддя керувався не чинним законом - п. 4 ст. 6 КПК України. В обґрунтування доводів посилається на те, що згідно із ч. 3 ст. 6-1 КПК України, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні», суд, установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від відбування покарання. Вважає, що в порушення вказаних норм закону суддя виніс не обвинувальний вирок, а постанову. Крім того, посилається на те, що в порушення вимог ст. 291, 328 КПК України суддею необґрунтовано залишено без розгляду заявлений по справі цивільний позов. Також посилається на те, що під час розгляду справи не виконані вказівки апеляційного суду Закарпатської області дані в ухвалі від 09 лютого 2011 року. Зокрема, досудовим слідством встановлено, що ОСОБА_1 впродовж тривалого часу до часу здійснення ДТП та в день ДТП уживав медичний препарат «гліцисед». Згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України № 95 від 20.02.2004 року «Про державну реєстрацію лікарських засобів» медичний препарат «гліцисед» є зареєстрованим медичним засобом, який впливає на нервову систему, і має застереження для керування автомобілем при його вживанні. Вважає, що шляхом вживання «гліциседу» ОСОБА_1 намагався уникнути відповідальності за керування автомобілем у стані сп'яніння, викривити результати дослідження крові. У ході досудового слідства та судового розгляду справи не зібрано жодних фактичних даних про дію та вплив на організм людини медичного препарату «гліцисед», не зібрано жодних фактичних даних про можливість впливу препарату на результати дослідження крові та можливість зміни або відхилення від достовірності результатів такого дослідження. Також посилається на висновок Закарпатського обласного наркологічного диспансеру вих. № 573 від 25 травня 2009 року, дослідження № 479, підписане лікарем ОСОБА_5 «дата забору крові 22.04.2209 р., 18 год. 25 хв., згідно яких «у крові ОСОБА_1 етилового спирту не виявлено». Судом відхилено заявлене під час розгляду справи клопотання про призначення експертизи, без заслуховування думки учасників процесу, без винесення мотивованої постанови, що суперечить положенням ч. 3 ст. 296 КПК України. Посилання судді на доказ - дослідження № 479 від 25 травня 2009 року клініко-діагностичної лабораторії Закарпатського обласного наркологічного диспансеру є незаконним, оскільки вказані відомості отримані всупереч вимог ч. 2, 3 ст. 83 КПК України, а саме дослідження отримано з порушенням установленого кримінально-процесуальним законодавством порядку та за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами й не було приєднано до справи постановою особи, яка проводила досудове слідство, тому не може бути належним доказом по справі. Під час досудового слідства з метою встановлення стану сп'яніння ОСОБА_1 під час керування транспортним засобом або перебування під впливом наркотичних, чи токсичних речовин, або в стані викликаному вживанням одурманюючих засобів, зокрема, медичного препарату «гліцисед»,не проведено встановлених кримінально-процесуальним законодавством процедур освідування, огляду, експертизи та інших процедур. Крім того, вважає, що в справі немає жодних доказів про керування ОСОБА_1 автомобілем на момент скоєння злочину у тверезому стані, що судом без заслуховування думки учасників процесу, необґрунтовано відхилено заявлене під час розгляду справи клопотання про визнання вищевказаного дослідження таким, що одержане незаконним шляхом ; не винесена мотивована постанова. Також вважає, що судом не усунуті суперечності в доказах : висновку про результати дослідження та протоколі огляду місця події про місце в якому знаходився ОСОБА_1 при відібранні в нього крові на дослідження - на місці події чи в місці забору крові. В апеляції представник потерпілого також посилається на те, що під час розгляду справи потерпіла та він просили призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк сім років із позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки, що судом не врахована їх думка в частині призначення покарання. Просить постанову скасувати, а кримінальну справу направити на додаткове розслідування.

Заслухавши доповідь судді про суть постанови, повідомлення про те, ким і в якому обсязі вона оскаржена, основні доводи апеляції, пояснення представника потерпілої ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляції, звільненого від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 та прокурора, які постанову суду вважали законною та обґрунтованою, перевіривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає з таких підстав.

Кримінальна справа розглядається за відсутності потерпілої ОСОБА_3, неявка якої з урахуванням вимог ст. 362 КПК України не перешкоджає її розгляду, дані про поважність причин неявки потерпілої у судове засідання в справі відсутні. З кримінальної справи також убачається, що судом своєчасно надіслано потерпілій ОСОБА_3 повідомлення, у якому вказується про час та місце її розгляду.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого та кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 286 КК України підтверджується сукупністю зібраних по справі, перевірених у судовому засіданні та наведених у постанові доказів, апелянтом не оспорюється, апеляційним судом відповідно до ст. 365 КПК України не перевіряється.

Доводи апеляції про те, що судом не надана ОСОБА_2 можливість на ознайомлення з усіма матеріалами кримінальної справи, спростовуються її матеріалами, з яких убачається, що після повернення апеляційним судом кримінальної справи до місцевого суду ОСОБА_2 та потерпілій надавалась можливість на ознайомлення з усіма матеріалами кримінальної справи та протоколом судового засідання (т. 3, а. с. 231; т. 4, а. с. 49-51, 59). Крім того, під час розгляду апеляції ОСОБА_2 пояснив, що місцевим судом перед повторним направленням справи на розгляд до апеляційного суду вимоги кримінально-процесуального закону дотримані.

Доводи апеляції про незаконність постанови в зв'язку з тим, що, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 286 КК України на підставі ст. ст. 1, 6 Закону України від 08.07. 2011 року «Про амністію у 2011 році» та на підставі п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України, суддя керувався не чинним законом - п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України, колегія суддів визнає такими, що не свідчать про незаконність та необґрунтованість висновку суду при звільненні ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності із застосуванням щодо нього Закону про амністію.

Так, відповідно до ст. ст. 1, 6 Закону України від 08.07. 2011 року «Про амністію у 2011 році» підлягають звільненню від кримінальної відповідальності особи, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилось 18 років. Відповідно до ст. 12 Закону його дія поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно. З матеріалів кримінальної справи вбачається, що ОСОБА_1 має дітей : сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньку ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4, яким не виповнилось 18 років, що інкримінований йому в обвинуваченні злочин учинив 22 квітня 2009 року (т. 1, а. с. 187, 188, 189). У кримінальній справі відсутні будь-які дані про те, що ОСОБА_1 позбавлявся батьківських прав, а також дані про підстави, за наявності яких Закон України «Про амністію у 2011 році» щодо ОСОБА_1 не може бути застосовано. Тому враховуючи вимоги ст. 6 Закону України «Про амністію у 2011 році» колегія суддів вважає, що місцевим судом ОСОБА_1 обґрунтовано звільнений від кримінальної відповідальності як не позбавлена батьківських прав особа, яка на день набрання чинності цим Законом має дітей, яким не виповнилось 18 років, а доводи апеляції у цій частині про постановлення вироку відхиляє, а також відхиляє доводи апеляції про те, що ОСОБА_1 призначено м'яке покарання.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів також вважає, що ч. 3 ст. 6-1 КПК України (у редакції Закону України 1960 року, зі змінами від 02.06.2011 року) щодо ОСОБА_1, як особи, яка вчинила злочин до дня набрання чинності Законом України від 08.07. 2011 року «Про амністію у 2011 році» не підлягає застосуванню.

Одночасно, колегія суддів виключає з мотивувальної частини постанови посилання на п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України при звільненні ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, оскільки згідно закону України від 02 червня 2011 року, який набрав чинності з 01.01.2012 року п. 4 частини 1 ст. 6 КПК України виключений та оскільки оскаржуване судове рішення постановлено 18 січня 2012 року після набуття Законом чинності.

Обґрунтованим вважає колегія суддів і висновок суду про те, що в судовому засіданні не встановлено факт вчинення ОСОБА_1 злочину в стані алкогольного сп'яніння або в стані викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів. При цьому колегія суддів ураховує, що з мотивувальної частини постанови про пред'явлення ОСОБА_1 обвинувачення не вбачається, що йому ставилось у вину вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння або в стані викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, і вважає, що можливості збирання додаткових доказів у підтвердження факту скоєння ОСОБА_1 злочину в стані алкогольного сп'яніння або в стані викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів вичерпані (т. 1, а. с. 214 - 215).

Доводи апеляції про те, що в справі немає жодних доказів про керування ОСОБА_1 транспортним засобом у момент скоєння злочину у тверезому стані з урахуванням вищенаведеного також не визнаються такими, що дають підстави для скасування постанови.

Суперечності в доказах висновку Закарпатського обласного наркологічного диспансеру вих. № 573 від 25 травня 2009 року, дослідження № 479, підписане лікарем ОСОБА_5 «дата забору крові 22.04.2209 р., 18 год. 25 хв., згідно якого «у крові ОСОБА_1 етилового спирту не виявлено» та протоколі огляду місця події від 22.04. 2009 року, про місце, у якому знаходився ОСОБА_1 при відібранні в нього крові, колегія суддів не визнає такими, що впливають на законність та обґрунтованість висновків суду.

Не допущено порушення вимог кримінально-процесуального закону при відібранні в ОСОБА_1 крові для дослідження на предмет виявлення в ній алкоголю або його сурогатів. При цьому враховується, що кров відібрана 22.04. 2009 року до часу порушення кримінальної справи - 27.04.2009 року (т. 1, а. с. 208, 76-78, 1). Тому дослідження № 479 від 25 травня 2009 року клініко-діагностичної лабораторії Закарпатського обласного наркологічного диспансеру не визнається таким, що проведено всупереч вимог ч. 2, 3 ст. 83 КПК України.

Доводи апеляції про те, що вищевказане дослідження № 79 не було приєднано до справи постановою особи, яка проводила досудове слідство, тому не може бути належним доказом по справі, що судом відхилено клопотання про призначення експертизи на предмет можливого впливу препарату «гліцисед» на нервову систему особи, без заслуховування думки учасників процесу, що під час досудового слідства не проведено встановлених кримінально-процесуальним законом процедур освідування, огляду, експертиз та інших процедур для з'ясування можливої дії вищевказаного препарату на організм людини, колегія суддів також визнає такими, що не впливають на законність та обґрунтованість постановленого по справі щодо ОСОБА_1 судового рішення.

Судом першої інстанції ретельно перевірялись твердження апелянта в частині можливого впливу препарату »гліцисед» на організм ОСОБА_1 у момент скоєння злочину й такі не визнані обґрунтованими.

Інші доводи апеляції про незаконність постанови в зв'язку з однобічністю та неповнотою при дослідженні фактичних обставин справи, про невідповідність висновків суду, викладених у постанові фактичним обставинам справи, про істотне порушення та неправильне застосування кримінального закону, колегія суддів не визнає належно обґрунтованими.

З матеріалів кримінальної справи також убачається, що підсудний ОСОБА_1 заявив письмове клопотання про закриття щодо нього кримінальної справи на підставі Закону України «Про амністію у 2011 році». Отримання згоди потерпілої та цивільного позивача на закриття справи із цієї підстави законом не передбачено.

Згідно з вимогами ст. ст. 28, 282 КПК України закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав не звільняє особу від обов'язку відшкодувати заподіяні злочином матеріальні збитки.

За змістом ст. 282 КПК України та роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у пункті 7 Постанови «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» від 31 березня 1989 року №3 (зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року № 13 та 03 грудня 1997 року №12), у разі закриття справи з передбачених законом підстав цивільний позов не розглядається, вимоги потерпілої або цивільного позивача про відшкодування шкоди в цьому разі можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи потерпіла ОСОБА_3 заявила по справі цивільний позов на суму 123772. 61 грн. З огляду на викладене заявлений потерпілою ОСОБА_3 цивільний позов у зв'язку із закриттям провадження по справі щодо ОСОБА_1 залишено без розгляду, що не позбавляє права потерпілу на звернення до суду з позовом у порядку цивільного судочинства. Тому доводи апеляційної скарги про незаконність рішення суду про залишення цивільного позову без розгляду не визнаються такими, що тягнуть скасування постанови судді. При цьому колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити потерпілій та її представнику ОСОБА_2 право на звернення до суду з позовом у порядку цивільного судочинства.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на правильність, і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, та які є безумовною підставою для його скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись пунктами 11, 15 розділу Х1 «Перехідні положення» Кримінально- процесуального кодексу України та ст. ст. 365, 366, 379 КПК України (у редакції Закону України 1960 року) апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

апеляцію, яку подав представник потерпілої ОСОБА_2 залишити без задоволення.

З мотивувальної частини постанови Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 січня 2012 року, якою ОСОБА_1 звільнений від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 286 КК України на підставі п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України, ст. ст. 1, 6 Закону України від 08.07. 2011 року «Про амністію у 2011 році», а кримінальна справа закрита виключити посилання на п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України (у редакції Закону України 1960 року).

У решті постанову залишити без зміни.

Роз'яснити потерпілій ОСОБА_3 та її представнику ОСОБА_2 що для вирішення питання про відшкодування завданої ОСОБА_1 шкоди вони мають право звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.

Судді: