АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
_________________________________________________ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ_______________________________________________________
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2006 року колегія судців судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого - судді Притуленко О.В.,
суддів: Іщенка В.І., Мудрової В.В.,
при секретарі Апостолові О.О.,
за участю представника відповідача Зубчик О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного сільськогосподарського підприємства „Восток" про стягнення рентних платежів, визнання договору про рентні платежі частково недійсними, визнання недійсним договору оренди землі та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою приватного підприємства „Восток" на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 07 лютого 2006 року ,-
ВСТАНОВИЛА :
У серпні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПСП „Восток" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. У заяві позивачка зазначала, що 08.08.2001 року між нею та відповідачем був укладений договір про рентні платежі. В порушення умов договору, в 2004 та 2005 роках плата за користування земельним паєм відповідачем не виплачувалась, не дивлячись на те, що земельний пай використовувався, а договір розірваний не був. Просила стягнути з ПСП „Восток" в рахунок заборгованості по рентним платежам 1366 грн. та 3000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
В уточненні до позовної заяви, позивачка збільшила розмір матеріальної шкоди до 1449 грн., просила стягнути також заборгованість по рентним платежам за 2003 рік, а також визнати договір про рентні платежі від 08.08.2001 року частково недійсними, а саме пункти 2 і 10 щодо її відмови від виділення в натурі земельної ділянки протягом дії вказаного договору та права відповідача на дострокове припинення договору. Крім того просила про визнання недійсним договору оренди землі від 01.01.2002 року.
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 07 лютого 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з ПСП „Восток" на користь позивачки заборгованість по рентних платежах в розмірі 1449 грн. Визнано недійсним пункти 2, 3, 10, договору про рентні платежі від 08.08.2001 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП „Восток", в частині утримання від використання належного позивачці права на виділення земельної частки паю в натурі протягом дії договору та в частині права відповідача на дострокове розірвання договору у випадку порушення Учасником умов договору, діючого законодавства, статуту підприємства і його установчого договору.
Додатковим рішенням від 10 травня 2006 року у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди позивачці відмовлено.
В апеляційній скарзі ПСП „Восток" ставить питання про скасування рішення суду із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що воно ухвалене з порушеннями вимог діючого законодавства України та з неповним
Cnpaва 22-ц-1239-Ф/06
з'ясуванням всіх обставин справи. На думку апелянта суд не прийняв до уваги, що свої зобов'язання за договором він виконав в повному обсязі. Також посилається на те, що умови договору щодо дострокового розірвання договору підприємством в односторонньому порядку не суперечать Закону України „Про оренду землі".
Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Віршуючи питання стосовно стягнення заборгованості по орендній платі за використання земельної частки (паю), суд обґрунтовано виходив з того, що відповідно до умов договору, укладеного між сторонами 08.08.2001 року, орендна плата була встановлена у розмірі 683 грн. на рік. При цьому орендна плата передбачалася у грошовій або натуральній формі. Зміни в умови договору про орендну плату не вносились.
Проте, при вирішенні питання про заборгованість по орендній платі, суд не в повному обсязі з'ясував в якому розмірі відповідач виконав умови договору.
Так, з матеріалів справи вбачається, що в якості орендної плати за користування земельною часткою (паєм) ПСП „Восток" (з урахуванням прибуткового податку) видало позивачці продукції за 2003 рік на суму 350 грн., за 2004 рік - на суму 528,90 грн., за 2005 рік орендна плата не сплачувалась. Заборгованість по орендній платі за 2003 - 2005 роки склала 1170 грн. 10 коп.
Висновок суду про наявність заборгованості у сумі 1449 грн. матеріалами справи не підтверджується.
За таких обставин рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованості у сумі 1449 грн. підлягає зміненню.
Вирішуючи питання стосовно позовних вимог про визнання недійсним пунктів 2, З і 10 договору від 08.08.2001 року, суд першої інстанції виходив з того, що умови договору від 08.08.2001 року суперечать Конституції України, а також ст.26 Закону України „Про оренду землі", яка передбачає вичерпний перелік підстав для припинення договору оренди.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна, зважаючи на таке.
Відповідно до Указу Президента України від 3 грудня 1999 року № 1529/99 „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" запроваджено обов'язкове укладення підприємствами, установами, організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельної частки (паю) з власниками цих часток, паїв з виплатою орендної плати.
У випадку оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом. Ці правовідносини регулюються Законом України „Про оренду землі". Відповідно до положень цього Закону договір оренди землі є угодою сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.
Типовий договір оренди земельної частки (паю) був затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17.01.2000 року №5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за № 101/4322. В якості обов'язків орендодавця вказаний договір передбачає обов'язок утримуватися протягом усього терміну дії цього Договору від використання належного йому права на виділення земельної частки (паю) в натурі.
Договір оренди земельного паю, укладений 08.08.2001 року між сторонами відповідає Типовому договору.
Вказуючи на те, що пункти 2 і 3 договору від 08.08.2001 року не відповідають Конституції України та Закону України „Про оренду землі", суд не визначив в рішенні яким статтям не відповідає цей договір, вирішив питання на підставі ст.ст. 48, 58, 162 ЦК України, які не регулюють спірні правовідносини.
Проте, вирішуючи вимоги про визнання договору недійсним, суд повинен був застосувати норми ЦК України в редакції"1963 року, чинного на час укладення договору.
Згідно зі ст.48 ЦК України в редакції 1963 року недійсною визнається угода, яка не відповідає вимогам закону.
Оскільки на час укладення договору, його умови не суперечили діючому законодавству, суд першої інстанції не мав достатньо підстав вважати пункти 2 і З вказаного договору нікчемними та визнавати їх недійсними.
При цьому треба звернути увагу на те, що пунктом 3 передбачені умови договору стосовно встановленого розміру орендної плати. На підставі цього пункту договору суд задовольнив вимоги позивача щодо стягнення заборгованості по орендній платі. Визнання недійсним вказаного пункту суперечить висновкам про наявність підстав для стягнення заборгованості по орендної платі.
Не можна визнати також обгрунтованим висновок суду щодо визнання недійсним п.Ю зазначеного договору, яким передбачено право відповідача на дострокове розірвання договору у випадку порушення позивачем умов договору або діючого законодавства, який на думку суду суперечить вимогам ст.26 Закону України „Про оренду землі".
Ст.26 вказаного Закону вирішує питання щодо витрат орендаря, пов'язаних з використанням нерухомого майна.
Підстави припинення договору оренди землі передбачені ст.ст. 31, 32 вказаного закону. Відповідно до вказаних норм Закону можливо розірвання договору оренди в односторонньому порядку, якщо це передбачено законом або договором.
Таким чином висновок суду про наявність підстав для визнання п.Ю договору недійсним не засновані на законі.
Суд першої інстанції також задовольнив вимоги позивачки щодо визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між сторонами 01.01.2002 року, у зв'язку з тим, що на момент його укладення був відсутнім предмет договору, тому що земельна ділянка в натурі позивачці виділена не була. При цьому, в порушення ст.ст.213, 215 ЦПК України рішення суду не містить назви та статті закону, на підставі якого вирішено це питання, в ньому не вказано яким чином укладення цього договору порушує права позивача.
Проте з матеріалів справи випливає, що вказаний договір не пройшов державної реєстрації, і відповідно до ст.18 Закону України „Про оренду землі" не набрав законної сили. Тому підстави для визнання цього договору недійсним відсутні.
Оскільки висновки суду щодо наявності підстав для визнання недійсними пунктів 2, 3, 10 договору від 08.08.2001 року та договору від 01.01.2002 року не відповідають обставинам справи, рішення в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального права, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.
Підстави для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314 ЦПК України, колегія суддів судової палаті у цивільних справах,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства „Восток" задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного,суду АР Крим від 07 лютого 2006 року в частині стягнення з приватного сільськогосподарського підприємства „Восток на користь ОСОБА_1 змінити, зменшити суму, яка підлягає стягненню в якості заборгованості по рентним платежам до 1170 грн. 10 коп.
В частині визнання недійсними договору від 01.01.2002 року та пунктів 2, 3, 10 договору від 08.08.2001 року скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині.
В решті вказане рішення та додаткове рішення від 10 травня 2006 року залишити без змін.
Рішеннжсуду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.